Оберіть переклад
Оберіть лист
Лист №8 до Михайла Івановича Ковалинського
Мi carissime Michaёl salve!Mitto tibi qualecunque specimen secum ipso loquentis animi tacite seseque tamquam lusu quodam oblectantis ac in morem alitis per sublimia coeli spatiosaque volitantis ac tanquam velitantis. Incredibile dictu, quam isthuc delectat, cum animus liber ab omnibus atque expeditus in morem delphinis pernicissimo sed non insano motu φέρεται. Magnum hoc quidem est atque unice summis viris familiare et sapientibus. Haec est illa ratio, qua taedium altissimae solitudinis sancti homines et prophetae non modo tulerunt, sed etiam inerrabiliter sunt delectati τῇ ἐρήμῶ, quam adeo ferre grave est, ut Aristoteles haec dixerit: “Homo solitarius aut bestia est fera, aut Deus”⁴⁰. Videlicet mediocribus hominibus mors est solitudo; oblectatio autem iis, qui aut oppido fatui, aut excellenter sunt sapientes. Illis grata ἡ ἐρημία propter stuporem; horum autem mens dia, divina invisibiliter inveniens occupatur, mireque delectatur iis, quae vulgaribus ingeniis sunt ἄδυτα, unde vulgus et admiratur tales et melancholicos⁴¹ vocitat; at illi quasi jugi convivio deliciantur, nullo negotio sibi exstruentes aulas, atria⁴², domos (“коль возлюбленна”⁴³ etc.), verum etiam montes, fluvios, silvas, campos, diem, noctem, feras, homines et quid non? “И веселіе вѣчное над главою их”⁴⁴. Hujus Abrahamiticae familiae si cupis esse nepos et esse heres invisibilium bonorum et non adimendorum, hos suspice, hos imitare, his adhaere, ac ostende jam nunc in tenella aetate, ut appareat te catulum non porci, sed Leonis⁴⁵; pullum columbinum, aut aquilinum esse, non vespertilionis, non filium τῆς Ἁγὰρ⁴⁶ ancillae et servae, sed Sarrae⁴⁷, quae gignit in libertatem⁴⁸, breviter non mundanum, non trivialem, non lippis et tonsoribus notum, οὐ τὸ κοινὸν, sed excellens, sed rarum, sed novum atque caeleste cogita, molire, meditare. Persequere non inanes τῶν σοφιστῶν⁴⁹ πλοκὰς, non distinctionum bifidas ungulas, porcis familiares⁵⁰, sed tales libros degusta, quales sunt, in quibus haec aut similia referuntur: Quid est philosophia? Respondetur: secum ipso morari… secum loqui posse⁵¹. Rursum: cum Crates videret quendam secum in solitudine loquentem, non sane cum malo, inquit, homine confabularis etc. his affinia⁵². Talibus videlicet libris praeparatur animus ad lectionem S[anctarum] Scripturarum, quae sunt piarum ac angelicarum mentium ὁ παράδεισος, qui semper spectatur et nunquam satiat. Tales homines inspiciendi, quorum verba, facta, τὸ ὄμμα, incessus, gestus, esus, potus breviter tota vita εἰς τὸ ἐντὸς φέρεται, id est, introrsum, velut illa vestigia, ut est in Plutarcho⁵³, spectat, id est, qui non volantia non nubes persequuntur, sed unice animo suo intenti καὶ προσέχουσιν ἑαυτοῖς, donec dignum Deo se ipsos habitaculum praeparent. Καὶ ὁ θεὸς ubi insedit animis eorum, ubi ἐβασίλευσε, tum quae sunt vulgo intolerabilia, horrenda, sterilia, hae ipsis divina, nectarea, ambrosiaque sunt, breviter: “веселіе вѣчное”⁵⁴ etc.Vale, carissime anime! Tuus Gregor[ius] Sabbin.
