Ознаки деяких спорідненостей
А ф а н а с і й. Важко взнати свою природу, а чужу пізнати ще важче. Взнаєш — та пізно. Черепаха відчула помилку, коли почала літати⁴⁰. Г р и г о р і й. Не згадуй мені утруднень у потрібнім ділі. Не можна ніяк, щоб природа зробила потрібне важким. Не треба, тобто не корисно, а через те й важко черепасі літати, а не соколові. Важко, мовляв, взнати... Та де ж той, хто бажає взнавати? Склавши крила, важко летіти й самому орлу. Чи знаєш ти, що землеміри визначають висоту превисокого Фарійського палацу⁴¹ із самої його тіні? Будь-яка таємниця має свою викривальну тінь. Важко розпізнати різницю між дружнім та ласкавим серцем, але зовнішня тінь, ніби вияснювальне скло, овиднює і найсердечніші закавулки гострим спостерігачам.Дивися, коли хлопчик, зробивши, як цяцьку, волове ярмо, накладає його щенятам чи кошатам — чи не є то тінь хліборобської душі в ньому? І чи не поклик це до землеробства?.. Коли ж припасовує шаблю — чи не смак то воювати?Коли трилітня дитина, самохітно слухаючи, переймає божественні пісні, любить заглядати у священні книги, перекидати сторінки, дивитися на картини таємних образів або на літери — чи не це виявляє таємну іскру природи, що зробила й покликала її до богословських вправ? Невидима сила й божество у нас ясно видимі через ці непритворні вияви. Нащо ж блаженство омежувати в одному чи двох різновиддях життя?Бог скрізь є і щастя в усякому стані, коли входимо в нього із Богом. Треба тільки пізнати себе, куди хто народжений. Краще бути натуральним котом, ніж левом з ослячою природою.Ганятись у званні за прибутками — правдивий знак неспорідненого. Не позбудешся прибутків, коли буде в тобі, в силі твоїй Царство Боже.Чи не дивно, що один у багатстві, а другий задоволений у бідності? Видно, що природа вкладає більше мистецтва, виліплюючи мурашку, ніж слона, і живніший промисел Божого Царства можна бачити у бджолиних роях, аніж у волових та овечих отарах.Бог подібний до багатого водограю, що наповнює різні посудини, відповідно до їхнього об'єму. Над водограєм напис: "Неоднакова всім рівність".
Ллються з різних рурок різні струмені у різні посудини, що стоять довкола водограю. Менша посудина має менше, але тим однакова вона з більшою, що так само повна. Бо що є дурніше, як рівна рівність, яку дурні у світ ввести марно хочуть? Яке-бо дурне те, що супротивне блаженній природі?.. Боїмося голоду, забувши, що частіше вмирають від переситу. Нерозумна туга сама не знає, чого хоче. Бо саме пересичення хіба не від нудьги? Краще вмерти, ніж усе життя нудьгувати від неприродженості. Неспорідненість важча будь-якого неробства. І краще не повзати, ніж літати черепасі. Не повзаючи, позбувається природженої втіхи, а літаючи, страждає, крім того, й від тягаря неспорідненості. Я к і в . Слухай, Афанасію! Чи чув ти байку про дворового пса й осла, що... А ф а н а с і й. Так! Вельми ми третього дня сміялися, коли він, заздрячи собачим ласкавостям, скочив був на живота господареві. Як черепасі не бувати орлом, так і ослові — придворною людиною. Є р м о л а й . А скажи, як винагороджено осла, що зустрів господаря придворною ласкавістю? А ф а н а с і й. Так само, як і слугу, що при людях зняв із королівського вбрання блоху. Л о г в и н. Їхнім гербом увіч є мавпа. Дивно, що вони не виріжуть її на своїх печатках. На печатці у кесаря Августа була сила: "Festina lente" — "Поспішай повільно", а на їхню печатку пристало б слово: "Дерзай, хоч і не до речі". Спільний наш приятель⁴², знаєте, кого маю на увазі, написав байку про козеня та вовка, що грав на свирілі, приточивши до неї таке повчання: "Tu nihil invita dices facies-ve Minerva", тобто: "Не кажи і не роби нічого навперекір Мінерві". Випало спитати в нього, що означає давня приказка: "Навперекір Мінерві". Відповів: "Не пнися до того, чого не дано тобі від природи", "Без Бога, знаєш, ні до порога". Коли не народжений до того, не совайся у книжництво. Гей, багато хто втрапив у вічну муку через те, що небагатьох мати народила до школи. Хочеш бути блаженний? Вдовольнися долею твоєї природи. Ось його аффабуляція:Тu nihil invitâ dices, faciesve Minervâ. Quae Natura negat, scilicet illa fuge. Si non es natus Musis, fuge discere Musas. Heu! Multos perdit fistula docta viros. Paucos justa parens Musis Natura creavit. Essene vis felix? Sorte quiesce tua⁴³.Гарно у Великій Росії кажуть: "За Богом пойдешь, доброй путь найдешь". Видно, що старанно слідувати Богові — це найсолодше джерело миру, щастя та мудрості. Хай усяке знає свою природу і хай спробує, "що є догідне Богові". Суспільство — те саме, що машина. В ній нелад буває тоді, коли її частини відступають від того, до чого вони своїм майстром зроблені.
