Польська рецепція постаті й творів «Українського Сократа» — Григорія Сковороди

«Українського Сократа» — Григорія Сковороди

Яна Василенко,

кандидат філологічних наук,

Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди

Останніми роками спостерігаємо активне входження сковородинівської тематики в культурне та наукове життя Польщі. Безапеляційним доказом такого стану справ бачиться вже сам факт дедалі більшого числа присвячених Григорію Сковороді публікацій, що з дня на день формують у сусідній країні окрему галузь національного слов’янознавства.

Поруч зі старими центрами (Варшава, Краків) постають нові культурні й наукові локації — Ольштин, Люблін, Вроцлав, Познань, Зелена Гора, де на ниві сковородинознавства плідно працюють як самі поляки (М.-Т. Гандзель, А. Курашкевич, Р. Лужний, М. Якубець), так і громадяни Польщі українського походження (А. Біленька, С. Козак, В. Мокрий). Також чималі заслуги мають запрошені з України для праці в університетських осередках контрактні викладачі (І. Бетко, Я. Москалик, Д. Пилипович, П. Снопков, В. Соболь). Масив досліджень поповнюють адаптовані для регіонального використання передруки зарубіжних робіт — і відомих, і тих, що з’явилися відносно недавно (В. Ерна, Р. Тіша).

Рефлексія присутності Сковороди в духовному просторі іноземної країни має бути сфокусована на тексті, який неодмінно йде у сув’язі сприйняття тих контекстів, що є передумовою його появи, породжують, формують його природу, роблять власне таким, а не якимось іншим. І в нашому випадку першу роль, на жаль, відігравали драматичні історичні, політичні, ідеологічні та інші чинники. Адже та польська сковородинівська присутність, за свідченням фахівців, по-справжньому (академічно) починається за доби ІІ Речі Посполитої, у турбулентний період міжвоєнного двадцятиліття 1918-1939 рр.

Вона затискається байдужими до літератури мілітарними лещатами Першої і Другої світових війн. Потім виривається на простір вже в умовах ПНР, однак простір обмежений, простір диктату доктрини соцреалізму, вкрай ворожої до чи то релігійного, чи то до трансцендентного, що десятиліттями гальмує її прояви. Звісна річ, табуювання Сковороди не було якимось окремим винятком, скоріш — ще одним прикладом застосування до неповторного феномену унікальності, чим завжди є справжня творча особистість, класово-пролетарського підходу.

У міжвоєнну добу Наукове тоавариство ім. Шевченка у Львові (місто тоді перебувало в складі Польщі) друкує Сергія Єфремова — «Сковорода на тлі сучасності» (1925), Петра Пелеха — «З життя творчості Сковороди» (1925), Дмитра Чижевського — «Філософічна метода Сковороди» (1930). Остання двадцятисторінкова розвідка писалася як заповідь скорої появи авторської книги про систему поглядів мандрівного мислителя.

Короткий екскурс у творчість Сковороди презентує Богдан Лепкий, видавши свій «Zarys literatury ukraińskiej. Podręcznik informacyjny»(Варшава-Краків, 1930). Далі справжнім потужним проривом стає поява фундаментальної монографії Дмитра Чижевського «Філософія Сковороди»(Львів, 1934), виданої створеним урядом УНР в еміграції Українським науковим інститутом (1928–1939); [німецький переклад (Мюнхен, 1974), перевидання оригіналу (Харків, 2003)]. Мериторичні частини книги: I. Вступ, ІІ. Підстави, ІІІ. Метафізика, ІV. Антрополоґія, V. Етика, VІ. Містика, VІІ. До джерел. Значимість цього дослідження важко переоцінити, про що пише Леонід Ушкалов: «Дмитро Чижевський і досі залишається, мабуть, найглибшим інтерпретатором філософії Григорія Сковороди. Та візія Сковороди, що існує на сьогодні в західній гуманістиці, формувалася під вирішальним впливом студій Чижевського» [Ушкалов, с. 20].