Примітки
⁴⁰Арістотель. Політика І, 1, 12. 1253a25–30 [див.: Аристотель. Сочинения: В 4 т. – Москва, 1983. –Т. 4. – С. 379]. Ця Арістотелева фраза зринала і в інших старих українських авторів, наприклад, у Стефана Калиновського [див.: Калиновский С. Десять книг Аристотеля к Никомаху, то есть Этика // Памятники этической мысли на Украине XVII – первой половины XVIII ст. / Сост., пер. с лат., вступ. статья и прим. М. В. Кашубы. – Киев, 1987. – С. 59]. Зрештою, у формі: “Homo solus aut Deus, aut daemon” – вона стала крилатою [див.: Вечные мысли на вечной латыни. De verbo in verbum: Латинские изречения / Сост. С. Б. Барсов. – Москва, 2006. – C. 151].⁴¹Це – роздум на Златоустову тему “Христос ніколи не сміявся”. Сковорода вважав, що мудрі люди здаються сумними (меланхоліками) тільки простакам, бо насправді ці люди, так само, як і Христос, перебувають у стані істинної радості, тобто “сміються таємним сміхом” [див. про це: Ушкалов Л., Марченко О. Нариси з філософії Григорія Сковороди. – Харків, 1993. – С. 76–79].⁴²Атрій (лат. atrium) – головне приміщення з верхнім освітленням у будинках Стародавнього Риму.⁴³Книга Псалмів 83 (84): 2.⁴⁴Книга пророка Ісаї 61: 7.⁴⁵Очевидно, Сковорода говорить тут про Христа. Пор.: “Не плач! Ось Лев, що з племені Юдиного, корень Давидів…” (Апокаліпсис 5: 5).⁴⁶Агар – єгиптянка, служниця Сарри, за чиєю намовою народила від Авраама сина Ізмаїла.⁴⁷Сарра – дружина Авраама, мати Ісаака. Протиставлення Агари та Сарри – традиційне для християнського письменства. Зокрема, його можна бачити вже в першому оригінальному творі української літератури, що ним є «Слово о Законѣ и Благодати» київського митрополита Іларіона (ХІ ст.) [див.: Молдован А. «Слово о законе и благодати» Илариона. – Киев, 1984. – С. 79–82]. В алегоричному сенсі Сарра є знаним марійним прообразом. Як писав, наприклад, Дмитро Туптало: “Сарра рождшая сына в старости бѣ прообразованієм пречистыя Дѣвы Маріи, имѣвшей родити Христа в дѣвствѣ…” [Туптало Д. Лѣтопись // Сочиненія святаго Димитріа, митрополіта Ростовскаго: В 5 ч. – Москва, 1842. – Ч. 4. – С. 447].⁴⁸Ідеться про історію Агари та Сарри (див.: Перша книга Мойсеєва: Буття 16, 21). Сковорода підкреслював, що ім’я Сарриного сина Ісаака означає “сміх”. Див. прим. 754 до діалогу «Сѵмфоніа, нареченная Книга Асхань».⁴⁹Софіст (гр. σοφιστής) – “мудрець, знавець”. Софістами називали давньогрецьких риторів та філософів V–IV ст. до н. е. (Протагор, Горгій, Гіппій, Продік, Лікофрон та інші), які обстоювали ідею цілковитої відносності людського знання, послуговуючись, зокрема, усілякими логічними парадоксами. Див. також прим. 107 до трактату «Книжечка, называемая Silenus Alcibiadis».⁵⁰Ідеться про Божу заборону їсти м’ясо нечистих тварин: “І свині, бо вона має розділені ратиці, і має ратиці роздвоєні розривом, та жуйки не жує, – нечиста вона для вас” (Третя книга Мойсеєва: Левит 11: 7). Софісти названі тут “свинями” тому, що вони аж ніяк не прагли до єдності слова й життя, практикуючи їхню “роздвоєність”. Це був традиційний, від часів античності, закид на адресу прибічників розподілу теоретичних настанов та життєвої практики [див.: Адо П. Что такое античная философия? – Москва, 1999. – С. 190– 191].⁵¹У старій Україні єство філософії було заведено окреслювати вслід за «Діалектикою» Івана Дамаскина: “Философия єсть познаниє истотности… Философия єсть познаниє божественних и человѣческих вещей. Философия єсть размишлениє о смерти… Философия єсть уподоблениє Богу… Философия єсть наука над науками… Философия єсть любов мудрости…” [Йоана Дамаскина діалектика, або логіка // Пам’ятки братських шкіл на Україні. Кінець XVI – початок XVII ст. – Київ, 1988. – С. 126; пор.: Курціус E.