ПРИРОДЖЕНІСТЬ ДО ЗЕМЛЕРОБСТВА
Слухай, Афанасію! Скажи тепер, що ти за звірок, що за пташка і до чого народжений?.. Здається мені, що ти народжений до землеробства. А ф а н а с і й. Це правда, що я, за природою своєю, люблю сади, поля, ліси, але справжній землероб мій батько. Л о г в и н. Слава Богу! Ти до цього народився тому, що інші до іншого, а вони до іншого народжені тому, що ти до цього. Це Боже Царство: не сперечайся. Берися орати землю, заготовлювати харч для людей і худоби, водити череди чи бджоли, чи що звелить тобі твій Господь. Не бійся, праця в самому своєму діянні буде тобі солодша, ніж запашне повітря, чисті потоки вод, пташиний спів, ніж навіть і самі плоди праці твоєї. Цього чекає від тебе твоя вітчизна.Коли ж не скоряєшся Господові, знай, що смуток загризе твою душу серед позолочених палат і заплачеш, згадавши зелені поля. Рано скажеш: "Коли той день мине?" А ввечері скажеш: "Коли той світанок настане?"Чи скажу тобі Мойсеєвими словами: "І буде життя твоє висіти [на волоску] перед тобою, і ти боятимешся вдень та вночі і не будеш певний свого життя"⁴⁴. Завтра скажеш: "Як буде ввечері?" А ввечері промовиш: "Як буде вранці?" Від страху серця свого ним-таки застрашишся і од видив очей своїх ними-таки побачиш. Це-бо є жити у тілеснім достатку, а позбутися душевної втіхи, мати Господа свого, що висить перед очима твоїми і не покриває, начебто гніздо і пташат своїх, а б'є по сердечних зіницях, як орел оленя, сидячи на його рогах. А ф а н а с і й. Уже ви вдруге згадуєте орла із вашим оленем. Л о г в и н. Довелося читати, що орел, оленя бажаючи убити на з’їжу, спершу качається в піску, щоб засмітити крила, потім злітає на оленя і, сидячи на рогах, б'є крильми по очах, доки чи ударами, чи піском не осліпить. А сліпий олень швидше стріли по горбах мчиться і, забігши до круч, падає у прірву та й розбивається. "Блаженні ті, що чують слово Боже і бережуть його". Друже мій, Афанасію!..ПРИРОДЖЕНІСТЬ ДО ВІЙСЬКОВОГО
...Може, ти народився воїном? А ф а н а с і й. Не хочу... Я не воїн. Я законник. Моя справа знати цивільні закони. Я к і в. Дай, Боже, вам знати закони та й смак відчувати. Злодій краще, однак, знає закон: "Не укради!" Є р м о л а й. Щодо мене, то мені миліша кожна людина, яка живе в спорідненому своєму! Не можу достатньо насолодитися видовищем, коли вона діє і її дія, як смирна, видає добрі запахи. А хто воїном народжений бути—дерзай, озброюйся!.. З природою швидко навчишся! Захищай землеробство й купецтво від внутрішніх грабіжників та зовнішніх ворогів. Тут твоє щастя й веселість. Бережи звання, як око. Що може бути солодше природженому воїнові, як військова справа? Захистити від образи, захистити страдну й безборонну невинність, заступатися за основу суспільства — правду — ось його пресолодкі сніданок, і обід, і вечеря. Не бійся, з Богом легко тобі буде переносити голод, спрагу, холод, жар, безсоння, кровоточні рани і самий страх смертний, та й набагато легше, ніж без нього супротивне цьому, — пізнаєш, яка сильна природа. Це воїнське горе з Богом буде тобі сторицею приємніше рангів та прибутків твоїх. Ранг носити може кожен, але діло насправді виконує тільки той, хто має до того спорідненість. Діло і без рангу ділом, а ранг без діла ніщо, діло ж — без Бога. Коли ж, зневаживши Боже звання, підеш за своїми примхами та сторонніми радниками, не забудь попрощатися навіки з усією втіхою, хоч би ти сховався у розі достатку і, боячись умерти тілом, почнеш терпіти щохвилинну душевну смерть. Відняти від душі споріднене діяння — значить позбавити її живності своєї. Ця смерть є люта. Знаю, що збережеш тіло, але вбиваєш душу. Ця заміна є погана. Не розумію, навіщо мати меча, коли не те сікти, на що його викуто. І не розумію, навіщо носити тіло, коли берегти, а [не] на те губити, до чого хто ним одягнутий. Повір, що Матусаїлове життя⁴⁵ все пропало б і є самим пеклом, коли не призначене для того, до чого тобі його дав Господа. Яка солодка страта здоров'я та літ у головнім природнім ділі! Тоді-бо життя наше буває жертвою пахощів Господові. Опера, книги, пісня і життя не від довготи, а від доброти та краси дістають свою ціну. Ціна всьому і добра краса — Бог. "Ціна у правиці твоїй..." З Богом коротке життя виконує довгі літа, а діло з ним є саме собі верховна нагорода. А ф а н а с і й. Але що значить те, що кажуть студенти⁴⁶: "Ars perficit naturam?"