Суперечка Біса з Варсавою

Колись при оновленні світу на мені збулося оце:

Ὁ Στέφανος τῶν Σοφῶν Πλοῦτος ἐστὶ αὐτῶν,

"Вінець премудрих – багатство їх" (Притчі). Ясніше скажи: In corona sapientium diviliae eorum. Тоді в пустелі з'явився мені біс від зграї отих: "Нечестивий, проклинаючи сатану, сам кляне свою душу". Ім'я його Даймонᵃ.

Демон. Чуєш, Варсаво, дитячий розуме, серце паскудне, душе, наповнена павутинням! Не повчаюча, а павучача! Чи це ти, який творить дивні догми й нові слави?

Варсава. Ми-то божою милістю раби господні, та насмілюємось благовістити божу славу оцю:

Як злість трудна й гірка,

Благість же легка й солодка.

Демон. Що таке благість?

Варсава. Те ж саме, що й потрібність.

Демон. Що таке потрібність?

Варсава. Те, що не є злість.

Демон. Що таке злість?

Варсава. Те, що не є благістю.

Демон. Звідки народжується потрібність?

Варсава. Вона є гілкою благості й блаженства.

Демон. Звідки ж є благість і блаженство?

Варсава. Це є гілка від дерева життя.

Демон. Де ж є дерево життя?

Варсава. Посеред плоті нашої.

Демон. Що таке дерево життя?

Варсава. Це закон розуму.

Демон. Що таке закон розуму?

Варсава. Тихе світло святої слави, безсмертного Отця небесного... Образ постаті його, йому ж слава навіки. Амінь.

Біс, трохи збентежений і втупивши очі в землю, розмірковував, обурюючись дивними відповідями. Потім же запитав: "Чи нині узаконюєш? І кладеш в основу оце фальшиве твердження, що потрібне не трудне?"

Варсава. Амінь кажу тобі: чим що потрібніше, тим зручніше.

Демон. Чи не ти написав 30 притч¹ і подарував їх Опанасові Панкову?

Варсава. Воістину так. Він є друг Варсави.

Демон. Чи пам'ятаєш одну з них, у якій розмовляє Буфон зі Змією, що обновила молодість?

Варсава. Пам'ятаю. Ту притчу я увінчав таким тлумаченням:

Чим більше добро,

Тим більшим трудом

Обгороджене, як ровом².

Демон. А-а, новий архітектор! Нині-то ти мені потрапив у сильце.

Варсава. Спокутую свій гріх.

Демон. Чи бачиш, як твоя ж слава накликає на тебе лайку?

Варсава. "Якщо кажемо, що не маємо гріха, то обдурюємо себе..."

Демон. Або заколи нову оту твою славу: "Потрібне не трудне".

Варсава. Нове чудо боговидне – чи заколю?

Демон. Або якщо поборюєш за нею: викриваєш у собі злочинця, руйнуючи створену самим тобою колись огорожу, що огородила працею дім (як чудово ти написав), усяке благо.

Варсава. Я не Бог, і грішу, я знову ж таки не біс, і каюсь.

Демон. Ох! Слова твої збісили мене. Йди за мною, сатано! Не про каяття моє слово. Чи розумієш ти, що гріх по-грецьки називається Гамарте´іа , а перекладають: злочин, буйство, помилка, безумство...

Варсава. Дуже добре розумію. Гріх є душевна сліпота.

Демон. Навіщо ж, будучи сліпим, хочеш сліпих водити, узаконюючи дивну й нечувану славу?

Варсава. Навіщо? Та тому що каюся.

Демон. О вороне нічний! Кайся, розкаюйся, покаюйся... та не будь творцем нових догматів.

Варсава. Хто ж може каятися й прийти на інше, не поклавши спершу в основу нової долі й нового фатуму? На чому стане? Відомо, що дух каяття стоїть на кам'яному острові, потоптавши колишню злобу і обцілувавши нову благодать. Ця благодать є новий діамант, який кладеться в основу заново будованого святого міста. Вона є вічне зерно, звідки проростає дерево нетлінних плодів і нового віку. Тому даремно поділяєш неподільне. Каятись – це побачити берег нової слави, почати нове життя новим серцем, новими плодами – все це гілки одного дерева і є одне й те ж. Як ранок, світло, сонце, промінь, день є те ж саме. Як же ти мені сказав: "Кайся, та не будь творцем нових догматів"?

