Лист №2 до Михайла Івановича Ковалинського

Desideratiss[ime] amice Michaёl.Discedis jam a nobis. Abi igitur quo te tua pietas et utilitas vocat: abi auspice Christo, eodem duce redibis. Faxit Jesus, ut carissimos parentes tuos utraque parte valentes feliciterque agentes domi invenias, nihil turbae, omnia in tranquillo! Custodiat gressus tuos cum optimo tuo fraterculo⁴ sublimis Custos Ille Israelis, ne quid inter eundum mali accidat in via. Domi autem sic recreaberis, ut tamen nimium otium fugias. Namἐπὶ πᾶσι μέτρον ἄριστον.In omnibus modus optimus⁵.Ех nimio nascitur satietas, ex satietate taedium, e taedio aegritudo animi, et quisquis ista parte laborat, sanus dicendus non est. Nullum autem tempus ineptum est ad bonarum literarum studium, et qui modice, sed perpetuo discit praesenti et venturae vitae pro futura, huic discendi non est labor, sed voluptas. Qui cogitat de doctrina, amat doctrinam, et qui amat, nunquam non discit, etiamsi in specie videatur otiosus. Qui vere amat rem aliquam, is praesentia rei amandae modice videtur delectari; at cum absens factus est, tum demum acerrimum morsum amoris sentit. Quorsum haec? Quia nisi toto pectore amaveris bonas literas, frustra fit omnis labor: alioquin amor in medio etiam otio inquirit meditaturque, et cum maxime abstrahitur, tum propensissime ad discendum fertur. Satis scio te amare studia, neque dico, ut tibi calcar addatur sponte plus quam satis currenti in studio literario, praesertim hoc feriarum tempore, sed ut cognoscas, quid sentiam, et sic sum homo, ut nulla mihi satietas sit garriendi cum amicis. Existima autem hominibus pietatis amantibus jucundissimos esse adolescentulos et pueros candidos felicique ingenio natos, quales Isocrates⁶ παῖδας θεῶν, id est liberos Deorum apellare solebat⁷. Unde grates habeo optimo avunculo tuo πρωτοιερεῖ R[everendi]ss[im]o Patri Petro⁸, qui mihi occasio exstiterit sanciendae tecum amicitiae, quam mihi gratulor. Ne quid igitur nos in absentia desideres, visum est aliquot pias graeculas sententias seu μνημόσυνον id est monumentum aliquod, adscribere. Quoties libebit mecum loqui, inspicies haec dicta, et sic mecum videberis confabulari, cogitans, qualibus de rebus amicus tuus sermones caedere gaudet. Prima itaque sententia haec esto:1. Κάλλιστον ἐφόδιονа ἔν τῷ γήρατιб ἡ σοφία id est: optimum viaticum in senectute σοφία sive παιδεία id est doctrina, nam senem hominem omnia deserunt praeter doctrina.2. Σεμνὸς ἔρως ἀρετῇςв. Magnificus amor virtutis. Non possunt enim non veneratione prosequi eum, quem conspiciunt virtutis esse domicilium. Ubi enim virtutis amor, ibi majestas sit oportet.3. Φίλους ἔχων, νομίζε θησαυροὺς ἔχειν. – Amicos habens, puta thesauros habere (te). Nihil, inquit Seneca, aeque oblectaverit, quam fidelis amicitia⁹.4. Χαλεπὰ τὰ καλά – difficilia pulchra¹⁰.5. Ὀλίγη πρὸς κακότητα ὁδόςг. – Brevis ad nequitiam via. Sed accipe unam ex sacris literis: Paulus ad suum Timotheum epist. 1 cap. ultimo:Ἔστι δὲ πορισμὸςд μέγας ἡ εὐσέβεια μετὰ αὐταρκείας¹¹.Est autem quaestus magnus pietas cum continentia.Pietatis est venerari Deum et amare proximum; αὐταρκεία dicitur latine aequitas animi¹², quae sortem suam boni consulit. Haec tibi erunt monumentum nostri; tu boni consule. Vale, mi desideratissime, mi Michaël, cum optimo tuo fraterculo Gregorisco, provehat vos Christus in dies ad meliora virtutis incrementa!Novus amicus tuus Greg[orius] Sk[oworoda]¹³.Iulii 9, 1762.

