Український любомудр: чи сповна ми відкрили оригінальність філософії григорія сковороди

За матеріалами спільного виїзного засідання Президії НАПН України, 15 червня 2023 року

Анотація. У статті здійснено аналіз оригінальної та самобутньої філософії Григорія Сковороди, яка не вписується у традиційну класичну історико-філософську матрицю. Визначено принципи різних, часто взаємовиключних, версій інтерпретації філософії видатного українського мислителя: від ейфоричного возвеличення до безпідставного приниження. Доведено, що бажанням Г. Сковороди було не відкриття нових принципів чи побудови оригінальної, у чомусь істотно відмінної від усіх інших філософських систем, а прилучення людини до вищих істин буття для практичного втілення їх у повсякденному житті. Його філософія є унікальним прикладом синкретизму самобутньої філософської системи і власної життєвої позиції любомудра. Він жив, як філософствував, і філософствував, як жив. В основі сковородинівського світосприйняття та світорозуміння лежить «вічна філософія» як премудрість. Сила філософії Григорія Сковороди, попри її зовнішню простоту, являє собою знакову літературно-філософську систему, яка поєднала, здавалося б, непоєднувані речі — неоплатонізм із містицизмом, епікурейство з християнством, біблеїзм з елементами античної філософії на основі особливостей української ментальності, ідей духу свободи, справедливості й рівності. Показано, що філософія Григорія Сковороди відкриває перед нами цілісне бачення й сприйняття усього сущого, чого іноді бракує не лише сучасній людині, а й представникам академічної філософії. Її сила і значення запліднює софійність української філософії в контексті ідей антеїзму, кордоцентризму та глибоких екзистенційних мотивів.

Ключові слова: мудрість; оригінальність і самобутність філософії; нерівна рівність; сродна праця; пайдейя; кордоцентризм; екзистенційний мотив; людина Мінерви.

Саух Петро Юрійович доктор філософських наук, професор, дійсний член (академік) НАПН України, академік-секретар Відділення вищої освіти Національної академії педагогічних наук України, м. Київ Україна.

15 червня 2023 року, завдячуючи спільному засіданню Президії НАПН України, вченої ради Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г. Короленка, Президії Товариства «Знання» України, за участі Чорнухинської селищної ради, присвяченого 300-річчю з дня народження Григорія Сковороди, мені пощастило познайомитися з родинним гніздом видатного українського філософа. Не знаю, як для моїх колег, а для мене то був особливий, знаковий день. Важко підібрати слова, щоб висловити свої почуття, ступаючи вперше по життєдайних чорнухинських стежках Григорія Савича Сковороди, який ще з далеких студентських років став поруч із Сократом моїм фаворитом. Для мене Григорій Сковорода — самобутній філософ свободи, Вар Сава (син свободи), символ мудрості, яка для нього була експертизою усіх життєвих практик (Саух, 2022). Він залишив нам феноменальну духовно-педагогічну спадщину, яка не втрачає свого унікального пізнавального, етико-виховного, естетичного значення й тепер, у період творення нової держави, нової освіти. У часи, коли свобода нашої країни вкотре під загрозою, розуміння власної культурної ідентичності, переосмислення історичної спадщини, плекання особистої та національної свободи, мудрість, яку проповідував Григорій Сковорода, важко переоцінити.

Не випадково, за версією ЮНЕСКО, Сковорода разом із Сократом, Конфуцієм, Махатмою Ганді та Спінозою визнаний одним із п’яти мудреців світу, які жили за принципами своїх філософських імперативів. У творах Григорія Савовича відображені світогляд, стиль, спосіб мислення, жива душа українського народу. Він належить до найвидатніших виразників української ментальності. Минуло 300 років від його дня народження, а його філософські роздуми не перестають хвилювати нас донині, особливо у ці непрості для нас часи.

Сьогодні в Україні не знайдеш людини, яка б не знала його ім’я. Усі щось чули про його незвичний спосіб життя, про ті слова, які Григорій Сковорода попросив написати на його могилі. Але, на жаль, багато хто знайомий лише з окремими яскравими висловами, але не читав його самобутніх та оригінальних філософських діалогів. Уся сила та привабливість постаті нашого великого мислителя не в годиннику, який він носив, не в тому, що він начебто ходив босоніж, вона у його унікальних метафоричних творах, у яких він не дає прямих відповідей, а радше спонукає до подальших роздумів.

