Оберіть переклад
Оберіть лист
Лист №19 до Михайла Івановича Ковалинського
Salve, amice!
Precaris prospicientia tuae vitae et statui, vel maxime, cum quibus possis versari amicis. Sapienter facis, qui mature tibi prospicis. Sed de statu vitae alias dicemus, quod Christus suggeret; nunc pauca de conversatione. Cum quibus verseris, rogas? Phy! cum bonis, breviter respondeo. Quamquam ne cum bonis quidem, nisi iis, ad quos tacito sensu a natura es propensus. Haec enim norma optima amicitiae. Bonus cibus est, sed quid, si tuo stomacho non arridet? Nimirum nocebit. Sed utinam, mi Michaёl, tanta apud nos copia sit bonorum hominum, quanta ciborum! Sed hoc duntaxat optare licet, habere non item. Vere bonus homo, id est christianus, corvo est rаrіоr albo¹¹⁶. Quem ut invenias, multis tibi laternis Diogenicis¹¹⁷ est opus. Quid igitur faciundum? Versandum est cum minus malis, quam sunt alii, qui vulgo recte boni dicuntur. Eligendi sunt candidi et constantes et simplices. Candidus animus nihil livoris sive nigredinis id est malitiae habere dicitur. Simplices non stulti, sed aperti, non mendaces et simulatores vanique, quod ego genus hominum plusquam Tartara¹¹⁸ odi. Qualium utinam apud nos sit minor frequentia! Sed quid facias, si mundus hic, id est multitudo hominum e talibus constat?
Mundus stultorum cavea, errorumque taberna.
Ut Palingenius noster canit¹¹⁹.
Consultissimum igitur arbitror parare amicos mortuos, id est Sanctos libros¹²⁰. Sunt ex vivis usque adeo callidi versutique et nequissimi veteratores, ut adolescentem videntem et viventem palam in os decipiant, afflantes venenum suum innocenti simplicitati, simplices autem maxime adoriuntur, quod circa hos praedae spes est eis anguidus. Neque enim canis caninam est¹²¹. Eja cave tales! Неi mihi, quantam bonorum morum jacturam ipse feceram, ab his angelis diabolicis circumventus! Quam callide sese insinuant! ut vix quinquennio possis persentiscere. Heus meo periculo sapias! Ego ille nauta sum, qui naufragio ejectus in littus, alios fratres meos idem iter ingressuros timida voce moneo, quas Sirenes, quae monstra cavere debeant, qua iter tenere¹²². Nam quidem alii in aeternum sunt demersi. At possum, inquies, et ego ictus sapere. О mі amice carissime! Αn nescis multos naufragium pariter pati, enatare paucissimos, tres de centum. Potesne promittere certe enataturum te? incerta pro certis? Quin tu si medicamentum praesens habes, non ideo tamen sponte venenum debes sumere. Satis est mali, si imprudens gustes. Sed саmраnа mе avocat in graecum ludum. Proinde, si placebit, alias de eodem hac materia disseremus, tu brevicule significabis. Sic enim et colloquemur de Sanctis rebus, et interim stilus formabitur. Vale!
Tui amantiss[imus] Greg[orius] Sabbin.
23 Nov[embris] e° museo.
Примітки
¹¹⁶Вислів “біла ворона” (“corvus albus”) походить із сьомої сатири Ювенала: “Царства дає він [випадок] рабам, полоненим тріумфи, / Тільки щасливців таких менше, ніж білих ворон” [Коваль А. П., Коптілов В. В. Крилаті вислови в українській літературній мові. Вид. 2-е, перер. і доп. – Київ, 1975. – С. 23]. З тих творів, які напевно читав Сковорода й де зринає цей вислів, варто назвати «Домашні бесіди» Еразма Роттердамського [див.: Еразм Роттердамський. Похвала глупоті. Домашні бесіди / Перекл. з латини В. Литвинова, Й. Кобова. – Київ, 1993. – С. 150]. Зрештою, є й українська приказка: “То білий крук!” [Франко, № 15886]. Тим часом сама думка про те, що справжні християни зустрічаються дуже рідко, належить до аксіоматичних. Згадаймо хоч би катехізис Інокентія Винницького: “Пытаньє: Чи мнози суть христіане? Отповѣдь: Єсть их много в личбѣ, але мало в животѣ и учинках христіанских” [Винницький І. Катихисіс, албо Наука христіанскія. – Унів, 1685. – Арк. 6 (зв.)].