⁴⁷ Г р и г о р і й. Правда, що наука приводить спорідненість до досконалості. Але коли не дано спорідненості, тоді наука що може здійснити? Наука — це практика та звичка і є дочкою натури. Пташка може навчитися літати — не черепаха. Як ми вправні знаходити вилазку, де непотрібно! Дивовижно, що кожна жива істота слідує керівництву творця. Тільки одна людина через непослух робиться глупо мудрою мавпою, задивляється на сліпу моду, а не поклик прозірливої натури. Хто кличе в ліси та сади рід солов'їв та дроздів, на поле жайворонків, а жаб у води й болота? Хто веде річні потоки до моря? Хто тягне до магніту сталь? Хто тягне вгору тремтливий пломінь? Це є наш Бог, що над усіма царює і всім усе домобудує. Все те зносне, що природне, і симпатія (συμπαθεια) значить природну зносність, що стосується дружби, харчу, а найбільше вибору звання. Коли хто щасливо живе в добробуті, не тому щасливий, що в добробуті, а що в добробуті із Богом. А без цього набагато щасливіший від нього жебрак. Не всі народжені до багатства. Коли математик, медик чи архітектор щасливий, звісно, те щастя залежить од природи, що народила його до того. А без неї він бідна і смішна істота. З Богом святим низьке підноситься, а без нього опускається і високе. Щастя наше всередині нас... Нехай ніхто не сподівається щастя ні від високих наук, ні від шановних посад, ні від багатства... Немає його ніде. Воно залежить від серця, серце — від миру, мир — від звання, звання — від Бога. Тут кінець: не ходи далі. Це є джерело всілякої втіхи, і царству його не буде кінця.ПРИРОДЖЕНІСТЬ ДО БОГОСЛОВ'Я
Хай примножить Господь добровісників царства свого! Хай відновить час, записаний у Ісаї: "І до кінця не замовкнуть ті, що поминають Господа" Хай затрублять і вигукнуть ті, про яких сам милостиво зволив питати: "Які є, що, мов хмари, летять і як голуби із пташатами до мене?" Хай засяє все бажаний день отой! "Світися, світися, Єрусалиме!.. Це тьма покриє землю, і морок на народи. На тобі ж явиться Господь". Ції проповідники, як із черв'ячків бджоли, народжуються із студентів. Студентом чи ти народжений? Поглянь же, чи так воно? Ти, може статися, черв'ячок, але підкладний: із цих народжуються трутні. Вони спочатку із великим шумом ведуть свій хор, але, нарешті, бувають посоромлені і вигнані із дому Божого. Може бути, що трохи ти до цього народився, але головне твоє народження для іншого діла. І як можеш бути проповідником, сам перебуваючи противенцем Царству Божому? Затям собі, випробуй небезпечно. Озирнися справно... а коли воно саме так і не марнославство, не прибуток, але сам Господь тебе кличе уродженою любов'ю до самого діла, іди вслід йому і прибирайся до звання. Залиш усі справи. Тому ти до цього народжений, що інші до іншого. Втікай від наговору, прийми усамітнення, люби бідність, цілуй цноту, дружи із терпінням, вивчай святі мови, навчись хоч одній твердо і будь серед навчених для Царства Божого книжників, про яких [сказав] Христос: "Всякий книжник, що навчився Царству Божому..." Ось для чого ці книжники вчать мови. Не бійся! Голод, холод, ненависть, гоніння, наклеп, наруга і всяке утруднення не тільки зносні, але й солодкі, коли ти до цього народжений. Господь твій — сила твоя. Це все зробить тебе гострішим і крилатішим. Скерування природи, ніби джерельний потік чи полум'я, швидше рветься через перепони. Привітайся із