Примітки

⁴Ідеться про молодшого брата Михайла Ковалинського – Григорія.⁵Сковорода говорить про “золоту мірноту”. Мотив “золотої мірноти” був дуже популярний в українській культурі часів бароко. Думка, згідно з якою “щасливі тримаються середини” [(Mohyła P.) Λίθος, abo Kamień z procy prawdy Cerkwie świętey prawosławney Ruskiey // Архив Юго-Западной России. – Киев, 1893. – Ч. І. – Т. ІХ. – С. 56], “цнота полягає в помірності” [Сакович К. Арістотелівські проблеми // Пам’ятки братських шкіл на Україні. Кінець XVI – початок XVII ст. – Київ, 1988. – С. 384], а доброго чоловіка прикрашає “мірнота в усьому” [Smotryc’kyj M. Kazanie na znamienity pogrzeb przezacnego y przewielebnego męża, pana y oyca Leontego Karpowicza // Collected Works of Meletij Smotryc’kyj / With an Introduction by David A. Frick. – Cambridge, Mass., 1987. – Vol. 1. – P. 253], була на ту пору загальником, адже всяка галузка сфери моральності має тричленну структуру: “Medium, тобто середина, а два полюси побіля неї…, один край можна назвати недостатністю, другий – надміром, й обидва вони є на шкоду. Цнота завжди тяжіє до середини…” [Examen Obrony // Архив Юго-Западной России. – Киев, 1914. – Ч. І. – Т. VIII. – Вып. 1. – С. 579]. “Золотій мірноті” підлягала не тільки сфера моралі, що красномовно засвідчують твори Софронія Почаського [див.: Почаський С. Εὐχαριστήριον, албо Вдячность ясне превелебнѣйшому в Христѣ єго милости господину отцу кир Петру Могилѣ // Тітов Хв. Матеріяли для історії книжної справи на Вкраїні в XVI–XVIII в.в.: Всезбірка передмов до українських стародруків. – Київ, 1924. – С. 295], Стефана Калиновського [див.: Калиновский С. Десять книг Аристотеля к Никомаху, то есть Этика // Памятники этической мысли на Украине XVII – первой половины XVIII ст. / Сост., пер. с лат., вступ. статья и прим. М. В. Кашубы. – Киев, 1987. – С. 186], Лазаря Барановича [див.: Baranowicz Ł. Nowa miara starey wiary. – Nowogrod-Siewierski, 1676. – S. 99], Феофана Прокоповича [див.: Prokopowicz Th. De arte poetica libri III ad usum et institutionem studiosae iuventutis roxolanae. Dictati Kioviae in orthodoxa Academia Mohileana. Anno Domini 1705. – Mohiloviae, 1786. – P. 184], Стефана Яворського [див.: Яворський С. Камень вѣры. – Київ, 1730. – С. 173], Дмитра Туптала [див.: Сочиненія святаго Димитріа, митрополіта Ростовскаго. – Киев, 1824. – Ч. 1. – С. 215], Івана Максимовича [див.: Максимович І. Царскій путь креста Господня. – Чернігів, 1709. – Арк. 25 (зв.)] та інших, але й віра [див.: Examen obrony, to iest Odpis na script Obrona werificatii nazwany // Архив Юго-Западной России. – Киев, 1914. – Ч. І. – Т. VIII. – Вып. 1. – С. 579; Smotryc’kyj M. Obrona verificaciey // Collected Works of Meletij Smotryc’kyj / With an Introduction by David A. Frick. – Cambridge, Mass., 1987. – Vol. 1. – P. 452], ба навіть христологічний догмат [див.: Яворський С. Камень вѣры. – Київ, 1730. – С. 173–174]. Докладніше див. про це: Ушкалов Л. “Золота мірнота” на теренах українського духовного досвіду // Ушкалов Л. Есеї про українське бароко. – Київ, 2006. – С. 98–109.