Демон. Перестань, кажу, високо буяти! Облиш суперечку й обцілуй одвіку відому серед народів славу оцю:

Δύσκολα τὰ καλὰ, Εὔκολα τὰ κακὰ.

Gravissima bonitas, levissima malitia³.

Варсава. Додай, якщо хочеш, і оце:

Dulcissima mala, amarissima bona.

Beatissima mala, miserrima bona.⁴

Проте цього смороду ніяк не вміщує серце моє. Чи буде гортань моя гробом відкритим? Чи повернуться мені Ліїні очі⁵? Нюх вепра? Вуста Юдині? Хіба тоді обцілую оту непотрібну славу.

Коли Ізраїль віддасть перевагу стерву перед перепелами,

Тоді й я поставлю вепра над Мінервою⁶.

Демон. Чи так? На всі академії, на всі школи і на всі їх книги хулу наводиш?

Варсава. Прости мені, друже й враже мій. Нужда змушує мене й проти тебе повстати. У хрещенні клятвою поклявся не слухати нікого, крім єдиної премудрості, що спочиває в Євангелії і в усіх освячених житлах біблійного Єрусалима. Відтоді я навіть обплював світ і диявола з усіма його порадами. Єрей облив тіло моє скотською водою на той випадок, щоб потім обмив я серце моє водою духа із євангельського Силоаму⁷. Ця тайна є плотська вода, що таємно утворює воду премудрості, яку п'ють із Біблії для спасіння. Інакше ж, якщо хтось облитий чи занурений, але не наповнений тайною, а хто любить пити гнилу воду світських порад, є лицемір, чужий царству божому, бо лиш водою хрещений, а не водночас і духом. Мені ж необхідно повставати проти всіх, щоб я зберіг цареві моєму віру мою. Знову ж... Скільки разів прив'язувала мене до Бога тайна Євхаристії⁸? Крихта хліба й ложечка вина, що не насичує тіла?... Чи не цей образ перетворюється в поживу мудрості його, яка зміцнює й звеселяє серце? Чи не він, припавши до невидимого, перетворюється в таємне першообразне? Ця переміна сутності виду здійснюється тоді, коли тлінь та й тінь тлінними устами разом приймається, наче вудкою, таємно втягується серце у євангельські чертоги і їсть оту таємну вечерю. "Блаженний, хто з'їсть обід у царстві небесному". Інакше ж немає євхаристії, тобто вдячності, а лиш лицемірство, лиш зрада, лиш невдячність, що зраджує серці Христа за малоцінні світські поради. Чи це моє серце, пов'язані таким дивним союзом любові з серцем божим, не повстане радісно проти всіх його супостатів?

Відкрий мені у священній Біблії хоч одне місце, яке благословить твою славу, і досить мені. Інакше ж не наш ти, а із наших супостатів.

Демон. Чи ти глухий, не чуєш, що тісним є шлях, який веде у царство небесне? І яке мале стадо тих, що рятуються? Як багато захочуть увійти і не зможуть? Як встане Владика дому й зачинить двері?... "Тут буде плач і скрегіт зубів, коли побачите Авраама й Ісаака" тощо у царстві божому, вас же виганятимуть геть...

Варсава. О наклеп, що збентежив і змішав гірних з пекельними...

Демон. Слухай же й цього: "Остерігайтесь, щоб колись не зашкарубли серця ваші..." "Встань, сплячий! Чому стоїте без діла?" "Розпрямтеся й підведіть голови ваші..." "Трудящому робітникові спершу..." І безліч інших місць. Оце ж місце: "Зручніше верблюдові пройти крізь вушко голки..." "Будуть ті дні великою скорботою, якої не було". Показують непереборну трудність до блага.

Варсава. Поки ти мене лаяв, я, терплячи, зносив. Нині ж, нечестивий і підступний, Бога мого благодать перетворюєш на скверну твою.

Демон. Чого, Варсаво, бісишся?

Варсава. Шлях божих слів перетворюєш на лукаву стежку твою.

Демон. Як це може бути?

