Наркіс. Розмова про те: Пізнай себе

Образ Нарциса благовістить оце: “Пізнай себе!” Начебто сказав: чи хочеш бути задоволений собою і закохатися в самого себе? Пізнай же себе! Добре себе випробуй. Справді! Як бо можна закохатися в невідоме?... Не любить серце, не вбачаючи краси. Видко, любов є дочкою Софії [Мудрості]. Воістину благе самолюбство, якщо воно святе; гей святе, коли істинне…

Мій мудрий Нарцис амуриться вдома, за притчею Соломоновою: “Розуму праведник собі другом буде”

У що хто закохався, у те перетворився.

Кожен є тим, чиє серце в ньому.

Кожен є там, де серцем сам.

Подяка ж блаженному Богові. Це його невимовна милість і влада, що зробила некорисне неможливим, а можливе корисним.

Скажи мені, прекрасний Нарцисе, чи у твоїх водах ти щось побачив? Хто тобі в них зʼявився? Відповідь: Побачив я на полотні своєї минущої плоті не рукотворний образ, “який є сяйвом слави Отчої”.

Так бачимо людей, як начебто хто показував тобі лиш людську ногу або пʼяту, закривши решту тіла й голову; без неї ж пізнати людину ніяк не можна. Ти й сам себе бачиш, але не розумієш і не осягаєш сам себе. А не розуміти себе самого, слово в слово є одне й те ж, що й втратити себе самого.

Пізнати себе самого і відшукати себе самого і знайти людину — все це одне означає.

Як же можеш твого друга розуміти й пізнати, якщо сам себе не розумієш і не маєш?

Одне бачити тінь дуба, а інше — само справжнє дерево. Бачиш свою тінь, просто кажучи, свою порожнечу й ніщо. А самого себе ти зроду не бачив.

Вухо, око, язик, руки, ноги і все наше зовнішнє тіло само собою нічого не діє і ні в чому. Та все воно підкорене нашим думкам. Думка, його володарка, перебуває у безперервному хвилюванні день і ніч. Вона-то розмірковує, радить, визначає, спонукає. А крайня наша плоть, як загнуздана скотина, або хвіст, мимоволі за нею слідує. Отож бачиш, що думка є наша головна точка й середня. А тому-то вона часто й називається серцем. Отже, не зовнішня наша плоть, а наша думка, — то наша головна людина. У ній-то ми є. А вона є нами.

Не поспішай! Хто швидко припадає до нової думки, той швидко і відпадає. Не будь легко вірним. Випробовуй обережно кожне слово. Тоді давай місце йому у твоєму серці.

Спершу добре розжуй. Потім у радості й у простоті серця приймай. Будь простим. Але й будь при тому обережним.

Що раптом запалюється, те раптом і згасає. Та тверде діло постійно міцніє, тому що немає поради без повільності.

Віра, що бачить світло у пітьмі, страх божий, що пронизує плоть, міцна, як смерть, любов божа — ось єдині двері до райського смаку.

Віра дивиться на те, чого порожнє твоє око не може бачити.

Пусте твоє око дивиться у всьому на пустоту. А якщо б ти мав у собі істинну людину, то ти б її оком міг у всьому побачити істину.

Справжнє око і віра — одне й те ж.

Істинна людина має істинне око, яке оскільки, обминаючи видимість, бачить під нею новизну і на ній спочиває, тому називається вірою. А вірити й покластися на щось, як на тверду основу, то все одно.

Якщо цього дуба не буде, то чи буде стояти тінь?

Ти сон істинної твоєї людини. Ти риза, а вона тіло. Ти привид, а вона в тобі істина. Ти-то ніщо, а вона в тобі — єство. Ти бруд, а вона твоя краса, образ і план, не твій образ і не твоя краса, оскільки не від тебе [вона є], а в тобі лише і [тебе] утримує.

Прийде той богообіцяний день, в який чистої душі благословенне слово знищить оцю твою лукаву раду: “Той зітре твою голову”

Фарби є не що інше, як порох і порожнеча: малюнок або пропорція і розміщення фарб — це сила. А якщо її немає, тоді фарба — бруд і лише порожнеча.

Дух все-все виліплює. Дух і утримує.

Якщо хочемо виміряти небо, землю і моря, то ми повинні, по-перше, змірити себе самих з Павлом нашою власною мірою. А якщо нашої, всередині нас, міри не знайдемо, то чим можемо виміряти? А не вимірявши спершу себе, яка користь знати міру в інших створіннях? Та й чи можна? … Чи може міряти, коли не бачить землі? Чи може бачити, коли не бачить її голови? Чи може побачити голову й силу її, не знайшовши й не зрозумівши своєї в собі самому? Голова розуміється головою, а сила — силою.

Слово Боже, поради і думки Його — це план, що нечутно простерся по всьому матеріалу Всесвіту, який все утримує і наповнює. Це глибина багатства і премудрості Його.

Що може розлитися ширше, ніж думка? О серце, безодня, ширша за всі води й небеса!.. Яка ти глибока! Все обіймаєш і утримуєш, а тебе не вміщує ніщо.