⁶Ісократ (гр. Ἰσοκράτης) (436–338 рр. до н. е.) – афінський оратор і публіцист, учень славетного софіста Горгія, добре знаний у старій Україні. Зокрема, на нього покликалися Іван Орновський [див.: Ornowski J. Bogaty w parenłełę, sławę y honory wirydarz herbownemi ich mościow panow Zacharżewskich. – Kiiów, 1705. – K. 2], Іван Максимович [див.: Максимович І. Θέατρον, или Позор нравоучителный царем, князем, владыком. – Чернігів, 1708. – Арк. 34, 294 (зв.)], а Феофан Прокопович у своїй риториці, говорячи про вагу красномовства, зауважував, що на могилі Ісократа афіняни поставили статую сирен, засвідчуючи тим самим чарівність і дотепність його промов [Прокопович Ф. Про риторичне мистецтво // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. – Київ, 1979. – Т. 1. – С. 109].⁷Ісократ. Панафінейська промова, 124. Тут сказано таке: наші предки “влаштували справи держави та свої власні так благочестиво й прекрасно, як те й личить людям, котрі є Божими дітьми” [Исократ. Речи // Вестник древней истории. – 1967. – № 3. – С. 194].⁸Мабуть, саме отець Петро познайомив Михайла Ковалинського зі Сковородою. Точніше кажучи, він попросив Сковороду навчати Михайла грецької мови [див.: Ніженець А. На зламі двох світів. Розвідка про Г. С. Сковороду і Харківський колегіум. – Харків, 1970. – С. 101, 135]. Свою роль у цій справі відіграв і священик Харківської Троїцької церкви отець Борис Єнкевич.⁹Переказ думки з трактату Сенеки «Про спокій душі» (VII. 1). Пор.: “Nihil tamen aeque oblectaverit animum quam amicitia fidelis et dulcis”.¹⁰Вислів “χαλεπὰ τὰ καλά” є, наприклад, у Платоновому «Гіппії більшому» (304е; у перекладі Уляни Головач: “Прекрасне – річ складна” [Платон. Діалоги. – Київ, 1995. – С. 107]) та в «Державі» (435c, 497d; у перекладі Дзвінки Коваль: “Прекрасне – важке” [Платон. Держава. – Київ, 2000. – С. 125, 192]). Схожу сентенцію Діоген Лаерцій приписував Піттакові (І, 76) [див.: Диоген Лаэртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов. – Москва, 1979. – С. 63]. Серед старих українських письменників у формі “τα χαλεπὰ καλά” (“добрая неудобна суть”) це прислів’я згадували, зокрема, Тарасій Земка [див.: Земка Т. Друга передмова до тлумачень св. Андрія, архієпископа Кесарії Каппадокійської, на Апокаліпсис св. Івана Богослова // Тітов Хв. Матеріяли для історії книжної справи на Вкраїні в XVI–XVIII в.в.: Всезбірка передмов до українських стародруків. – Київ, 1924. – С. 140; пор.: Радивиловський А. Огородок Маріи Богородицы. – Київ, 1676. – С. 311], Стефан Калиновський [див.: Калиновский С. Десять книг Аристотеля к Никомаху, то есть Этика // Памятники этической мысли на Украине XVII – первой половины XVIII ст. / Сост., пер. с лат., вступ. статья и прим. М. В. Кашубы. – Киев, 1987. – С. 176].¹¹Перше послання св. ап. Павла до Тимофія 6: 6. Початкове слово цитати в Біблії має форму: Ἔστιν.¹²Грецьке слово αὐτάρκεια означає “самодостатність, незалежність від усього стороннього та вміння вдовольнятися своїм”. Кажуть, що вперше так окреслив призначення людини софіст Гіппій. У словнику Памви Беринди гр. αὐτάρκεια зринає як одне зі значень слова “доволство” поруч зі словами “достаток, моц”, “насыченя, сытость”, “обфитость, богатство, збыток” [Беринда П. Лексікон славеноросскій и имен толкованіє. – Київ, 1627. – Ст. 53]. Сковорода перекладав це слово по-українському як самодовольность, а по-латинському як aequitas animi.¹³Далі йде розчерк Сковороди.

Джерела

Текст і Примітки:

Григорій Сковорода: Повна академічна збірка творів - Леонід Ушкалов - 2011 р.

⚠️ Ми намагалися зберегти оригінальне форматування тексту, проте адаптація тексту для електронного читання має побічні ефекти. Попереджуємо про можливі відмінності між форматуванням на сайті та форматуванням в оригіналі.