Варсава. Як може труднощами лякати той, хто закликає, кажучи: "Прийдіть до мене всі, у кого труднощі, і я заспокою вас"? Не наговорюй же, що день божий був скорботний, а твої й мої дні скорботні, і не до скорботи, а від скорботи цей відкликає обтяжених. Твої ж дні є мерзощі запустіння, висловлені Даниїлом. "І у твоїх днях горе для тих, хто народжує, і тих, що доять". Тому каже: "Моліться, щоб втеча ваша не була у зиму". Твій-то день є зима, скрегіт, плач, буря, море... Звідти викликає на берег свій, у тиху пристань, у дім-прихисток. "Я заспокою вас". "Відступіться від мене всі, хто чинить неправду". "Мучтеся всі, хто зненавидів спокій мій".

Демон. Чи я не сказав, що маєш біса? Слухай, о біснуватий! Я не кажу, що царство боже не є благо, а що воно обгороджене жорстоким трудом і що до нього шлях тісний і доступ прикрий.

Варсава. А чи не ти сказав, що місця ці благословляють славу твою? Примусивши мене говорити про них, сам нині мене біснуватим називаєш. Якщо біснуються, то ти причина цього, що ж я добро сказав, то чому мене лихословиш?

Демон. О лисе! О зміє! Кидаєшся, звиваючись, розвиваючись різні завитки. Однак амінь, кажу тобі, що вузький шлях і тісні ворота у царство небесне.

Варсава. Тісні, справді, для верблюда, але для людини досить просторі.

Демон. Що таке верблюд?

Варсава. Душа, обтяжена світським тягарем.

Демон. Що таке тягар?

Варсава. Багатство, бенкети й насолоди цього світу, і є диявольські вудки. Несуть нечестиві на плечах своїх злий хрест і важке ярмо, що їх мучить, а свою втому, якої самі є винуватцями, скидають на царство боже.

Демон. Ба! Нині, не гаючись, розповів ти, який трудний шлях. Ура! Переміг! Тісний, вузький, трудний є те ж саме.

Варсава. Воістину незручний і трудний для злих мужів. Та вони самі за собою тягнуть труднощі. На божому ж шляху не знайдуть, та й немає їх одвіку. Злоба доброту на шкоду, отруту, труд і хворобу сама собою собі ж перетворює.

Демон. Що таке злість?

Варсава. Навіщо мене спокушуєш, лицеміре? Я вже сказав тобі, що злість є те, що не є благом. Вона є згубний дух, що перетворює все на згубу всього.

Демон. Як це може бути?

Варсава. Ти, Демоне, й цього не відаєш? Чи наше життя не є дорога? Чи цей шлях не прокладений самим Богом? Чи Бог не є всехитрий, по-грецьки – аристотехна?⁹ Як же трудний шлях нам сотворив? Занімій, о язику облудний! Не роби наклепів, злобо, на благо й премудрість. Ти сама сотворила шлях божий трудним, зробивши його беззаконним. Що таке беззаконня, якщо не розтління? І що таке гріх, як не жало смерті, яка все руйнує?

Демон. Як вони можуть бути?

Варсава. Не спокушай мене, допитлива злобо, не бентеж мого серця. Не на благо, а на злість, напевне, стараєшся.

Демон. Не хочеш же ти розкрити, як злоба робить солодке гірким, а легке трудним.

Варсава. О роде розбещений! Доки спокушуєш? Амінь кажу тобі, бо наскільки щось є благо, настільки й творити й знати зручно.

Демон. Куди йде твоє слово, не знаю.

Варсава. Куди? Турбуєшся й говориш ти про цю істину, як злоба робить легке трудним, допитуєшся, як це буває? Ця ж істина сяє ясніше від сонця в полудень, як усе істинне, і легке, і ясне.

Демон. Яке ж ясне, якщо я не бачу?

Варсава. Немає легшого, як зручно бачити сонце. Та це труд і хвороба для кажана. Проте труд цей сам собою носить в очах своїх, що полюбили пітьму більше од світла... Запропонуй хворому якнайздоровшу їжу, та він ледь жує. Виведи подорожнього на рівну дорогу, та вона для сліпих і кульгавих – спокуса й спотикання, а тим, хто йде розбещено й непрямо, – горе, труд і хвороба.

Демон. Хто розбещено ходить?

Варсава. Той, хто в нетрі, провалля, у бездоріжжя й підступні калюжі від шляху відхиляється.