стародавніми поганськими філософами. Побесідуй із отцями вселенськими. Нарешті, підеш у землю ізраїльську, в самий Вифлеєм, у дім хліба та вина, у священний храм Біблії, співаючи з Давидом:" Возвеселився, бо сказали мені..." Як небезпечно входити у цей палац! Май одежу. Омий руки і ноги. Потім сідай за безсмертний стіл той. Але бережись! Не тіснись у солонку із паном. Пам'ятай, що не твоя плотська, але Господня є трапеза. Бережи тебе Бог! Помреш, коли їстимеш кров. Їж крові плоть Господню, а не свою. "Хай добре тобі буде й догідно перед Господом Богом твоїм". Приймай, але від Господа; їж, але для Господа; насичуйся, але перед Господом. Скільки є таких, що жеруть перед собою, але не перед Господом. Не дай тобі, Боже, вкусити від дерева смерті! "Розумій, що кажу..." Премудрість Божа, безсумнівно, на наших вулицях і серед наших стежок, ніби драбина утверджена на землі, стоїть, але на високих краях, і на гострих основах, і на горніх горах спочиває. "Виходи її — виходи є життя, і хто зійде? Самий Господь уготовлює бажання".Про багатьох причастників можна сказати з Єремією: "Ти близький в устах їхніх, та далекий від їхніх сердець"⁴⁸. Дбай передусім зрозуміти, що значить віра. Немає потрібніше її. Але знай, шо ніде її не знайдеш, коли не викопаєш іскри її передусім всередині себе. Побачивши її, відай, що почав ти з’єднуватися з тим: "Господи, очі твої зрять на віру". І коли не більше її в тобі буде, як зерно гірчичне, тоді щасливо ввійдеш в семиколонний дім премудрості Божої і насолодишся на горньому місці високим розумом божественного слова, що плоттю твоєю одяглося, від нього ж самого навчившись. У тридцятилітніх ранок істини світати починає. У ці літа хрещення Христове, відчинення небес, сходження Святого Духа. "І той був тридцятилітній". У цьому віці у жидів ставили у священики. Коли ж ти вже призапастився хлібом Христовим, то збулося на тобі: "Виносить від скарбу свого нове і старе". У той час можеш уділяти друзям, благодійникам, ближнім і дальнім. Довго сам навчайсь, коли хочеш учити інших. В усіх науках та мистецтвах плодом є правильна практика. А ти, проповідуючи слово істини Божої, утверджуй її непорочного життя чудесами. Годі побудувати словом, коли те саме руйнувати ділом. Це значить давати правила для корабельного будівництва, а робиш воза. Без святості життя корабельним майстром, ймовірно, можна зробитися, але проповідником аж ніяк не можна, хіба мавпою його. Початок і кінець званню цьому, природна сила його і печать є страх Божий, що виганяє всю нечистоту. Це є дар Божий і ключ, що даний від Господа. Він один відчиняє вхід у дім Давидів і в ті біблійні нутра. "У схованому спасіння наше. І відчинить — і не буде того, що зачиняє, і зачинить — і не буде того, що відчиняє". Завжди буває бідне число бажаючих Божої істини. Це хай приводить тебе не до невдоволення, а співчуття. Бережись срібнолюбства. Пам'ятай, що дешево взяв їй . Вся твоя праця ніщо є в порівнянні із даром цим. Який ти мені богослов, коли срібнолюбець... Не думай, що до інших стосується слово це, окрім тебе: "Погляньте на пташок..." Нехай інші збирають, а твоя частина хай буде Господь. Маючи харч і одежу, тут усе твоє задоволення тілесне. Багатій і збирай день від дня багатство слави Божої. "Всіх відрікшись, — говори з Павлом, — хай я Христа знайду". Можливо, досягнеш в силу здійсненного воскресіння з мертвих землі обіцяної, в літо Господнє приємне, і в 50 років життя твого дістанеш від усіх твоїх боргів душі й тіла твого розрішення і повне просвічення тобі й ближньому твоєму. А ф а н а с і й. Наказне діло — воістину важке. Але й це не без того... Я к і в. А я вірю, що найтісніший і найкрутіший шлях буває легкий, коли сам Господь вказує дорогу до наміру і, звичайно, вказує тому, кого народив до цього.ХОР ПРИРОДНИХ ДОБРОВІСНИКІВ
