Трактати
Фільтр по типах:
* Солілоквій – мова, адресована до самого себе.
Прокинувшись, побачили славу його
В цьому творі Сковорода драматично, устами апостолів Петра і Павла, кидає виклик людині: “Весь світ спить… Спить глибоко, простягнувшись наче вдарений об землю… Встань же мертвий, і воскресни із мертвих! Доти землею ти будеш і не перетворишся із неї в Христа, поки не побачиш світлу небесну людину”. Перегодом, зробивши деякі зміни, Сковорода включив його до діалогу «Потоп зміин». ¹
написаний наприкінці 1750-1760-х рр. ²
1722 р.
1794 р.
Хай цілує мене поцілунками уст своїх
Тут Сковорода продовжує уточнювати свій погляд на людину та підтримує її словами: “Піднімайтесь відважно до того, на лице якого ви зі страху не могли дивитися на Фаворі”. Але: “Умійте наближатися до Нього. Не забувайте ніколи слів просвіщенного ангела, який навчає вас: Немає тут! Воскрес!” Ці слова прямісінько доведуть вас до славної істинної людини. Вона є воскресіння й життя ваше” ¹
написаний наприкінці 1750-1760-х рр. ²
1722 р.
1794 р.
Вступні двері до християнської добронравності
Це конспект катехитичного курсу, що його Сковорода читав у додаткових класах Харківського колегіуму. Складаються з десяти невеличких глав, в яких коротко з’ясовано поняття Бога, віри, Божого промислу, любові, гріха тощо, а також подано десять Божих заповідей. ³
1722 р.
1794 р.
Наркіс. Розмова про те: Пізнай себе
Діалог присвячений проблемі себепізнання, про “внутрішню людину”, невидиму природу Божого творива, людину як міру всіх речей, добро та зло, воскресіння та його містичну запоруку – Божу “іскру”. ³
1722 р.
1794 р.
Симфонія, названа книга Асхань, про пізнання самого себе
У цьому діалозі Сковорода розробляє проблему самопізнання людиною своєї духовної сутності, ґрунтуючись головним чином на матеріалі алегоричного тлумачення біблійних легенд.
написаний на початку 1770-х ²
1722 р.
1794 р.
Бесіда, названа Двоє, про те, що легко бути блаженним
“Справжня дружба, істинне щастя, і чиста юність ніколи не постаріють, Ах, все те не наше, що нас залишає. За плодами й за кінцем його суди будьяке діло. Не люблю життя, на якому є печаль смерті, і само воно є смертю: Не те орел, що літає,А те, що легко сідає.Не те око, що ясніє,А те, що не потьмяніє” ⁵
написаний 1781 р. ²
1722 р.
1794 р.
Бесіда 1-ша, названа Observatorium (Сіон)
У ній філософ доводить, що не плоть, а дух людини – насіння людських чинів та спосіб її життя. Він виступає проти “ментальної акробатики”, шляхом якої людина обстоює та обороняє поняття, в які сама не вірить, але в своїй слабкості, спокусі та звичці йде за течією “популярних” гасел та негідної людини поведінки. Філософ звеличує відкритість – “простоту серця” людини, стверджуючи, що: “Глибоке серце в людині і людиною є”. ¹
написаний на початку 1770-х ²
1722 р.
1794 р.
Бесіда 2-га, названа Observatorium Specula, по-єврейськи Сіон
У другій бесіді Сковорода вказує на “подвійну природу людини”. Людина, крім духовності, яка є джерелом її дій, рішень, способу життя та суті, має також тіло, кості та кров, які мають свої потреби, бажання, наміри, що нерідко суперечать, а то й знищують суть людини. Тому філософ вказує на важливість віри та якості рішення. ¹
написаний на початку 1770-х ²
1722 р.
1794 р.
Діалог, або Розмова про давній світ
Він рясно проілюстрований біблійними науками й у ньому мислитель доводить, що невидиме – це сутнє, вічне і постійне, та що позитивне ставлення людини до сутності дасть їй змогу бути щасливою. У передмові Сковорода говорить, що йдеться “про давній світ… про найдавніше, про Бога”, вказує своєму улюбленому учневі, що той “народився любитися з Богом” і це повинно бути “центром” його життя, та застерігає, аби він не “плавав без гавані”, а додержувався волі Вічного. ¹
1722 р.