Демон. Хто ж непрямо ходить?

Варсава. Той, хто на руках, перевернувши ноги свої вверх, або не лицем, а спиною у минуле йде. Таким чином увесь світ живе, як хтось із благочестивих співає.

Хто у світі цьому хоче блаженно прожити, Тому треба всі поради світські облишити. Світ у нас перевернутий. Він іде руками. Ницьма впавши – на землі догори ногами. А сліпий сліпого, ведучи з собою. Впадуть, ах! обидва у рів із бідою.

Чи бачиш, як злість сама собі створює труднощі? Не питай, як це може бути.

Демон. Однак тісні двері, й мало тих, що входять.

Варсава. Злі просять і не приймають. Не входять, як злі входять.

Демон. Як же злі?

Варсава. З гуркотом колісниць, з ляском бичів, коней і кінноти, з тягарами Мамони¹⁰, з ситими трапезами, зі смородом плоті й крові, у безшлюбному лахмітті, у бездоріжних чоботах, з непокритою головою й без посоха, не підперезані, з немитими руками й ногами. Це так злі.

Демон. Які колісниці? Які коні? Про яке лахміття мені кажеш? Чи не всякий їздить на фараонових колісницях? Чудо!

Варсава. Гей, кажу тобі, всякий.

Демон. Не муч мене, говори, які?

Варсава. Воля твоя.

Демон. Оце сьогодні я зрозумів, що маєш біса. Говориш нестямно.

Варсава. Гей! Знову й знову кажу тобі, що всякий, хто обожнив волю свою, є ворог волі божої і не може увійти у царство боже. Яке причастя життю в смерті? А пітьмі у світла? Ви батька вашого диявола похоті любите творити, тому й важко вам, і неможливо.

Демон. Як же колісницею називаєш волю?

Варсава. Що ж носить і бісить вас, як не непостійні колеса волі вашої і не буйні крила легковажної похоті вашої? Оцю ви, полюбивши, і сівши на неї, як на колісницю, що везе у блаженство, шукаєте її, п'яні нею, у днях царства божого й волі його, та не знаходите, й кажете: ох! трудне царство боже. Хто може знайти пітьму у світлі? Не живе там облудна насолода, честь і скарб. Ваша це воля, не його. Вона, гей, кажу! Вона для вас і пута, і замки, і лев, що проковтнув, і пекло, і вогонь, і черв'як, і плач і скрегіт. І не вийдете звідти, поки не розірвете пута й не скинете ярмо волі вашої, як писано: "Роздеріть серця ваші". У той час з'явиться Самсонові після жорсткого – солодке, ¹¹ після зими – райдуга і мир Ноя.

Демон. Хто ж причина? Чи не воля дається людині?

Варсава. О злобо, не роби наклепу на премудрість! Не одна, а дві волі дано тобі. Бо є написано: "Запропонував тобі вогонь і воду". Дві волі – це справжній природний шлях – лівий і правий. Та ви, полюбивши волю вашу більше від волі божої, вічно схиляєтеся на шляхи грішних. Чи не сам ти причина?

Демон. Навіщо ж людині запропонована зла воля? Краще б її взагалі не було.

Варсава. Навіщо суддя пропонує беззаконникам кари? Заради того, що мучені ними звикнуть коритися правді. Інакше ж наскільки б віддалялися від цієї благодійниці, якщо так мучені ледве підкоряються?

Демон. Звідки ж мені це, якщо воля моя мені благовигідна й насолоджує мене краще від меду? Навпаки ж, божа воля для мене є полин і алое, і рани...

Варсава. О нещасна злобе! Нині сам ти виявив свою окаянність Не мене ж, а сам себе про це запитуй. Не я, а ти сторож і охоронець тебе. З жахом завбачую руїну в душі твоїй, причину ж цього жахаюся розкрити.

Демон. Ха-ха-ха! Зваблюєш себе, Варсаво, мною, бо шукаю суду від тебе. Та розум твій перебуває в дитинстві. Писано ж: "Будьте дітьми у злобі, а не в розумі". "Не прийшов прийняти, а дати поради".

Варсава. Від усіх ваших тяжких порад, навіть від юності моєї, відмився я вже у Силоамі. Господь дасть мені око своє, і не осоромлюся.