А ф а н а с і й. Та де ж він такий? Покажи хоч одного. Я к і в . На, ось тобі один: "В труді і в подвизі, в неспанні множицею, в голоді і спразі, в пощеннях численних, взимку в оголеності... "⁴⁹ Пробіжи 11-ту главу другого листа його до коринтян⁵⁰ і подивуєшся природі його, яка всі неприємності усолоджує. Чого не терпить воїн чи купець? Не віднайдеш дня без тьми і світла, а року без зими і теплоти. Не знайдеш і стану, щоб не був він із гірким та солодким не змішаний. Так увесь світ стоїть. Супротивне супротивному сприяє. Солодкість є нагородою гіркого, а гірке — мати солодкості. Хто хоче пожинати солодкість, хай полюбить спершу гірке: і народиться солодкість, а любить природжений. А ф а н а с і й. Розповідають, у Норвегії день без тьми і світла буває. Л о г в и н. Хто ж був природніший, як цей: "Я на це народився, щоб посвідчити істину"? Утруджений з дороги, сидить при джерелі і голодний, і спраглий. 12 годин у них день вважався. Було вже біля полудня. "Було, як година шоста". Не мав з ким завести розмови про Царство Боже. Прийшла жінка по воду. Ось і нагода! Просить напитися не для втолення спраги, а щоб бесіду завести. Стихійна вода дала привід говорити з нерозумною жінкою про живу воду, про воду Божу, що втамовує спрагу нещасних неситостей, що день і ніч душу нашу турбують, про що Ісая: "Умийтесь, очистьте себе"⁵¹. Не посоромився, не забоявся муж Божий із слабкою статтю благослόвити, а може, приведе її в істинне із забобонів богопошанування, не прив'язане ані до статі, ані до статей, ані до сторін, ані до міст, ані до часів, ані до обрядів, окрім самого серця, і розкриє очі її до розуміння єства Божого, притаєного у стихіях на зразок джерельної води, що ховається у земному серці, якої бажає Давид: "Хто мене напоїть водою?" Повернулися друзі з їжею, а що він нічого не їв, просять, щоб поїв: — Равви, їж. — Моя їжа, — сказав учитель, — є: хай сотворю волю того, що послав мене. І голодний, і спраглий, і не веселий, коли не робити й не говорити про те, до чого отець небесний його народив і послав. Тут його і харч, і пиття, і веселощі. Навчає у зібраннях, навчає в домах, навчає на вулицях, навчає в кораблі, навчає в траві зеленій, на горах, у садах і на місці рівнині, стоячи, і сидячи, і йдучи, вночі і вдень, в містах і в селах, в різних межах, кожного і вельми багато людей. В неспоріднене собі діло не втручався. — Учителю, — просив його хтось, — скажи братові моєму, щоб дав і мені частину спадку, хай мене не ображає. Він тебе послухає... — Чоловіче! Хто мене поставив за суддю і роздільника? Моя справа навчати про Царство Боже... Як же він навчав? Чи ж був Бог із ним? Я закричу, вивисивши голос, із жінкою, що його слухала: — Блаженне черево, що носило тебе!.. Дивувалися народи, адже ніколи не було такого в Ізраїлі і ніколи так не говорила людина: така велика з вуст його виходила приємність. Я к і в. Ось вам ще один природжений! Каже Бог до Мойсея: "Я є сущий..." І посилає його в посольство, а він відрікається. "Молюся тобі, Господи, не доброречивий я є". Дивно, наскільки без поспіху приймається за належне. Знав він свої таланти, бачив у купині осяйну істину, але сам собі не вірить, щоб над сподівання узявся за неспоріднене, не завів на безпуття народ, а себе — на погибель. Та і як не є небезпечно взятися показувати притаєну істину природи Божої, ввести в землю такої ж природи, розв'язати заплутаний в людях шлях до точного центра добробуту? Це значить спитувати себе. Може статися, що хтось народжений бути воїном, але пішим, не кінним, бути господарем, але не орати й не худобу водити, бути купцем, але не золоті продавати товари, бути вченим, але не проповідником Євангелія, нехай-но і ним, але письменником, не оратором. І звісно б, не відважився без цього голосу: 'Тепер же йди, і зійди, і виведи людей". І так, відчуваючи руку Божу, пішов за вітанням Іофора, тестя свого: "Йди здоровий"⁵². Здоров’я й мир душі нашій є слідувати Господові. Який же був проповідник? Слухай самого Бога. "Чому не боїтеся говорити на раба мого Мойсея? Не повстав до того пророк у Ізраїлі, як це Мойсей. Не отемніють очі його, не зітліють вуста його". Є р м о л а й. Хто осмілиться із числа проповідників виключити світильника слова, який проздовж усього життя казав таке: "Покайтеся..."