1794 р.
Розмова п'яти подорожніх про справжнє щастя в житті
Людина не відчуває щастя, доводить мислитель, через її “безглузді бажання”. Часто вона, наче немовля, ночами й днями кричить і плаче, бо невдоволена тим, що дають їй до рук, та має задуми, схожі на дерево, “яке одночасно бажає бути і дубом, і кленом, і липою, й березою, і смоквою, й маслиною, і явором, і фініком, і трояндою, й рутою… сонцем і місяцем… хвостом і головою…”. Людина не може й не хоче себе ощасливити, бо не розуміє, в чому полягає щастя, не знає, звідки народжується бажання – позов, а потім отримання того, що дає благополуччя, бо для того необхідні два крила: премудрість “наче гостре далекозоре орлине око” та чеснота – намагання найти та мужність і витривалість у намаганні досягти мети. ¹
написаний на початку 1770-х ²
1722 р.
1794 р.
Кільце
Тут автор, як і завжди, говорить про душевний мир, або щастя людини. В передмові до свого друга він вказує, що: “...душа людини – це неперервна рухомість, а крила її це – думки, гадки, поради; вона або бажає чогось, або уникає чогось, бажаючи, любить, уникаючи, боїться. Якщо не знає, чого бажати, а чого уникати, вагається, сумнівається, мучиться, сюди й туди наша кулька хитається, метушиться й крутиться, як магнітна стрілка, поки не спрямує своє вістря в найдорожчу точку холодної півночі”.Це перша розмова адресована Тев’яшеву, в якій мислитель наголошував, що Бог – “первоначальне начало”, яке завжди і всюди було, є і буде; яке є беззастережною любов’ю й вимагає беззастережної любові у Всесвіті; яке послало на землю “єдинородного сина Ісуса” навчати людей жити згідно з Його бажанням; яке залишило “смолоскип” – Біблію, яка осяває шлях людині до щастя. ¹
написаний наприкінці 1773-го або на початку 1774 р ²
1722 р.
1794 р.
Розмова, названа Алфавіт, або Буквар миру
Це друга розмова, адресована Тев’яшеву. Щоб досягнути щастя, вчить Сковорода, людина мусить: “Прислухатися до себе краще”, “Слухай себе”, “Увійдіть у вашу храмину”, “Повернися у дім свій”, “Дух божий живе у вас!, “Друга людина Господь з небес”. Людина, підкоряючись прихованому в ній покликові блаженного духа, одержить настанову, просвітлення, сприяння та досконалість у всякій справі, а без його дозволу нічого достойного не вдієш, не ступиш жодного кроку. Бо “щасливий, хто живе з волею благого духа!” Тому філософ радить: “Не входити у неспоріднену стать.Не обіймати посаду, що суперечить природі.Не вчитися того, до чого не народжений.Не дружити з тими, для кого не народжений.” ¹
написана 1775 р. ²
1722 р.
1794 р.
Книжечка, що називається Silenus Alcibiadis, тобто Ікона Алківіадська (Ізраїльський змій)
Це трактат з біблійної герменевтики, в якому порушено також цілу низку інших філософсько-богословських питань. ³
1722 р.
1794 р.
Книжечка про читання Святого Письма, названа Жінка Лотова
Це трактат з біблійної герменевтики, в якому порушено також цілу низку інших філософсько-богословських питань. ³
1722 р.
1794 р.