Демон. Чудне твоє око, що бачить те, чого ніде немає. Де ж серце, подібне до твого? Полюбив ти дивину. Що ж? Навіть чи все спільне і все, що буває в світі, чи все те зло? Чи благо лиш дивина?

Варсава. Не відволікай мене по-злодійськи на криву стежку. Шлях мого слова є про трудність, що гніздиться в пеклі, а вигнана із Едема. Чи хочеш про дивину?

Демон. Вчинімо суперечку й про те: чи зі мною той, хто навчає руки мої противитися. Запропонуй же мені хоч одне, що буває на торговищах світу цього, що взагалі діється у всіх, всюди і завжди, чи воно не паскудне, нестерпне й мученицьке? Годі...

Варсава. Пропоную тобі всіма, всюди, завжди діяне, і воно велике благо. Чи не всі насолоджуються їжею й питвом? Чи не завжди і всюди? І це є благо, як написано: "Немає блага для людини, хіба що їсти і пити..." І знову: "Прийди і їж у веселощах хліб твій і пий у благах серця вино твоє..." "Молюся тобі, Господи, звільни мене від Голіафа¹² цього, що вигострив, як меч, язик свій..."

Де ж більше богомерзощів, ворожнечі, хвороб, як не у світських спілкуваннях, бог яких – черево? На всіх їх блудливих вечерях і трапезах, як названа Даниїлом рука на стіні пише, так гримить оцей грім божий: "Не радіти нечестивим". Яке ж мале стадо порівняно з содомлянами дім Лотів¹³! Там бенкетують ангели в радощах. Чи багато знайдеш у тисячі! Котрі їдять і п'ють не для страждань, а для здоров'я, за отим: "Якщо їсте, якщо п'єте..." і ін., все на славу Бога... Як же кажеш, що їдять хліб? Чи не краще землю зі змієм? Як же у радощах? Чи не краще у поті чола й у трудах їдять неблагословенний хліб цей свій: "Солодкий людині хліб брехні". Пізніше ж перетворюється для неї на камінь. А справжній же причасник з вдячністю їсть хліб за Соломоновим словом: "Краще крихта хліба з водою у мирі" – і п'є вино своє у благах серця тих. "Любов не заздрить, не бешкетує, не радіє з неправедного багатства – все любить, усе терпить" тощо.

Трапеза, що дихає підступністю, убивством, грабунком – чи це не хліб брехні? Що є несмачніше й скупіше, ніж неправда? Ця постаріла Єва є спільна, звичайна й вічна наречена світу, який спалюється печаллю й похіттю очей. Світ є бенкет біснуватих, торговище хистких, море схвильованих, пекло тих, що мучаться. Чи так у веселощах? Брешеш! Єзекіїль же істину благовістить: як тануть ті, що їдять не проскурку, а мотилуᵇ у неправдах своїх. Це твій хліб. Від цього твого хліба відвертається Петро, кажучи: "Господи, ніколи я не їв поганого..."

Демон. А! а! Та, проте ж, їв.

Варсава. Їв, та вже посвячене. Якщо б воно не було приємне Богові, то не їв би. Не блудлива цінність, а освячуюча правда робить солодкою трапезу. "Прийди і їж у веселощах хліб твій" тощо... Та лукавий твій підступ, показавши хвіст, утаїв ти причину веселощів, яка є там же, освячує главу оцю: "Які ж приємні Богові творіння твої" (Еклезіаст). Знай же й це, що назване Петром погане, лежить у римському commune, тобто спільне; по-грецьки ΚΟΙΝÓΝ. А грецьке це означає у римлян болото (coenum). Який же мені пропонуєш хліб твій? Сам їж. Світська община мені мерзенна й тяжка. Солодка ж і добра діва є дивна дивина, дивна новина, нова дивина. Благочестиві, полюбивши її, цураються світу, не світу – а його поганого серця.

"Відійдіть, і не торкайтеся до їх нечистот, вийдіть з-поміж них", – каже Господь.

Демон. Будь здоров, як ти говорив! А віра у Христа, що зійшла благовістю на кінці Всесвіту, чи це не всесвітнє спілкування? І чи не благо?