? Не був він світло, але мав і любив у собі світло, свідчив і ходив у світі, закінчивши в ньому і за нього протяг життя свого. Свідчити про світ — значить добровістити істину, правду і Царство Боже всередині нас. Проповідує, в пустелі благовістить, кому може, й у поселеннях цей пустиножитель, що до кінця цноту полюбив. "Був чоловік, посланий від Бога". Ось свідчення про спорідненості його, але він і сам про себе признає: "Хай явиться (Христос) Ізраїлеві, через це й прийшов..." Який же проповідник? Сам Господь схвалює: "Не постане більший від народжених жінками. Багато хто про різдво його порадіє". Я к і в. До цього типу належать усі пророки. Один із них кричить: "Було слово Господнє до мене". Інший: "Була на мені рука Господня". Інший: "Господь послав мене пророкувати". Інший:" Чув я голос слів його". Інший: "Помовку чув від Господа". Інший: "Говорить до мене ангел, що мовить у мені: повстань, іди й проповідуй". "Кажи, сину людський". Усі ці святі Божі не були з числа таких: "Не посилав пророків, а вони приходять". "Не говорив до них, а вони пророкують". "Не слухайте слів пророків". "Від серця свого говорять, а не від вуст Господніх". Г р и г о р і й. Ось вам ще дюжина народжених до проповіді! "Покликав, кого сам хотів; вони ж приступили до нього. І визначив дванадцятьох, щоб із ним перебували, і щоб послати на проповідь їх, і щоб мали вони владу вздоровляти недуги й вигонити демонів. І визначив... Симона і дав йому ім'я..."⁵³ Іскаріотський тут-таки⁵⁴. Пізнаєм-бо, щоб поміж спорідненого не знайшовся неспоріднений — це неможливо, і більше над те, і хай устрашить нещасна сміливість цього учня всіх, які через срібнолюбство і марнославство скеровуються до апостольського діла. І це-бо значить: "Прикликав, кого сам хотів". Видно, що не від смертних це залежить. Сам прикликає, сам посилає та й імена дає. "Їх же і апостолами назвав". Даються Симону і Савлу нові ймення⁵⁵. У смертних часто йменням називаються ті, що не мають сутності його. У Бога не так. У нього ім'я і сутність є тотожністю; як лише назвав, так відразу ж і сутність явив. Як тільки сказав: "Хто назветься світло!" — розумій: "Хай станеться світло!" Коли чуєш: "Апостолів назвав", — розумій: "Ви є світло світу". Бути й називатися розділяє наша облуда, а не Божа нероздільна істина. Коли дана з виші твердість діамантові, прозора зелень смарагдові, коли сапфір народився з голубим, анфракс із блискучим, як вогонь, сяянням, — назви, як хочеш, але сутності його не зачепиш. Що ж сильніше — Бог, а чи ти, коли називаєш суще несущим і спротивлюєшся Богові, що "оживлює мертвих і називає несуще в тебе, як суще у себе". Бог, народжуючи, вливає сутність, силу й природність, а цим самим називає. Порожнє ім'я без сутності схоже до виноградного грона, що вправно намальоване на стіні живописом. Воно, обарвлене, одурює виглядом сущого грона, обіцяючи схований у середині себе смак солодкого мусту⁵⁶, а безрозумні пташки, прилітаючи, клюють німу стіну. Коли чимось хочеш славитися, будь за природою тим. Буття і слава імені, як добре зерно із гілками, як джерело з потоками, як сонце з промінням є нероздільне, а марнославство, як трава, що росте на покрівлях і сохне, перш ніж заплодити. Але чи від тебе залежить взяти буття? Чи можеш бути служником при боці його? Не можеш ні через себе, ні через другого. Ось хто сильний! "І визначив дванадцятьох, щоб з ним перебували". Визначити, прикликати, назвати, послати, дати владу — залежить від народження, а це від Царства Божого. Тепер відгадай, що значить: "Павлом званий апостол". Таж ким? Ні від людей, ні людиною. Але Ісусом Христом і Богом Отцем. Годі було не покликати на те народженого: "Бог вибрав мене від черева матері моєї..." Як можеш зцілювати недуги, не маючи влади? Звідкіля і влада, коли ти не посланий від Бога? Як посланий, коли не названий? Як названий, коли не прикликаний? Як же покликаний, коли не на те народжений? Заспокойся, не твоя справа. Ледве ти не брат тому зухвальцю: "Учителю, іду після тебе"⁵⁷.