Буколічні мотиви у збірці “Сад божественних пісень" Григорія Сковороди

Анотація. У статті проаналізовані буколічні мотиви у поезіях збірки. Твори Григорія Сковороди є цілком бароковими, що відзначав В. Шевчук у своїх дослідженнях. Поезії часто мають релігійний характер, як і загалом твори українських барокових письменників.

Найбільш бароковий образ збірки – це алегорія саду. Він є втіленням небесного раю та протиставляється пеклу й печалі.

Інше джерело творчості автора – антична спадщина (Література і філософія). Серед лектури Григорія Сковороди називають імена багатьох авторів, однак особливий вплив справили на автора погляди Епікура. Саме “Садом Епікура” називалася школа цього філософа.

Відомий медієвіст. Л. Ушкалов звернув увагу на наявність буколічних мотивів у збірці. Буколіка – жанр античної поезії, в якому мовилося про вільне, безтурботне, щасливе життя на селі. У цьому напрямі творив давньоримський поет Вергілій. Найбільш близькою до цього жанру античної поезії своєю образністю є 13-та пісня збірки “Сад Божественних пісень”. Сковорода за допомогою усталених образів буколічної поезії (квітучі поля, чисті струмки, пташиний спів, пастух, вівці) змальовує картину вільного спокійного життя на лоні красивої природи. У творах збірки наявні власне авторські буколічні образи такі, як жайворонок, сопілка, козеня. Григорій Сковорода часто використовує протиставлення пір року. Щастя ж неодмінно пов’язане з натуральною ідилією, що засвідчує 18-та пісня збірки. Воно знову нерозривне з життям у селі на лоні природи. Місто натомість є своєрідним втіленням зла, що підтверджує 12-та пісня збірки “Сад божественних пісень” Григорія Сковороди.

Ключові слова: Григорій Сковорода, буколіка, сад, античність, натуральна ідилія.

* * *

Творча спадщина Григорія Сковороди стала без перебільшення однією з визначальних складових становлення менталітету української нації. Це стосується як самої постаті філософа, так і його літературного доробку. Саме з його іменем значною мірою пов’язане становлення такої риси нашого психотипу як кордоцентризм, тобто “філософія серця”.

Збірка “Сад Божественних пісень” у поетичній формі виразно представляє ідеї філософа. Дослідники звертали увагу на античні джерела творчості, версифікаційне новаторство (йдеться про силабо-тонічне віршування у 10-й пісні збірки), генетичний зв’язок Біблією і творчістю українських барокових письменників. Водночас у поезіях яскраво представлені буколічні мотиви, що органічно поєдналися в автора з мальовничими картинами природи.

На думку українського медієвіста В. Шевчука, поетика Г. Сковороди є цілком органічною і традиційною для українського бароко. “…цілком традиційний він у виборі своїх тем: барокова українська поезія всі перечислені мотиви розробляла докладно, причому в різному часі. Оригінальність Г. Сковороди тут у тому, що поет усі відомі мотиви, часто запозичені з літературних джерел, з античних авторів, із Біблії, давніших українських поетичних творів … з’єднав у власну мислительну систему, тобто надав своїм поезіям сили універсального погляду на світ, на людину…” (Шевчук, 2005: 586).

Найбільш бароковий образ збірки – це алегорія саду. До неї часто вдавалися автори, згадати хоча б поетику “Сад поетичний” Митрофана Довгалевського чи збірку проповідей “Огородок Марії Богородиці” Антонія Радивиловського. Тож у бароко сад (огородок) – широко вживаний образ, місце перебування тайн й істин. У третій пісні для автора він уособлює духовне начало:

Весна люба, ах, пришла! Зима люта, ах, пройшла!

Уже сады расцвЂли и соловьев навели.

Ах ты, печаль, прочь отсель! Не безобразь красных сел.

БЂжи себЂ в болота, в подземныи ворота!

БЂжи себЂ прочь во ад! Не для тебе рай и сад.

Душа моя процвЂла и радостей навела (Сковорода).

Сад є втіленням небесного раю і протиставляється пеклу і печалі. Допомагає увиразнити цю антиномію опозиція пір року: буйноквітної весни та лютої зими. Картини природи, таким чином, не лише відтворюють переживання ліричного героя, а й унаочнюють роздуми автора.

Щастлив тот и без утЂх, кто побЂдил смертный грЂх.

Душа – божій град, душа его – божій сад.

Всегда сей сад даст цвЂты, всегда сей сад даст плоды,

Всегда весною там цвЂтет, и лист его не падет.

Природа (квіти, плоди) має духовну семантику, Таке поєднання у Сковороди досить органічне й допомагає краще зрозуміти Божі істини:

Обоже мой, ты мнЂ – град! О боже мой, ты мнЂ – сад!

Невинность мнЂ – то цвЂты, любовь и мир – то плоды.

Душа моя есть верба, а ты еси ей вода.

Питай мене в сей водЂ, утЂшь мене в сей бЂдЂ (Cковорода).

Прикметним у цьому уривку є образ верби, з якою співвідноситься людська душа. Загалом часте використання флористичної символіки є особливістю збірки.

Ще однією складовою творчості Григорія Сковороди, як небезпідставно стверджують літературознавці, стала культура давніх греків і римлян, що лежала в основі багатьох навчальних курсів Києво-Могилянської академії. На думку М. ­Меркулова, антична культура є складовою творчості Григорія Сковороди. Він був добре обізнаний з культурою Давньої Греції і Риму. Водночас у Сковороди, як і в багатьох барокових письменників, вона переосмислюється “у традиціях християнського вчення, використовуючи її для якомога повнішого вираження своїх думок, почуттів та ідей” (Меркулов, 2016: 62). Серед лектури Григорія Сковороди називають імена багатьох філософів. Це і стоїки, і Лукрецій, і Лукіан, і, звісно ж, Епікур. Саме звідти у “мандрівного дяка” Сковороди думки про вічність матерії, заперечення ідей як створення, так і кінця світу, а також скептичне ставлення до будь-яких надприродних явищ (чудес, див) як язичницького, так і християнського походження. Єдиним беззаперечним авторитетом для нього була Біблія, що її філософ трактував цілком довільно, відповідно до власних думок і життєвого досвіду.