Варсава. Ах, облиш, благаю! Світ носить лиш суєтне лице віри як листя проклятого фігового дерева, що має образ благочестя, а від плодів його відцуралася, наготу свою прикриваючи, лицемір чи лицевір, марновір і побілений вапном гріб. Дух же віри й плоди його коли він має? Амінь. Ніколи. Чи гадаєш, що син людський знайде на землі віру? Ні! Ні! Не тут! Встав. Чому шукаєте живого й запашного у смердючому содомському й мертвому його болоті! Там, там його побачите. Де ж там? Там, де немає смороду. Ах! У Сигорі. Там Лот! Там дух віри! Там наш запах не з постарілими Євами, а з тими, що народили Бога, і чистими дівами. "Не бійся малого стада". Це там! О найсолодша Галілеє! ¹⁴ Місто й бенкет маленьких-маленьких! Блаженний, хто з'їсть обід твій. Що таке плоть? Те, що й світ. Що таке світ? Пекло, отрута, тля? Ах, око й світло, віра і Бог є те ж саме. Мілке око – світильник для тіла. Маленька церква – світло світу. О прекрасна, та малолюдна наречена ненаречена! Тобі одній належить чути оце: "Очі твої, як голубині". "Вийди від них у Сигор, рятуйся". "Вийдіть, вірні, у неділю, і мало їх є..."

Демон. Дій, дій! Якщо все спільне погане, то як же спільне воскресіння чесне й святе, підтверджене Лазаревим воскресінням?

Варсава. Так, як спільне для вірних, а не для світу, що лежить у болоті. Інакше ж усе спільне для нього нечесне. Чи розумієш?

Де м о н. Дуже добре зрозумів, що ти мені сьогодні спійманий, як птах у сіть.

Варсава. Спійманий, та не втриманий.

Демон. Не відчуваєш? І не злякаєшся?

Варсава. "Праведник дерзає, як лев..."

РОЗДІЛ, ЩО ВСЕ У СВІТІ – ПОХІТЬ ОЧЕЙ, ТРУД І ГОРЕ

Демон. Приготуй лице твоє, Варсаво, на викриття.

Варсава. Якщо хочеш, то готую й на обпльовування.

Демон. Знаю, що викриття – труд і горе для тебе.

Варсава. Викрий гріх мій у мені, благаю, і будеш другом. Між ним і мною вічна ворожнеча.

Демон. Чи не ти сказав, що світ є незліченне зборище беззаконних? І що, навпаки, малолюдненьке стадо благочестивих?

Варсава. Воістину, так є.

Демон. Бо чи не те ж саме сказати – і це легке беззаконня, а благочестя трудне й важке? Як же не трудне, якщо це мало-помалу, а всім досяжне? Суди дерево за плодами.

Варсава. Тьху! Putabam te cornua habereᵉ.

Демон. Що? "Почали говорити іншими мовами?"

Варсава. Скажи мені, Господи, істину твою. Налагодь серце і язик мій за словом правди твоєї.

Демон. Ба! Шепочеш? Це тобі удар, Варсаво!

Варсава. Я очікував! Що поколеш рогами, а це удар немовляти. Дій! Додаймо єдиноборства! Якщо благо трудне, то Бог причина світу, що страждає. Нині ж не мають причини гріха свого, полюбивши горе своє, більше ніж насолоду його! Дій! Красти чи не красти? Що важче? Однак увесь світ сповнений злодіїв і розбійників... Дій! Чи потрібна дуже коштовна одежа в дім? Що трудніше? Однак увесь світ облудними фарбами пишається для суєтного любодіяння очей. Що зручніше, ніж хліб і вода! Однак увесь світ обтяжений чревонестямністюᵈ. Черево є бог світові, пуп пекла, челюсті, джерело й жерло, що вибльовує зі сердечної безодні всіляку погань, незасинаючих червів, і дріжджі, що клекочуть, і блювотиння отих вод: "Те, що виходить із серця, споганююче". Заздрощі, грабунок, позови, злодійства, вбивства, хула, наклепи, лицемірство, лихоїмство, перелюб, встидодіяння, марновірство... це всерідний потоп ноївський, що верх, волосся й голову світу пригнічує.