Скажи мені, звідкіля такий потоп безбожності? Звідкіля марнославства, лицемір'я та єресі? Звідкіля у християн наруга над священною Біблією? Де дбання найсолодшої дружби? Де згода найдорожчого миру? Де живність сердечних веселощів? Хто потворить і розтліває всіляку посаду? — Неспорідненість. Хто умертвлює науки й мистецтва? — Неспорідненість. Хто обезчестив чин священичий та чернечий? — Неспорідненість. Вона кожному званню внутрішня отрута і вбивця. "Учителю, іду після тебе". Іди ліпше ори землю або носи зброю, відправляй купецьку справу чи мистецтво твоє. Роби те, до чого народжений, будь справедливий і миролюбний громадянин, і досить. "Учителю, іду після тебе". Не ходи... Цього не досить, що ти гострий і вчений. Треба бути другом званню, не любителем прибутку від нього. Цьому самому не буде посада знаряддям ласості. Хіба не вчений Симон-волхв?⁵⁸ Волхв значить мудрець. Хіба не був гострий? Уся Самарія проповідувала: "Цей є сила велика Божа!" Схопила мудреця гарячка мати Духа Святого і подавати людям по- апостольському. Що ж цьому востряку відповідає Петро? "Немає твоєї частини... Серце твоє не є праве..."⁵⁹ Дати і взяти для срібла посаду — однакова біда. З таким серцем, хоча лікуєш пристрасті й проганяєш бісів, не радій. Хоч ангельськими язиками проповідуєш, не годишся. Нехай багато народів золотом напишуть: "Цей є сила Божа велика — порожня пустош".Коли, за приказкою, мостишся, як коза на покрівлю, для того, щоб через неї скочити на купу багатого марнославства, видно, як у дзеркалі, що ти не до посади старатливий, а через те й не народжений; відповідно й не записаний на небесах, хіба що в людей. Не славитись у людей, але бути добровісником з Богом і в Бога — оце дільне, як написано: "Був Бог із ним". "Радійте, що ймення ваші..." "Учителю, йду після тебе". Бачу в тобі корінь жовчі й гіркоти. Бачу в серці твоєму корінь срібнолюбства. Не обновлюватися Духом Святим, але щоб торгувати цим скарбом і вести себе розкішно, через це скажено бажаєш прославитися божественним знанням. "Покайся про злобу твою". Яка безглузда дурниця! Драбину, що виводить від земних простот, повертати, щоб сходити у прірву. Чи не це значить даним для життя хлібом зачавитися? "Йшов удавитися". Коли любиш прибуток, шукай його пристойним шляхом. Тисяча на те перед тобою благословенних ремесел. "Учителю, іду після тебе". Іди... і будеш природи позбавлене опудало, хмара бездощівна, привабна денниця, сатана, той, що впав із небесної посади до простацьких захотінок. "Їм-бо морок темний навіки дається". Л о г в и н. А інший радий був би втекти з Йоною, але тягне Бог: "Повстань і йди в Ніневію і проповідуй"⁶⁰. До іншого сам говорить Господь: "Іди вслід за мною". Принаймні дай поховати батька..."Залиш..." Не пускає й попрощатися з домашніми. І треба так. Чи управляєш ралом? Не озирайся назад. Чи народився для проповіді? Кинь усе житейське. А інакше і з природженістю не годишся. Нехай кожен своє діло знає. Ти ж звіщай царство і дбай бути серед цих: "Блаженні очі, що бачать і що бачите". А аби дістати мзду цю, треба спершу попрацювати у Божому винограді. До тих, що природження мають, говориться: "Ідіть у виноград мій". Як мало споріднених діячів! Відводить їх лукавий світ, полонивши плотськими науками та книгами, що обіцяють славу й прибуток, відволікаючи від безжіночної жони цієї: "Вся слава царевої дочки всередині". Коли хто відчув