Аналізуючи численні дослідження творчого спадку Григорія Сковороди можна прийти до висновку, що його філософію ще не відкрили для себе як слід навіть сучасні академічні філософи. Як наслідок, яких тільки фантазій не почуєш про його спосіб життя, соціально-політичну орієнтацію, інтерпретацію філософських ідей тощо. До сьогодні побутують взаємовиключні версії тлумачення його філософії, яку ейфорично возвеличують або безпідставно принижують. На думку багатьох зарубіжних і вітчизняних філософів, творчий спадок Григорія Сковороди взагалі не вписується у традиційний образ класичної філософії. У цьому я особисто переконувався, читаючи лекції в університетах США та Німеччини, присвячені кордоцентризму та екзистенційним мотивам філософії українського любомудра. І що цікаво — у багатьох сентенціях, що їх висловлюють академічні філософи, є доля істини.

Григорій Сковорода — унікальний мислитель. Він чи не єдиний філософ, який доводив оригінальність світу усім своїм життям. Ніколи ні в чому не поступався своїми переконаннями, не піддавався жодним життєвим спокусам. Жив так, як того вимагала його власна сутність. Свою філософську систему творив з голосу цієї сутності, а не на чиєсь замовлення, а її головною метою вважав пошук щастя, гармонії та життєвого балансу. Усі земні блага Григорій Сковорода віддавав в руки долі, вимоливши у неї лише одну цінність — свободу. Він жив так, як філософствував, і філософствував, як жив (Чижевський, 2005).

Його знамениті слова «Світ ловив мене і не впіймав» лише на перший погляд здаються простими. Насправді вони наповнені глибоким філософським смислом. У них ховається життєва іпостась мудреця: якщо не вимагати багато від світу й неухильно рухатися за своїми внутрішніми переконаннями — то можна бути вільним від нього. Основою сковородинівського світорозуміння була традиція «вічної філософії» як премудрості, яка не знає часових і просторових меж та розмита в синергії мислення, поезії, міфу, релігії (Гужва, 2012). Григорій Сковорода унікальний тим, що йому вдалося відродити той тип автентичного відчуття, який іменується синкретичним: єдністю усього з усім (Карівець, 2016).

Для того, щоб зрозуміти це повною мірою, достатньо згадати його імператив «нерівної рівності» на прикладі фонтана, який наповнює різні за об’ємом посудини. Над фонтаном напис: «Нерівна всім рівність». Менша посудина має менше, але в тому вона рівна більшій, бо все одно є повною... (Сковорода, 1993). Цей сковородинівський фонтан є одним із символів його філософії життя. Однак, знаючи його ставлення до розкоші й грошей, не всі поділяють думку про те, що він належним чином оцінив би зображення цього символу поруч з його портретом на 500-гривневій купюрі.

Важливо зазначити, що весь творчий спадок Григорія Сковороди справді виходив за межі класичної філософської матриці. Транслюючи просту життєву мудрість, вільно інтерпретуючи джерела, на які спирався, нехтуючи неістотними на його погляд деталями «зовнішньої словозвонкості», Григорій Сковорода не вписувався в межі «академічної вченості». Усе це дало підстави, зокрема, українському історику філософії Сергію Йосипенку зробити висновок: «Манера письма Сковороди, проблематика і компілятивний характер його творів — не відповідає загальноприйнятому серед професійних філософів способу філософствування» (Йосипенко, 2012). Подібної думки щодо філософії Сковороди був і Д. Чижевський. І не лише він. Філософи за професією, а не по життю, акцентують на тому, що Григорій Сковорода не створив «цілісної філософської системи», у якій ідеї продукувалися б у чіткій логічній формі, а не в образній. Для окремих із них філософія Сковороди видається хаотичною, непослідовною, що дає підстави навіть говорити про її анархізм (Кралюк, 2013).

Очевидно, що нерозуміння цілісного й завершеного образу Григорія Сковороди існує тому, що ми ще не повною мірою відкрили для себе особливості його філософії. У нас до сьогодні відсутні фундаментальні дослідження спадку Григорія Сковороди, які були б присвячені синкретизму філософського, педагогічного та міфопоетичного складників його системи. Дослідники нерідко уникають системності в аналізі його філософії, вдаючись до виокремлення, переповідання, смакування окремими ідеями Сковороди про «три світи», «дві натури», «сродну працю», «велич серця» тощо. Подібна ретрансляція сковородинівських імперативів премудрості суттєво спрощує як самі ці ідеї, так і реальне значення філософії великого українського мислителя.

