Лист №24 до Михайла Івановича Ковалинського

О, бідолашні утричі й учетверо ті,

Що народили дітей під зорю Фараона!

А як відчуєш в собі ти вавилонські плоди,

Завжди їх слід розбивати об гострий той КАМІНЬ!

Є Люцифер Сатаною; блиску його ти не вір!

В’яне рослина нічна, коли сонечко світить.

Під нещасливою зіркою хай не приходить ніщо,

День-бо ГOСПОДНІЙ іде, він уже не за горами¹⁸⁹.

Найдорож[чий] Михайле!

Воістину, моя самотність відкрила мені небо. Задавши учням вправу, я рушив до музею, і ти бачиш, до яких думок я дійшов у зв’язку з поясненням слова астролог. Від думок про видиме небо я перейшов до питань духовних. Перше небо прекрасне, але більш гідне божественного споглядання друге. Тепер подумай, чи є на небі ті, хто (хоч тілом вони й на землі) ухиляються від справ мертвої черні для справ небесних. Хіба не чудово, як каже Єронім, гуляти думками по раю? Але мені ніколи не буває нудно розмовляти з тобою. Одне тільки мені близьке, вигукну я: о дозвілля, о книги!

Бувай здоров, найдорожча душе, і намагайся щосили пробитися в ці небеса!

Твій союзник Григорій.

[“Аще око твое лука´во”] та ін.

Під нещасливою зіркою, в місяця фази погані,

Кажуть астрологи нам, важко родитись добру.

Зорі беруть-бо до пари речі зі світу земного.

Жінка – вона є земля, небо тим часом є муж.

Знехтуй земним і дивися ти повсякчас на безплотне.

Пробуй невидиме ти в видимих формах пізнать.

В розуму нашого небі є свої власні зірниці,

Є свої зорі ясні, сонце і місяць свої.

Світить погана тут зірка, вір, що й рождається кепське.

О, бідолашний той рід, що під сузір’ям таким!

Чуєш, Михайле, що саме кажуть нам книги священні?

Чи розумієш, що в лоні двійня нащадків бува?

О, пречудове те небо, де слава Христова палає,

Де пломеніє зоря, та, котра світить волхвам!

Тут-бо рождаються діти племені того святого,

Що їх бояться завжди Ірод і сам фараон.

О, бідолашні¹⁹⁰!