Лист №40 до Михайла Івановича Ковалинського

Намарно вкушає тіло, хто зупинився на тілі

І не подума рушати далі від нього до духа.

Чернь нечестива може торкнутись Христового тіла,

Та зрозуміти Бога чернь нерозумна не може.

Адже є тіло тлінне, є також тіло духовне:

Перше не має користі, друге – несе порятунок.

Перше не допоможе, коли тільки ним обмежитись.

А от коли не обмежитись – поміч дійти до розуму.

Нащо ж садити оливу, коли вона геть безплідна?

Нащо садити в землю, коли не з’являється парость?

Навіщо, коли ти той же, вкушати Христове тіло?

Навіщо приймати сім’я, коли не даєш ти плоду?

Бо кинуте в землю сім’я, хоч і згниє, зігрівшись,

Новий-таки дух народить, нові і плоди від нього.

Бо якщо тіло тлінне не візьметься в тебе смертю,

То не отримаєш тіла духовного і нового.

Кинь же стару людину, її нікудишні догмати,

Глянь на нову науку й новії Божі діла.

Навіщо ж приймати тіло, відкинувши разом душу?

Чи ж бо душа не краща й не важливіша від нього?

Тілом торкаєшся тіла, серцем зневажуєш серце.

Скажи мені, будь ласкавий, хіба така дружба буває?

Цілуєш в уста, залишившись ворогом його науки.

Хто ж бо у силі з’єднати геть протилежні вдачі?

Адже Христос – простота, а ти розкошуєш у одязі,

Житлі та їжі. Чим же поможе тобі тіло його святе?

Адже Христос – непорочність, а я заглядаю в обличчя

Повії. Чим же поможе мені тіло його святе?

Отже, прийми, найдорожчий, з тілом Христовим духа.

Будеш тоді ти з Господом справді-бо духом одним³⁰⁷.