Напередодні ІІ Світової війни з’являються й перші паростки польського сковородинознавства. Так, Зигмунт Мазур публікує в «Польсько-українському бюлетені» статтю ознайомчого плану Grzegorz Skoworoda (1933), де сповіщає своїх соплемінників: «Григорій Сковорода є найбільш оригінальною постаттю української літератури. Філософ, поет, вчитель, під кінець життя волоцюга без власного кутка. Сковорода породжує зацікавлення передусім своєю багатою і складною індивідуальністю»[Mazur, с. 1]. А згодом пише про нашого митця як регіонального просвітителя-енциклопедиста — Ukraiński Jean Jacques Rousseau (1934).

Була ще публікація на шпальтах «Проблем Східної Європи» Чеслава Ястженбця-Козловського із заголовком Grzegorz Skoworoda, myśliciel ukraiński (1939). Потім — війна. Після неї — на тему Сковороди десятиліттями поспіль триває довга й довга мовчанка, яку лише зрідка порушують дві-три сторінки, як от в дайджестового плану публікації Мар’яна Якубця «Literatura ukraińska» в томі «Dzieje literatur europejskich» (1989). Або ж принагідні, спорадичні, «через кому» дрібні згадки у місцевій україномовній пресі, скажімо, «Благовісті», «Зустрічах», «Над Бугом і Нарвою», «Нашім слові».

Не менш складним, бо запізнілим і все ще далеким від пожаданого стану речей була поява у Польщі перекладених творів Григорія Сковороди. Щоправда, польський читач мав змогу запізнатися з добіркою поезій українського Сократа поміщеною у великій (понад тисяча сторінок!) панорамній (від фольклорних джерел, творів доби Київської Русі до віршів Василя Симоненка, Павла Мовчана, Євгена Гуцала) «Antologii poezji ukraińskiej» (Варшава, 1976), вірші до якої перекладали й впорядковували Флоріан Неуважний та Єжи Плесьнєровіч. Там побачили світ такі сковородинські твори: «Przeminęła chmura», «Gołębico, ptaku czysty», «Gaudia pelle», а також з тому «Сад божественних пісень» пісні — дев’ята («Własnym pomysłem żyje każda głowa»), десята («Zwyczaj i prawo mają wsze stany»), тринадцята («Hej, wy pola, wy zielone»), вісімнадцята («Hej, ptaszyno z żółtym bokiem»), девятнадцята («Tyżeś, duszna moja męko!»), двадцять третя («Czasie życia drogocenny!»), двадцять четверта («O, pokoju z niebios blogi!»). Станом на сьогоднішній день (разом зі згадуваною нами дещо нижче публікацією кількох віршів мандрівного філософа це практично всі аж до прикрості скупі джерела.

Зрушення в рецепції Сковороди намітилися лише на зламі 1980–1990-х рр. Вони пов’язані як зі здобуттям України державної суверенності (до цього українська культура, українська література сприймалися не те щоб чимось меншовартісним, однак слабо проглядалися в густій тіні СРСР), так і з появою молодої ґенерації славістів чи теж відкриттям кафедр україністики в багатьох університетах Польщі.

З науковців старої когорти слід згадати професора Ришарда Лужного (1927–1998), з чиїм імʼям повʼязана ціла епоха польської славістики; був, серед іншого, автором таких робіт, як «Zarys dziejów literatury ukraińskiej» (1970); «Teodycea Hryhorija Skoworody na tle słowiańskiej myśli religijnej okresu Оświecenia» (1983); «Grzegorz Skoworoda czyli sacrum w literaturze Ukraińców» (1985); «Grzegorza Skoworody, ostatniego przedstawiciela wschodniosłowiańskiego baroku poesis sacra» (1993).