Боротьба Архистратига Михаїла зі Сатаною про те: легко бути добрим
Цей діалог посутньо відрізняється від інших діалогів філософа, по-перше, тим, що є справжньою візією (про це наприкінці твору свідчить сам автор), а по-друге, надзвичайно яскравим містеріальним декором, на якому розгортається суперечка персонажів про те, чи є добро легким. Недаром Сковорода виразно нав’язується тут до літературної (найперше, драматургічної) традиції, цитуючи – за «Моральними листами до Люцилія» Сенеки – рядки втраченої Еврипідової трагедії «Беллерофонт», так само втрачену трагедокомедію Варлаама Лащевського «Гнана Церква», «Епінікіон» Теофана Прокоповича, старовинну книжну українську пісню «Зима пройшла, сонце ясне…» тощо. Так чи так, але вже Александру Хаждеу вважав за необхідне порівнювати «Боротьбу архистратига Михайла із Сатаною» з драмами Есхіла, Софокла, Еврипіда, Кальдерона, Клінґера, Ґете, Байрона. Пишна барокова містерія- візія постає, зрештою, солілоквієм, тобто “принципом індивідуації” тієї напруженої борні, що точилася в душі самого філософа. ³
написаний 1783 р. ²
1722 р.
1794 р.
Суперечка Біса з Варсавою
У цьому діалозі вперше й востаннє єдиним героєм твору Сковорода виводить самого себе. Свою власну духовну борню письменник пробує філософськи осмислити за допомогою образного ряду євангельської історії про спокушання Христа дияволом (Євангелія від Матвія 4: 1–11; Євангелія від Луки 4: 1–13). Персонажі «Суперечки…» – Варсава й Даймон – внутрішні голоси самого Сковороди. Вони втілюють полярні погляди на природу добра: той, що його дотримувався Сковорода як автор «Харківських байок» (добро – важке), і той, що його філософ обстоював уже в старості (добро – легке). ³
написаний 1783 р. ²
1722 р.
1794 р.
Вдячний Еродій
Притчі написані уже під кінець життя й присвячені передовсім проблемі виховання. Так, у притчі «Вдячний Єродій» розмову про виховання ведуть двоє: мавпа на ім’я Пішек та молодий лелека Єродій (обидва ці образи взяті з емблематики, де символізували погане та гарне виховання). Мавпа вихваляє модне виховання, тим часом Єродій обстоює виховання природне. “Коли хто прагне чомусь навчитися, має для того народитися…, – стверджує він. – Якщо ж хтось посміє без Бога навчати або навчатися, нехай пам’ятає приказку: "Вовка в плуг, а він у луг"”. Окрім того, додає вже сам Сковорода, добре вихована людина “вмить облишить огидну й божевільну гонитву за світовою марнотою…, адже безодню нашого серця не може вдовольнити ніщо, окрім неї самої. Тільки тоді тут сяятиме вічна весна радощів”. ³
написаний 1787 р. ²
1722 р.
1794 р.
Убогий Жайворонок
У цій притчі йдеться про добре виховання та про “божевільну гонитву за світовою марнотою”. Утім, Сковорода говорить тут не так про окрему людину, як про всю українську людність. Філософ ладен бачити в Україні останній відблиск “золотого віку”, коли люди шанували Правду з власної волі, а не з примусу. Недаром персонажі цієї притчі розмовляють про те, як стародавня богиня справедливості Астрая, що правила цілим світом за “золотого віку”, відколи людьми опанували всілякі згубні пристрасті, знайшла собі прихисток в Україні. Загалом беручи, притча «Убогий Жайворонок» – це алегорія про “сродність” українців до добра та про їхню “несродність” до зла. І мудрий жайворонок Сабаш, і нерозважливий тетервак Фрідрік, і дятел Немес “сродні” поміж собою, бо всі вони, на відміну від кажанів чи яструбів, зроду добрі. ³
написаний 1787 р. ²
1722 р.
1794 р.
Посилання
¹Євген Глива: Онтологічний образ людини в творчості Григорія Сковороди.: – К.: Видавництво ТОВ "КММ", 2006²Григорій Сковорода: Повна академічна збірка творів - Леонід Ушкалов - 2011 р.³Григорій Сковорода: семінарій. – Ушкалов Л.В. – Харків: Майдан, 2004⁴Ловитва невловного птаха: життя Григорія Сковороди - Л. Ушкалов - 2017 р.⁵Пізнай в собі людину - М. Кашуба - 1995