Лист №44 до Михайла Івановича Ковалинського

Як написано

<Як співає Давид: у тобі

Все наше життя.

Смерть нас чекає щодня.

Ми ж, мов невинна овечка,

Котру жорстокий м’ясник

Ось вже готовий зарізати,

Кров її темну пролити,

Сама ще й сприяє цьому,

Горло під ніж підставляє,

Ніким-бо до того не змушена.

Втім, милосердя таки переможе

Силою того одного,

Хто обійма нас любов’ю одвічною,

Адже існує сентенція…>³⁴⁶

На день П’ятдесятниці

О, якби нам у серце та влився той Дух,

Що Вчитель подав своїм учням!

Дух новий, що оновлює серце вогнем;

Той, що створює й мову, і справи нові.

Дух новий, що ніжніший за повів зефірів,

Хай він тільки повіє – і стане новою земля,

Враз оновиться час, рух небес і життя.

Давній час вже тіка, а оновлений час наступає.

Люди роблять вже справи нові, промовляють нові слова.

В них з’являється зір новий, і нові в них серця та ноги.

Так ось дерево, мертве зимою, повертається знов до життя,

Щойно сонце весняне обігріє його з висоти.

Подивися ж тепер: що за мова, за руки та ноги у черні,

І чого вона хоче? Що робить, про що розмовляє?

Мова черні дурної бундючна і повна жадоби.

Ти гадаєш – це мова нова? Ні, це мова стара.

Скрізь панують переступи, розкіш і хтивість.

Ти гадаєш – це справи нові? Ні, це справи старі.

Люди дбають про вигоди шлунка і тлінної плоті.

Ти гадаєш – нові це серця? Ні, серця ті старі.

О, ласкавий Заступнику, зжалься, прийди!

Дай мені серце нове, руку нову і слово!

Дай мені вийти з печери, де чернь безталанна мешка!

Дай мені жити на небі, де сяє нова земля³⁴⁷!