облуду, хай не стоїть на чужій дорозі, хай спішить у виноград і хай чує: 'Чому стоїте бездіяльні?" Виноград Господа Саваофа є Біблія. Розум гострий у багатьох, але не навчилися міркувати. Інші мають вивчені почуття довгим навчанням, але не мають невтомного бажання. Знайдеш і бажаючих, але зв’язані житейськими печалями. Знайдеш і вільне серце, але без страху Божого. Всі ці засоби без природи мертві, але і природа без них беззбройна. Бачите, важко підняти змія, як обіцяв Господь: "Змія візьмуть". Із згаданих чотирьох засобів найпотрібніший страх Божий. "Блажен муж, що в премудрості помре". Але там-таки син Сирахів каже: "Той, що боїться Господа, творить це, і той, що дотримується закону, збагне її". Однак треба мати і вільне серце за його ж словом: "Той, що змáлюється діянням своїм, розміркує це". Це він твердить і в іншому місці: "Діла правди його хто звістить?" "Той, що змáлюється серцем, розміркує це". Той, що змáлюється серцем і діянням — це те саме.А ф а н а с і й. Хіба ж серце і діяння одне значить? Л о г в и н. А ти досі не знаєш, що серце є думок безодня? А думки насіння і джерело діям? Серце, яке змáлюється, значить не заросле терням житейських печалей та справ, а готове до пошуку правди Божої: "Звільніться і збагніте". Тому ж бо вседушний шукач буває вбогий, повстримний і пустелелюбний. Для цього добрий книгочитач книгочитанню навчається, а добрий схоластик від справ звільняється. Скажемо із сином Сираховим: "Чим умудриться тримач орала?" Думки його і розмови про биків , про ниви, про корм для худоби. Те ж треба казати й про інших. Правда, що суспільство без них не населиться, але бути вони можуть у раді, яка все в ладу утримує. "Справді, той, хто дає душу свою і хто міркує про закон вишнього, знайде премудрості всіх стародавніх і буде навчатись у пророцтвах, зберігатиме повісті знаменитих мужів і почне складати притчі, відшукає сокровенне у притчах і житиме розгадуванням притч, серед вельмож послужить..." Через це велить Господь Аарону⁶¹ мати грунт. "Я частина твоя і спадок твій". Хай бережуть скинію, хай копають священні книги. А ф а н а с і й. Отже, бідні твої проповідники залишаються вбогими? Л о г в и н. Цілком убогими, щоб були готові. Але ці вбогі добровістять. Сам Господь навчає їх. "Приступили до нього учні його, і відкрив вуста свої, навчаючи їх". Про цих-бо, що змáлюються серцем та діянням, каже: "Блаженні убогі духом..." Вони-то плачуть, бажають і жадають Царства Божого і правди його, покірливі, позбавлені, гонені, лаяні, але мають мзду свою з Петром: "Срібла та золота не маю..." і з Ісусом Сираховим: "Дав Господь язика мені, мзду мою, і ним возхвалю його". Послухай, ось убогий хвалиться мздою! "Приготувався мені вінець..." Який уже охочий до премудрості був син Сирахів! "Ще юний бувши, перш ніж мандрувати до мене, шукав премудрості, явленої в молитві моїй". А ці слова чи не дивною дихають гарячістю? "Бореться душа моя за неї". "Возвеселилося серце моє від неї". "До останнього шукаю її...". "Успіх буде мені в ній..." Найживіше, однак, зображає спорідненість його таке: "Дав Господь язика мені, мзду мою, і тим возхвалю його". Видно, що не для гаманця навчався, не було йому любіше, як дістати таке з Ісаєю: "Господь дасть мені язик навчання..."⁶² І з таким: "Мед і молоко під язиком твоїм". " І почав говорити іншим и мовами..." Цю премудрість, що пізнає і любить Господа свого, називає Соломон довготою життя, деревом життя, вірою, правдою, миром, молитвою, багатством і славою, красою молодим, а старим сивиною. "Краса юним — премудрість, слава ж старим — сивина"."Ознаки деяких спорідненостей" є частиною твору "Буквар миру".
Джерела
⚠️ Ми намагалися зберегти оригінальне форматування тексту, проте адаптація тексту для електронного читання має побічні ефекти. Попереджуємо про можливі відмінності між форматуванням на сайті та форматуванням в оригіналі.