Біля початків новітнього польського сковородинознавства стоїть професор Володимир Мокрий, багатолітній очільник україністики у Ягеллонському університеті (Краків). Власне він заснував фундацію ім. св. Володимира Хрестителя землі руської й двомовний польсько-український альманах «Między Sąsiadami» — «Між Сусідами», де головним чином друкувалася студентська молодь. Його стараннями в Кракові постала книгарня кириличних друків «Нестор». Зазначимо ще редагування ним наукових періодиків «Krakowskie Zeszyty Ukrainoznawcze», «Horyzonty Krakowa», як теж публікацію власних праць: «Hryhorija Skorowody rozumienie Chrystusa jako idealnego — prawdziwego człowieka» (1997); «Idea wolności w rozumieniu Hryhorija Skoworody і Tarasa Szewczenki» (1998). Серед численних заслуг науковця не можна не згадати ще й упорядковану ним антологію «Od Iłariona do Skoworody: antologia poezji ukraińskiej XI-XVIII w.» (Краків, 1996), куди потрапило трохи віршів Григорія Савича: «Gaudia pelle», «De Libertate», «Minȩły chmury», «Golȩbico, ptaku czysty», «Na prȯźno spożywa Ciało».

Динаміка входження нашого мислителя в духовний простір Польщі — відтак і Європи — помітно посилюється на початку нового століття. Знаменно вже саме цитування етнічним поляком Папою Іваном Павлом ІІ під час візиту до України (23–27 червня 2001 р.) латиномовної максими Сковороди: «Все мина, лиш любов зостається по всьому. Все мина, та не Бог, не любов» (переклад Л. Ушкалова). Вислів походить з листа від 20 березня 1786 р. до приятеля Якова Правицького, де є такі рядки: «Omnia praetereunt, sed amor post omnia durat. Omnia praetereunt, haud Deus, haud et amor». Невдовзі у Польщі Дмитром Пилиповичем, Міхалом Тадеушем Гандзелем і Юстиніаном Олегом Городечним були захищені кандидатські дисертації зі сковородинівської тематики:

1. D. Pilipowicz. Filozoficzny wymiar twórczości Hryhorija Skoworody (науковий керівник В. Мокрий) (Краків, 2006). Згодом автор видав ще й книжку «Rozmowa o duchowym świecie: Hryhorij Skoworoda: filozofia — teologia — mistyka» (Краків, 2010), яка за словами рецензента Г. Чуби, стала «першою великою розвідкою про Сковороду польською мовою»; в ній він «ставить перед собою завдання віднайти в інтелектуальній спадщині мислителя внутрішній зв’язок між античною традицією та християнством в його патристично-містичному варіанті — двох підвалинах, на яких Сковорода побудував свою філософію» [Чуба, с. 129].

2. M. T. Handzel, о. OSPPE [орден паулінів] «Hryhorija Sawycza Skoworody (1722–1794) teoria poznania samego siebie» (науковий керівник єпископ І. Дец) (Вроцлав, 2013). Варто зазначити, що автора цієї дисертаційної праці, викладача історії філософії та метафізики у Вищій Духовній Семінарії Ордену Паулінів Папського Університету імені Івана Павла ІІ у Кракові, у 2018 р. нагородили медаллю Сковороди — найвищою відзнакою Переяслав-Хмельницького університету ім. Григорія Сковороди.

3. J. O. Horodechny. «Człowiek epifanem Boga w twórczości Grzegorza Skoworody» (1722–1794) (науковий керівник І. С. Ледвонь OFM [орден Братів Менших]) (Люблін, 2020).

Зовсім недавно вийшла монографія Павла Снопкова «Hryhorij Skoworoda. Od samopoznania do samoaktualizacji» (Ольштин, 2021). З її анотації довідуємося, що «Книжка присвячена філософській творчості українського мислителя, педагога і поета ХVІІІ ст. Григорія Сковороди (1722-1794), постаті скоріш маловідомій у польській гуманістиці. Головна ідея праці базуєтьтся на положенні, згідно з яким релігійна антропологія Сковороди має глибокий психологічний вимір і по суті описує процес самоактуалізації. Останнє стає більш зримим при зіставленні теорії саморозвитку Карла Густава Юнга і Абрахама Маслоу з роздумами українського філософа. Монографія відтворює також історичний, культурний, а також суспільний контекст, у якому функціонував Сковорода. Тут теж дискурс щодо української ментальності, філософії та мови, а також біографічний нарис про мислителя» [Snopkow, s. 3].