У зв’язку з «відкриттями» окремих наших філософів не можна не згадати думку Блеза Паскаля, який оцінюючи філософське новаторство Рене Декарта, вважав, що переважна кількість складників його філософії є запозиченою, однак усі ці складники введені у такий контекст і з таким спрямуванням, що загалом його філософія постає абсолютно новою та оригінальною (Петрушенко, 2009). Те ж саме можна сказати про філософію Григорія Сковороди, яка є самобутньою та оригінальною саме у синкретичній всеосяжності. «Філософія або любов до мудрості, — наголошував Григорій Сковорода, — спрямовує все коло справ своїх на той кінець, щоб дати життя нашому духові, благородство серцю, світлість думкам, як голові всього. Коли дух людини веселий, думки спокійні, серце мирне, то все світле, блаженне, веселе. Оце й є філософія» (Сковорода, 1961).

Життя людини постає у філософії Сковороди не моністично-утилітарним буттям, а гармонійною взаємодією трьох світів: макрокосму (Всесвіт), мікрокосму (Людина) і символічного світу (Біблія), які тісно між собою взаємодіють. У кожної конкретної людини ця взаємодія має свою особливість, а способом її гармонізації є серце. Воно для нас, вважав Сковорода, є джерелом мудрості й глупоти, доброти й злостивості, бажань і надій, фантазій і знання. Ця таємнича божа іскра, що є в кожному з нас, є ареною вічної борні добра і зла. Одне слово, «всяк є тим, чиє серце в нім» (Сковорода, 1983). До речі, образ серця в творах Сковороди зринає 1146 разів.

На основі такого світорозуміння Григорій Сковорода продукує моральний ідеал праведної людини, яка не прагне будь-якою ціною матеріальних благ, а відчуває і осягає внутрішню софійну сутність усіх трьох світів. Звідси випливає головне завдання людини — проникати через матеріально споріднену справу (сродну працю) та знайти своє щастя. Лише та праця є спочинком і насолодою, яка відповідає душі і її покликам. Якщо людина вибрала собі працю, професію відповідно покликам душі, тоді вона щаслива, лише тоді вона здатна досягти успіхів. Стражденність і муки, через які їй доводиться проходити, від того, що вона живе всупереч тому, для чого створена. Не випадково Григорій Сковорода у своїй педагогічній практиці надавав такого значення давньогрецькому світоглядному ідеалу «пайдейї», поєднуючи виховання, навчання людини через включеність їх у весь комплекс національної культури й природи, і лише через цю включеність виходив на її освіченість.

Аналізуючи окремі деталі сковородинівської філософської матриці, можна стверджувати, що життєвим завданням Григорія Сковороди було не відкриття якогось нового принципу, не побудова оригінальної неприступної системи як у, скажімо Гегеля, а прилучення людини до вищих істин буття для практичного втілення їх у повсякденному житті.

Сила його філософії, попри її зовнішню простоту, являє собою унікальну літературно-філософську систему, яка поєднала, здавалося б, непоєднувані речі: неоплатонізм з містицизмом, епікурейство з християнським поглядом на світ, біблеїзм з елементами античної філософії на основі української ментальності, ідей духу свободи, справедливості й рівності.

У його філософії, більше, ніж у будь-якого мислителя, проявилися оригінальні риси української філософії: антеїзм, кордоцентризм та глибокі екзистенційні мотиви.

Мудрість, яку проповідував Григорій Сковорода, не має часових обмежень. І сьогодні, у часи важких випробувань, вона набуває особливого значення для кожного з нас. Переконаний, якби була така можливість, наш неперевершений Вар Сава (син свободи) побажав би нам не лише глибше пройнятися його ідеями, а й турботою, щоб ми всі, за будь-яких обставин, були завжди людьми Мінерви.

-------

DOI: 10.37472/v.naes.2023.5144

Source URL: https://visnyk.naps.gov.ua/index.php/journal/article/download/385/448

Publisher: National Academy of Educational Sciences of Ukraine

Container: Herald of the National Academy of Educational Sciences of Ukraine

Pages: 1-4

Type: journal-article

Cited by: 1

-------

Вісник НАПН України, 2023, 5(1) ISSN Online 2707-305X Саух П.Ю., https://doi.org/10.37472/v.naes.2023.5144