-Р. Європейська література і латинське середньовіччя / Пер. з нім. Анатолій Онишко. – Львів, 2007. – С. 236]. Це окреслення було знане в Україні ще за старокиївської доби [див.: Бичваров М. Д. Константин Кирил Філософ і філософська думка Київської Русі // Філософська думка. – 1980. – № 3. – С. 88–89] і вважалося за взірцеве також у києво-могилянській традиції [див., наприклад: Кониський Г. Загальна філософія, поділена на чотири відділи, включає логіку, метафізику, фізику й етику [вступ] // Кониський Г. Філософські твори: У 2 т. – Київ, 1990. – Т. 1. – С. 44]. Слід сказати, що наші барокові письменники з-посеред шести “толкованій” філософії, що їх подав Дамаскин, особливо полюбляли третє та шосте. Вони тлумачили філософію найперше як “память смертную” (досить пригадати «Вечерю душевную» Симеона Полоцького [див.: Полоцький С. Вечеря душевная. – Москва, 1681. – Арк. 116 (зв.) (друга пагін.), 121 (зв.) (друга пагін.)] чи «Слово в субботу четвертыя недѣли Великаго поста» Дмитра Туптала [див.: Туптало Д. Слово в субботу четвертыя недѣли Великаго поста // Сочиненія святаго Димитріа, митрополіта Ростовскаго: В 5 ч. – Москва, 1782. – Ч. 1. – Арк. 39 (зв.)]) або ж як “мудрость, любленіє мудрости, любомудріє” [Беринда П. Лексікон славеноросскій и имен толкованіє. – Київ, 1627. – Ст. 469]. Про те, що мудрий чоловік має розмовляти найперше із самим собою, засвідчуючи тим самим власну самодостатність, не раз говорили стародавні філософи, починаючи з Геракліта Ефеського (B 101: “Я питав самого себе”). У діалозі Платона «Теетет» (189е) Сократ подає таке тлумачення слова “мислити”: “Я називаю так розмисл, який душа веде сама із собою про те, що вона спостерігає… Мислячи, вона робить не що інше, як розмірковує, сама себе питаючи й відповідаючи, стверджуючи й заперечуючи” [Платон. Собрание сочинений: В 4 т. – Москва, 1993. – Т. 2. – С. 249]. Так само й Епіктет в однiй з діатриб казав таке: “Як Зевес спілкується сам із собою, знаходить спокій у самому собі…, так і ми повинні вміти розмовляти із собою, не потребуючи для цього когось іншого” [Беседы Эпиктета. – Москва, 1997. – С. 175]. А найближчим джерелом, з якого міг узяти цей концепт Сковорода, є, мабуть, слова Антисфена Афінського (бл. 444–366 рр. до н. е.) у викладі Діогена Лаерція (VI, 6): “На запитання, що дала йому філософія, він відповів: ‘Уміння розмовляти із самим собою’” [Диоген Лаэртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов. – Москва, 1979. – С. 236].⁵²Діоген Лаерцій (VII, 174) приписує ці слова не Кратесові, а Клеанфові: “Одному відлюдникові, котрий розмовляв сам із собою, він сказав: ‘У тебе дуже некепський співрозмовник!’” [Диоген Лаэртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов. – Москва, 1979. – С. 322].⁵³Plutarchus. Quomodo quis suos in virtute paranda sentire possit profectus, 79a [див.: Plutarchi Chaeronensis Moralia. Omnes de Graeca in Latinam linguam transscripti summo labore, cura, ac fide. Guiliel. Xylandro Augustano interprete. – Francofurti, MDCXIX. – P. 159; також: Plutarchi Chaeronensis Scripta Moralia. Graece et latine. – Paris, 1841. – Т. І. – Р. 94].⁵⁴Книга пророка Ісаї 61: 7.
Джерела
⚠️ Ми намагалися зберегти оригінальне форматування тексту, проте адаптація тексту для електронного читання має побічні ефекти. Попереджуємо про можливі відмінності між форматуванням на сайті та форматуванням в оригіналі.