Не залишилася непоміченою в Польщі поява фундаментального видання творів Г. С. Сковорди (Харків, 2011). Того ж року на сторінках видання «Roczniki humanistyczne: Słowianoznawstwo» (Люблін) зʼявилася рецензія «Призабутий смак справжньої академічної науки. Сковорода Григорій. Повна академічна збірка творів», де, зокрема, повідомлялось: «Академічне видання творів Григорія Сковороди під редакцією Леоніда Ушкалова є дуже цінним джерелом для філософів, літературознавців, мовознавців, педагогів, богословів та інших спеціалістів, які вивчають творчість українського філософа, надійною опорою для переказів його творів іноземними мовами, для підготовки популярних видань і багато чого іншого, а супровідна стаття керівника проекту є науковим орієнтиром в подальших студіях творчості Сковороди. Майже кожна її теза може розгорнутися в перспективний грандіозний науковий проект» [Левченко, с. 228].

Істотний внесок в описуване тут регіональне сковородинознавство зробили наші вчені-філологи — контрактні працівники польських університетів. Це Ірина Бетко (Ольштин): «“Сад божественних пісень” Григорія Сковороди і українська релігійно-філософська поезія XIX — початку XX століття» (1996); «Człowiek w obliczu “Boga żywego”», «Dwie koncepcje osobowości w utworach poetyckich Hryhorija Skoworody i Iwana Franko» (2014); «Ukraiński Sokrates. Pomiędzy filozofią, mistyką a ezoteryzmem: interpretacja duchowej spuścizny Hryhorija Skoworody (1722–1794) jako problem epistemologiczny» (2014); «Mądrość na śpiewająco: religijno-filozoficzna problematyka “Pieśni nabożnych” Hryhorija Skoworody» (2015); «Chrześcijański ezoteryzm a spuścizna duchowa ukraińskiego myśliciela Hryhorija Skoworody» (1722–1794) (2017); «Актуальные проблемы исследования религиозно-философского литературного наследия Григория Варсавы Сковороды» (2018); «Мотиви містичної танатології в поетичній книзі Григорія Варсави Сковороди “Сад божественных пѣсней”, прозябшій из зерн Священнаго Писанія» (2019). Це також Валентина Соболь (Варшава): «Історія української літератури IX–XVIII ст.» (2008); «Українське бароко. Тексти і контексти» (Варшава, 2015); «Григорій Сковорода та його переклад із книг римського сенатора Марка Туллія Ціцерона “Cato Maior de senectute”» (2016).

Є ще низка статей зі сковородинівською тематикою, написаних в основному молодими дослідниками:

Kuraszkiewicz А. Biblia w myśli Hryhorija Skovorody (1990);

Kіх O. Григорій Савич Сковорода «Серце» (1992);

Сінькевич О. Біблійна основа «Саду божественних пісень» Григорія Сковороди (1995);

Розумний Я. Сковорода в поезії Драча, Калинця, Барки, Тичини і Шевчука (до 200-річчя від смерті філософа 1794-1994) (1996/1997);

Марченко О. Библейская герменевтика у Григория Сковороды (1996);

Bileńkа А. Hryhorij Skoworoda — poeta i filozof (1999);

Leśniak J. Ogród pieśni nabożnych Hryhorija Skoworody (1999). Pietsch R. Спроба реконструкції символіко-архетипічної образної системи «Саду божественних пісень» Григорія Сковороди (2004);

Левченко Н. Призабутий смак справжньої академічної науки. Сковорода Григорій. «Повна академічна збірка творів» (2011);

Studentowa Т. Kiedy serce śpi. Semantyka snu w twórczości Hryhoria Skoworody (2012);

Handzel M. T. Tomistyczna ocena możliwości poznania Boga: zaprezetowanej w teorii Hryhorija Skovorody (2015);

Obolevitch T. Antropologia i sofiologia w twórczości Grzegorza Skoworody i Hildegardy z Bingen. Analiza porównawcza (2015);

Misiejuk D. Kim jest człowiek i jaki jest cel jego egzystencji? Koncepcja człowieka w filozofii Hryhorija Skoworody (2016);

Moskałyk J. Najważniejszy punkt odniesienia dla osoby i rzeczywistości stworzonej według Hryhorija Skoworody (1722–1794) (2016);

