Книга пророка Наума, розділ 3❧Біблія в перекладі Івана Хоменка

Ой, горе місту крови, повному брехень, грабіжницькому, - здирству кінця не видно!

Ось чути ляскіт бича, чути, як гуркотять колеса, басують коні, скачуть колісниці.

Летить кіннота, мечі блискають, вилискують ратища; сила поляглих, купи мертвих, трупам немає краю, -всі спотикаються об трупи.

А все це за велику силу блудів блудниці чудової вроди, спритної до чарів, що блудами своїми продає народи, і сім'ї - чарами своїми.

Оце я проти тебе, - слово Господа сил. Закину на обличчя тобі подолки твого плаття, твою голизну покажу народам і царствам - твій сором.

Жбурну на тебе брудом, я тебе знеславлю і виставлю на насміх.

І станеться: кожний, хто тебе побачить, утече від тебе й скаже: «Збурена Ніневія! Хто її пожаліє? Де мені для неї утішителів шукати?»

Хіба ж ти ліпша від Но-Аммону, що був розлігся на ріках, що воду мав навколо себе, що валом йому було море, і море було йому муром?

Етіопія і Єгипет були його потугою, і їй кінця не було; Пут та Лівія - його помічниками.

Та й він пішов у неволю, потяг у полон, а його немовлята теж були розбиті на перехрестях усіх вулиць; на його знатних кинуто жереб, і всіх його вельмож закуто в кайдани.

Ти теж уп'єшся, будеш непритомна; ти теж шукатимеш від ворога притулку.

Усі твої твердині будуть, наче смоковини зо спілими первоплодами: як їх потрясти, то падають у рот тому, що їх із'їсти хоче.

Глянь на народ твій: та то ж жіноцтво серед тебе! Ворота твого краю відкриті навстіж ворогам твоїм, вогонь жере твої засуви.

Черпай же собі воду на час облоги, скріпи твої твердині. Увійди у грязь і міси глину, візьми у руки форму на цеглини.

Там пожере тебе вогонь, меч посіче тебе, він пожере тебе, як гусінь! Множись, як сарана!

Розмножуй твоїх купців над зорі, що на небі! Гусінь розсіється і розлетиться.

Твої князі, неначе сарана; твої урядовці, неначе стрибунців рій, що розташовується табором на мурах за холодної днини, - але як зійде сонце, вона вмить зникає, і місця, де була, не знати.

Поснули пастирі твої, асирійський царю! Витязі твої відпочивають, народ твій по горах розбігся, і нікому його збирати.

На твою рану нема ліків, тяжке твоє нещастя! Хто лиш почує вість про тебе, заплеще в долоні над тобою: над ким бо не переходила безнастанно твоя злоба!