Проте світ радіє все це творити. З успіху беззаконня свого і мудрість, і славу, й благородство, і насолоду й блаженство оцінює. Не праведно ж судив ти, проте правильно сказав, що трудність є причина гріха в нього. Це ж бо світ пекельну дочку, цю трудність і горе всім серцем своїм полюбивши, зненавидів божу благодать, яка закликала його: "Прийдіть до мене! Я заспокою вас". "Скільки разів хотів зібрати дітей твоїх, і не захотіли". "Ходите у полум'ї вогню вашого, тому що ви самі його собі розпалили". "Покарає тебе відступ твій і злоба твоя". Дивуйся, нині й належить дивуватися, бо для гинучого світу не Бог, що відчинив двері й обійми батьківські, а сам він собі і його воля є причиною.

Воля! О пекло несите!

Все тобі пожива. Всім ти отрута.

День-ніч щелепи вправляєш.

Всіх без винятку ковтаєш.

Якщо змія заколоти цього?

Отоді-то й пекла позбудешся злого.

Чашею цієї вавілонської повії споєний світ, перелюбствує з нею, знехтувавши чертогом дів мудрих і кімнатою наречених нашого Лота.

Занімій же і мовчи! Не зводь наклепу на Бога! І не гавкай на відчинені ворота блаженства! Відчинені ворота не є причиною малої кількості рятованих. Ах, проклята воле! Гей, ти єдина світові, наче лев зі своєї огорожі, перегороджуєш йому отой шлях до блаженного виходу життя! "Вийдіть і підскочите, наче телята, звільнені від пут". Здійснилась же нам на користь стародавня притча. Turdus ipse sibi malum cacat – "Загибель дрозда з його середини виходить"ᵍ.

Демон. Хто ж може пройти шлях до того блаженного виходу?

Варсава. Кожен, хто захоче: а хоче той, хто полюбив Бога. Ця нова любов змушує зникати стару. Стара ж, зникаючи, помалу перетворюється у нову волю і в нове серце взаємно: "Зникло серце моє і плоть моя". "Боже серця мого!" Тобто: серце моє в тебе, а ти взаємно у моє серце перетворився. Нині: "Що для мене на небесах? І від тебе чого захотів на землі? Мені досить тебе одного".

Демон. Як же? Там черево, а тут злу волю називаєш світським богом? Чи у світі два боги?

Варсава. Ба! Гострий ти, доглядачу моїх промахів. Ніч, пітьма, морок, мрії, привиди, чудовиська – всі ці пекельні озера союзні зі своєю безоднею. Воля плоті, серце світу, дух пекла, бог черева й похіть його, серце нечисте є те ж саме. Це архисатана, нечиста сердечна безодня, що вмить народжує незліченні легіони духів і тьму думок і мрій на муку всім. "Для них повік зберігається темний морок". О світе, що полюбив труд і горе! Як скоро сходиш у пекло й не повертаєшся. Сатана осліпив око твоє. Ця сліпота є матір'ю життєвих похотей і плотських насолод. Вони для тебе черв'як незасинаючий і вогонь незгасний. Вони зміцнили тобі засув воріт пекельних, зачинили ж райські двері тому, хто наслідує п'яту божу, зберігає суєтне й фальшиве, всі дні життя свого їсть землю. Та горе мені! Це! Пливучи по морю світу цього, оце бачу здалека землю святу! О найсолодший, бажаний краю! Врятуй мене віл капосника плоті і від моря світу цього!

КРАЙ РАЙСЬКИЙ

Благословенне царство блаженного Отця, який поклав потрібне у зручності, а незручні справи в непотрібному.

Демон. Відригуєш некрасиву непотрібність. Воістину ти п'яний.

Варсава. Гей! Упився новим Лотовим вином. А ти старим, содомським.

Демон. Та чи відчуваєш, п'яна голово, вихід? У яку цілі, влучає стріла слів твоїх?

Варсава. Гей! Вона вражає в самий кін і в саму справжню суть праволучно вдаряє.

Демон. О праволучний стрілець! Стріляєш у голову, а вдаряєш у п'яту.

Варсава. Істину ти сказав, нехотячи. Бо п'ята для вас є найголовніше у всіх домах ваших. Праотець ваш змій одвіку пильнує п'яту. І ви, люблячи, любите і, пильнуючи, пильнуєте п'яту. П'ята є голова й начало всіх, для них же ворота пекла подолали, що зберігають фальш мороку. Ми ж, стріляючи, стріляємо у цю вашу лжеголову. Хай воскресне істина наша, голова ота: "Той зітре твою голову..." Бо наша стрілянина не у плоть і кров, а у тих, що тримають світ і владик запамороченого віку цього, що пильнують п'яту злобних духів. Керує ж стрілами нашими той, хто навчає стріляти руки наші.