Ryk M. The influence of representatives of German mysticism on Skovoroda’s creativity (2016);

Гандзель М. Т. Основи інтерпретації релігійної філософії Григорія Сковороди (2017);

Гандзель М. Т. Спроба реконструкції шляху Григорія Сковороди до осягнення істинного щастя (2017);

Нога Г. Листи Григорія Сковороди до Михайла Ковалинського — філософія як повсякденність (2017);

Pilipowicz D. Filozoficzna refleksja na temat starości w literackiej spuściźnie Hryhorija Skoworody (2017);

Pilipowicz D. Filozoficzna refleksja na temat starości w literackiej spuściźnie Hryhorija Skoworody (2017);

Zakydalski T. Human knowledge and faith in the philosophy of Skovoroda (2018);

Zakydalski T. Man’s ontological structure in the philosophy of Skovoroda (2017);

Zambrzycka M. Hryhorij Skoworoda i tradycja ukraińskiego baroku w opowiadaniu Wałerija Szewczuka w «Čerevì apokalìptičnogo zvìra» (2018);

Dec I. Teoria poznania samego siebie Hryhorija Sawycza Skoworody (2019);

Pilipowicz D. Tożsamość filozofa: przyczynek do tematu Skoworoda i Ukraina (2020);

Zakydalski T. Ethics of Skovoroda (2020);

Нога Г. Листи Григорія Сковороди. Особистісне в контексті універсального (2022).

Окремий аспект польської рецепції спадщини Сковороди — у контексті вже традиційного сприйняття автора як поспіль загадкової особи, а його творів з-під знаку езотеризму — становить вибір місцевими науковцями для перенесення на свій вітчизняний ґрунт тих зарубіжних досліджень, які варто знати. Тих праць лише декілька. Проте цей свого роду літературознавчий «імпорт» досить симптоматичний. Так, у полі зору місцевого читача-дослідника опинилися, по-перше, розвідки сучасного німецького науковця, професора філософії та релігієзнавства Мюнхенського університетету ЛюдвігаМаксиміліана Рональда Піча «O mistyce i metafizyce u Hryhorija Skoworody» (1996). Та праця в українському перекладі «Про містику і метафізику у Григорія Сковороди», дещо раніше друкувалася журналом «Сучасність» (1992, №12). А по-друге, понад столітньої давнини праця росіянина, релігійного філософа Володимира Ерна (1882–1917) «Григорий Саввич Сковорода. Жизнь и учение» (1912) — «Hryhorij Sawwicz Skoworoda: życie i nauczanie» (2017). Книгу було перевидано в Росії із заголовком «Борьба за Логос. Г. Сковорода: Жизнь и учение» (2000).

І щойно сказане, рівно як і сам перелік вищеназваних робіт, дають підстави для деяких узагальнень. Йдеться про те, що польська оптика сприйняття, як й сам інструментарій інтерпретації сковородинівської спадщини, передусім сфокусовані на релігійних, метафізичних, трансцендентних вимірах останньої в лабораторії герменевтичних підходів до неї. Не випадково праці про Сковороду охоче друкують часописи виразно католицького спрямування «Kronos» (концентрується на проблематиці метафізики, культури, релігії), «Theofos» (видається польським Теологічним товариством, його пріоритети це філософія, теологія, культура), «W drodze» (домініканське видання зосереджене на теології, сакральному), «Znak» (головними доменами періодика виступають релігія і філософія).

На другому плані опиняється суто філософська проблематика, а коли вона вже вона й потрапляє в поле зору, то отримує відчутне теософське забарвлення з мінливими відтінками езотеризму і містицизму. Такий ракурс виразно домінує в багатьох текстах. Красномовним є хоча б заголовок монографії Дмитра Пилиповича, який в українському перекладі читається так: «Розмова про духовний світ. Григорій Сковорода: філософія — теологія — містика».

Третій, найбільш віддалений план становлять естетичні аспекти, питання поетики писань українського Сократа, котрі радше сприймаються як тло. В усякому разі, годі сумніватися, що твори Сковороди та його внутрішній світ, система його поглядів, ідейних переконань більше цікавлять польських теологів, ніж літературознавців.

