Послання до євреїв, розділ 6НПУ — Новий Переклад Українською
Тому залишімо початок вчення Христового й прямуймо до досконалості, не закладаючи знову основ для покаяння у вчинках, [що ведуть до] смерті, віри в Бога,
вчення про ритуальні обмивання, покладання рук, воскресіння мертвих та вічний суд.
Так і зробимо, якщо Бог дозволить.
Бо неможливо тих, хто колись був просвітлений, хто скуштував небесного дару й став учасником Святого Духа,
хто скуштував доброти Божого Слова та сили майбутнього віку
і хто відпав, знову повернути до покаяння. Адже вони самі наново розпинають Сина Божого й публічно зневажають Його.
Бо Земля, яка п’є дощ, що часто зрошує її, і яка приносить врожай, корисний для того, хто його вирощує, отримує Боже благословення.
А земля, яка приносить терни та будяки, ні для чого не придатна та близька до прокляття, а її кінець – спалення.
Улюблені, хоча й говоримо так, ми впевнені, що у вашому випадку [справи] кращі і ви є спасенними.
Адже Бог не є несправедливий; Він не забуде вашої праці та любові, яку ви проявили та продовжуєте проявляти в ім’я Його, служачи святим.
Ми бажаємо, щоб кожен із вас до кінця виявляв старанність та повноту надії,
щоб ви не розлінились, а наслідували тих, хто завдяки вірі та терпінню успадковує обітниці.
Коли Бог давав обітницю Авраамові, то поклявся Самим Собою, бо не мав когось більшого.
Він сказав: «Я неодмінно рясно благословлю тебе й дуже розмножу твоїх [нащадків]».
І ось, терпляче чекаючи, [Авраам] отримав обіцяне.
Люди клянуться кимось більшим, ніж вони, і клятва підтверджує сказане та припиняє всяку суперечку.
Тому й Бог, бажаючи показати спадкоємцям обітниці незмінність Свого наміру, підтвердив це клятвою,
щоб дві незмінні речі, у яких Бог не може говорити неправду, стали для нас – тих, що знайшли в Ньому захист та вхопилися за надію, яка була перед нами, – непохитною втіхою.
Ця надія – немов якір для душі, тверда й непорушна. Вона входить усередину, за завісу,
куди заради нас увійшов наш Попередник, Ісус, ставши назавжди Первосвященником за чином Мельхіседека.