Демон. О дурний лобе, наповнений сітками павутини Бачу нині, що в тебе п'ять ячмінних хлібів: вони чесніші від найкоштовнішого діаманту. Глянь на наслідок слів твоїх, без місця й потреби! Чи дуже зручні п'ять хлібів?

Варсава. Гей!

Демон. Як же найчесніший?

Варсава. Чи так? Амінь кажу тобі, бо півхліба для нього найчесніше.

Демон. Чому?

Варсава. Чи не сказав я вже тобі, що всяка зручність чесна? А всяка чесність зручна? Та всяка трудність безчесна. І яка безчесність трудна.

Демон. Які ти мені сітки сплітаєш, нечестивцю? Я – про вартість, а ти говориш про трудність. Чому ти засміявся? кажи мені, о скажений! Не муч мене...

Варсава. Ти сам мене розсмішив, відділивши чесність від зручності, а цінність від трудності.

Демон. Гей! Вугілля мені на голову насипаєш, називаючи мене невігласом. Демон я – не дурень. Назви мене будь-чим, а цього не терплю... Кажи ж мені, чому діамант безчесний?

Варсава. Тому, що незручний.

Демон. Звідки ж незручний?

Варсава. Звідти, що непотрібний.

Демон. Як же непотрібний?

Варсава. Як не корисний.

Демон. Чому ж не корисний?

Варсава. Тому що коштовний, трудний, незручний – все одно.

Демон. А-а! Навколо нечестиві ходять? Знову на перше? upus circa puteum errat¹⁶, як є притча.

Варсава. Бо благокругла істина, як вічна дуга.

Демон. Чи не прозрів ти, сліпий сліпче, що у греків слово оце Τίμιος означає і дорогий, і чесний, що є те ж саме?

Варсава. З уст твоїх суджу і твоїм мечем колю тебе. Якщо у греків дорогий і чесний – одне і те ж, то й навпаки – чесний і дорогий те ж саме.

Демон. Що це ти виблював? Ха-ха-ха! О дурило! Куди летить ця твоя праволучна стріла? Не бачу.

Варсава. О пане галате! На твою голову.

Демон. Ох, б'єш мене, називаючи галатом. Не обпалюй мене, благаю, цим семирічним вогнем.

Варсава. Слухай же! Ти цінність увігнав у чесність. А чесність твою виганяю у цінність.

Демон. Це тобі в лице, що цінність і чесність є те ж саме.

Варсава. Це ж на голову твою, що чесність твоя і цінність є те ж саме...

Демон. Що ж звідси?

Варсава. Те, що чесність твоя змінила сутність і перетворилася в цінність.

Демон. Що ж далі?

Варсава. Що інше? Не осягаєш? Те, що чесність твоя і цінність, цінність і трудність є одне й те ж. Трудність же, злість і безчесність знову ж те саме, чи вловив ти?

Демон. О, хай стане диявол праворуч від тебе. Так ти мені паморочиш розум.

Варсава. "Нечестивець, проклинаючи сатану, сам кляне свою душу".

Демон. Який же біс сотворив цінність чесністю?

Варсава. Дух, що полюбив труд і хворобу.

Демон. Який же цей дух?

Варсава. Дух моря світського, серце плотське, батьки брехні, сатана – це ваша нероздільна трійця і один бог ваш, причина всіляких мук і джерело будь-якої злості.

Демон. А ти як мудруєш?

Варсава. У нас користь з красою, краса ж з користю нероздільні. Ця благодвообразна, і мати, і діва, і дівочиться й народжує єдину дочку. Вона називається по-єврейськи Анна, по-римськи Флора¹⁷, по-слов'янськи ж – честь, ціна, але безцінна, тобто благодатна, дарова, даремна. Баба ж її називається по-грецьки Ананка, прабаба ж – Єва, тобто життя, живе й вічно плинне джерело¹⁸.

Це премудрість і промисел божий, що напуває без ціни й срібла всі створіння всіма благами. Отець, Син і Святий Дух.