Цей короткий філологічний екскурс не буде релевантним, коли не сказати, що віднедавна у силовому полі імені СКОВОРОДА триває двосторонній польсько-український та українсько-польський культурно-науковий обмін.

Україна. Переяслав-Хмельницький. З нагоди 295-ої річниці мандрівного філософа група польських дослідників його творчості (Ірина Бетко, Міхал Тадеуш Гандзель, Ігор Набитович, Валентина Соболь) 5–7 жовтня 2017 року взяла участь в XVІIІ Сковородинівських читаннях [Науменко, с. 13].

Харків. Міжнародна наукова конференція «Рефлексії про Григорія Сковороду у ХХІ ст.» (участь польської дослідниці Валентини Соболь). 22–23 вересня 2022 року.

Польща. Вроцлав. Починаючи з 2019 року щорічно в багатонаціональному місті стараннями Фундації Україна в День Незалежності України проводиться SKOVORODA FEST, під час котрого перед нашою діаспорою й автохтонними мешканцями міста виступають митці України і Польщі. Фестиваль збирає тисячні аудиторії [День Незалежності України у Вроцлаві]. Організатори заходу так формулюють його ідею: «Пропагувати цінності, які сповідував Григорій Сковорода, відомий в цілому світі український філософ-містик, богослов, поет, педагог» [Мельникович].

Огляд польської Сковородіани, хоч, зрозуміло, далекий від стопроцентної повноти, відкриває розмаїття дат, місцевостей, імен, назв, думок, інтенцій, ракурсів, концепцій тощо. Та при всьому тому не схоплює головної сутності, яка лежить десь за межами літературознавства, філології. Її природа вочевидь метафізична. Сковорода — феноменальний феномен.

Останнього немає давним-давно. Однак «мір» таки не впіймав того, який завжди був у дорозі й з неї не зійшов, її не покинув. Тогочасний «мір» — жорсткий, безжальний, спесивий, здомінований чванливим дворянством, міг, навіть прагнув, та все ж не зумів приректи народного генія на забуття. Тим-то надалі той крокує до нас, а точніше, це ми спільно з ним крокуємо крізь віки, десятиліття, крізь щасливі дні й дні лихоліть.

1. День Незалежності України у Вроцлаві — 24 та 25 серпня. Наше слово : веб-сайт. URL: [https://nasze-slowo.pl/news/anons-den-nezalezhnosti-ukrayiny-u-wroczlavi-24-ta25-serpnya/](https://nasze-slowo.pl/news/anons-den-nezalezhnosti-ukrayiny-u-wroczlavi-24-ta25-serpnya/) (дата звернення: 02.09.2022).

2. Левченко Н. Призабутий смак справжньої академічної науки. Roczniki Humanistyczne TN KUL. Seria: Słowianoznawstwo. 2011. T. LIX. Z. 7 (2011). S. 228.

3. Мельникович М. Skovoroda Fest. Wroclife : веб-сайт. URL: [https://wroclife.pl/](https://wroclife.pl/) artykul/1246/skovoroda-fest

4. Науменко О. В університеті відбулася Міжнародна конференція «ХVIII Сковородинівські читання», приурочена до 295-річчя Григорія Савовича Сковороди. Слово Просвіти. 2017. 20 жовтня. C. 13.

5. Ушкалов Л. Дмитро Чижевський та його книга «Філософія Сковороди». Д. Чижевський. Філософія Г. С. Сковороди. Харків, 2004. С. 3–23.

6. Чуба Г. Рецензія на книгу Д. Пилиповича «Rozmowa o duchowym świecie: Hryhorij Skoworoda: filozofia – teologia – mistyka». Київська академія. 2011. Вип. 9. С. 129–131.

7. Mazur Z. Grzegorz Skoworoda (1722–1794). Biuletyn Polsko-Ukraiński. 1933. №32. S. 1–3.

8. Snopkov P. Hryhorij Skoworoda: od samopoznania do samoaktualizacj. Olsztyn, 2021. S. 3.