¹¹⁷Історія про ліхтар Діогена відома з книги Діогена Лаерція «Про життя, вчення та вислови знаменитих філософів» (див. прим. 137 до діалогу «Бесѣда 1-я, нареченная Observatorium. (Сіон)»). Цей сюжет був здавна знаний і в Україні. Він є, наприклад, у «Пчолі» [див.: Памятники литературы Древней Руси. ХІІІ век. – Москва, 1981. – С. 517]. А вже під добу бароко Симеон Полоцький писав: “И аще бы мы со свѣтилником на торговищѣ человѣка помняща смерть Діогенски искати, негли всує труды положил бых…” [Полоцький С. Вечеря душевная. – Москва, 1681. – Арк. 113 (друга пагін.); пор.: Максимович І. Θέατρον, или Позор нравоучителный царем, князем, владыком. – Чернігів, 1708. – Арк. 395].
¹¹⁸Тартар (гр. Τάρτᾰρος) – згідно з грецькою міфологією, чорна безодня в глибинах космосу, яка перебуває під Аїдом. У християнській традиції Тартар здавна поставав синонімом пекла. Див., наприклад, молитву Василія Великого, подану в «Требнику» Петра Могили: “…во тму глубины Тартара предавый…” [Могила П. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. – Київ, 1646. – С. 340 (третя пагін.)].
¹¹⁹Сковорода цитує рядок із поеми італійського гуманіста П’єтро Анжело Мандзоллі (Pietro Angelo Manzolli) (бл. 1500 – бл. 1543 рр.) «Зодіак життя» – найпопулярнішої філософської поеми італійського Ренесансу. Цей твір Мандзоллі видав під прибраним ім’ям Marcello Palingenio Stellato. У третій книзі поеми Епікур, завершуючи свої невтішні роздуми про людський рід, каже: “Світ – це загорожа для дурнів і балаган пороків” (III, 44). Книгу Мандзоллі Сковорода, очевидно, знав іще від часу навчання в Києво-Могилянській академії. Принаймні його вчитель Симон Тодорський у курсі грецької мови використовував «Зодіак життя» як джерело дидактичного матеріалу [див.: Андрушко В. П’єр-Анжело Мандзоллі – натхненник Г. С. Сковороди? // Сковорода Григорій. Образ мислителя. – Київ, 1997. – С. 226–229].
¹²⁰Мотив “книги – найприємніші друзі” зринає, наприклад, у «Домашніх бесідах» Еразма Роттердамського [див.: Еразм Роттердамський. Похвала глупоті. Домашні бесіди / Перекл. з латини В. Литвинова, Й. Кобова. – Київ, 1993. – С. 115].
¹²¹Інший варіант цієї приказки: “Canis caninam non est” (“Собака собачатини не їсть”). Пор. також українські приказки: “Собака собаки не рве”; “Собака собаці хвоста не одкусить” [Українські народні прислів’я та приказки: Дожовтневий період / Упорядники: В. Бобкова, Й. Багмут, А. Багмут. – Київ, 1963. – С. 517].
¹²²Цей мотив зринає, наприклад, у «Домашніх бесідах» Еразма Роттердамського: “Так моряки, які пережили корабельну аварію, мають звичку застерігати перед небезпекою тих, хто пускається в далеке плавання” [Еразм Роттердамський. Похвала глупоті. Домашні бесіди / Перекл. з латини В. Литвинова, Й. Кобова. – Київ, 1993. – С. 110].
Джерела
Текст і Примітки:
Григорій Сковорода: Повна академічна збірка творів - Леонід Ушкалов - 2011 р.
⚠️ Ми намагалися зберегти оригінальне форматування тексту, проте адаптація тексту для електронного читання має побічні ефекти. Попереджуємо про можливі відмінності між форматуванням на сайті та форматуванням в оригіналі.