Саме “Садом Епікура” називалася школа цього філософа, що проіснувала майже вісім століть. “Основною метою філософії Епікура є, на відміну від представників класичної давньогрецької філософії, не приріст нового знання, а опанування людиною мистецтва жити гідно, забезпечувати спокій своєї душі та зберігати духовну стійкість” (філософський енциклопедичний словник, 2002: 201). В іншій статті цього ж видання зазначено, що епікуреїзм визначає два типи насолод – фізичні та духовні. На останніх робить акцент український філософ – це “пізнання, що позбавляє людину марновірства і страху смерті” (філософський енциклопедичний словник, 2002: 201), а також мудрість, справедливість, дружба.

Відомий медієвіст Л. Ушкалов звернув увагу на наявність буколічних мотивів у збірці. “Буколіка (з грец. “пастуша пісня”) – жанр античної поезії, в якому мовилося про вільне, безтурботне, щасливе життя на селі” (літературознавчий словник, 1997: 99). Ось, приміром, зразок буколіки давньоримського поета Вергілія:

Хлопчику любий! Надійдуть часи, і побачиш ти небо…

Зразу ж родюча земля принесе тобі перші дарунки:

Ладан поземний та кручений плющ, зростить без насіння,

Лотосом все поцвіте, засміється веселим аконтом,

Кози самі понесуть молоко з полонини додому,

Смирна худоба без страху на лева глядітиме в полі.

Квіти ласкаві, рясні проростуть край своєї колиски.

Згине і ворог твій – змій, і все зілля отрутне загине…(Вергілій).

Найбільш близькою до цього жанру античної поезії, як і до твору Вергілія, своєю образністю є 13-та пісня збірки. Це стверджує у своїй розвідці Л. Ушкалов: “…Сковорода за допомогою усталених образів буколічної поезії (квітучі поля, чисті струмки, пташиний спів, пастух, вівці, звуки сопілки) змальовує картину вільного спокійного життя на лоні розкішної природи” (Ушкалов, 2007: 20). Недаремно за епіграф у ранньому автографі слугували слова з Вергілієвих “Георгік” про виноградарів і помірне задоволення. В остаточній же версії маємо цитату з “Пісні пісень”: “Изыдите от среды их... Прійди, брате мой, водворимся на селЂ. Тамо роди тя мати твоя”.

Ах поля, поля зелены,

Поля, цвЂтами распещренны!

Ах долины, яры,

Круглы могилы, бугры!

Ах вы, вод потоки чисты!

Ах вы, берега трависты!

Ах ваши волоса, вы, кудрявые лЂса!

Жайворонок меж полями,

Соловейко меж садами;

Тот, выспрь летя, сверчит, а сей на вЂтвах свистит.

А когда взойшла денница,

Свищет в той час всяка птица,

Музыкою воздух растворенный шумит вкруг.

Только солнце выникает,

Пастух овцы выганяет.

И на свою свирЂль выдает дрожливый трЂль.

Пропадайте, думы трудны,

Города премноголюдны!

А я с хлЂба куском умру на мЂстЂ таком (Cковорода).

У наведеній пісні впадають в око власне авторські буколічні образи, що є частиною української природи (поля, жайворонок, сопілка та ін.). Після опису сільської краси, цілком у дусі української народної творчості, ліричний герой категорично виступає апологетом натуральної ідилії на противагу багатолюдним містам.

Буколічні мотиви тією чи тією мірою наявні чи не в кожному творі збірки. Формула власного щастя викладена у 18-й пісні. Воно знову ж нерозривно пов’язане з життям у селі на лоні природи. Цікаво, що в епіграфі “Господь гордым противится, смиренным же дает благодать” опозиція місто-село співвідноситься як антитеза гордовитості та смирення:

Ой ты, птичко жолтобоко,

Не клади гнЂзда высоко!

Клади на зеленой травкЂ,

На молоденькой муравкЂ.

От ястреб над головою

Висит, хочет ухватить,

Вашею живет он кровью

От, от кохти он острит!

Стоит явор над горою,

Все кивает головою.

Буйны вЂтры повЂвают,

Руки явору ламают.

А вербочки шумят низко,

Волокут мене до сна.

Тут течет поточок близко;

Видно воду аж до дна (Cковорода).

Тут знову маємо невластиві античній природі топоніми – яструб, явір, верба. Важливими елементами у змалюванні буколічної картини виступають пори року (красива весна і люта зима), образи свійських тварин (козеня, цап), що допомагає увиразнити барокову ідею минущості людського життя.

Тож у збірці “Сад Божественних пісень” Григорія Сковороди яскраво представлені буколічні мотиви, що ведуть свій початок з античних часів. Вони наявні у багатьох поезіях збірки, органічно поєднуючись з фольклорною національною символікою. Найбільше буколічних образів у 13-й пісні збірки.

-----

Отримано: 29 лютого 2024 року

Прорецензовано: 9 березня 2024 року

Прийнято до друку: 14 березня 2024 року

e-mail: yurii.mynenko@oa.edu.ua

ORCID ID: https://orcid.org/0000-0002-2916-4274

DOI: 10.25264/2519-2558-2024-22(90)-137-139