Книга Ездри, розділ 3❧Біблія в перекладі Івана Хоменка

Як настав сьомий місяць, а сини Ізраїля були в своїх містах, зібрався народ, як один чоловік, в Єрусалимі.

Тоді Ісус, син Йоцадака, і брати його священики, і Зоровавел, син Шеалтіела та брати його, взяли й збудували жертовник Богові Ізраїля, щоб приносити на ньому всепалення, як написано в законі Мойсея, чоловіка Божого.

І вони поставили жертовник на його ж давніх підвалинах; і хоч боялись тубільних народів, проте заходилися приносити на ньому всепалення Господеві, всепалення вранці й увечорі.

Справили також і свято Кучок, як написано, і влаштували щоденні всепалення в належному числі, призначеному на кожний день;

а далі повсякчасне всепалення, всепалення нового місяця й усіх посвячених Господеві свят, і від кожного, хто добровільно жертвував дар Господеві.

З першого дня сьомого місяця почали приносити всепалення Господеві, а тоді підвалини храму не були ще покладені.

Видано було гроші каменотесам і теслям; а сидонянам і тирійцям харч, напої й олію, щоб приставляли кедрину з Ливану морем у Яффу, з дозволу на те Кира, перського царя.

Другого ж року після свого приходу до дому Божого в Єрусалим Зоровавел, син Шеалтієла, та Ісус, син Йоцадака, й інші брати їхні, священики та левіти, й усі ті, що прибули з полону в Єрусалим, поклали початок і настановили левітів від двадцятьох років і вище, щоб завідували роботою дому Господнього.

І стали Ісус, його сини і його брати, Кадмієл і його сини та сини Юди, як один, завідувати тими, що робили роботу в домі Божім, а й сини Хенадада зо своїми синами та братами, левітами.

І тоді, як мулярі закладали підвалини Господнього храму, поставлено священиків у ризах, із сурмами, і левітів, синів Асафа, з кимвалами, щоб славити Господа, за постановою Давида, царя Ізраїля.

І заходилися вони співати на переміну, хвалити й дякувати Господеві, «бо він добрий, бо його милість до Ізраїля вічна», і ввесь народ кричав сильним голосом, прославляючи Господа за те, що закладались підвалини Господнього дому.

Багато ж із священиків і левітів та голів родин, старих уже, що бачили перший храм, плакали вголос, як закладано в них на очах цей храм, а багато викликувало з радощів щосили,

так що не можна було розрізнити в народі радісних криків від людського плачу, бо народ сильно кричав, і голос його чути було здалека.