Езопова байка
Перетворена на новий лад малоросійськими фарбами для учнів поетики 1760 року в Харкові. А написано її через те, що багато учнів навчаються, хоч до того нітрохи не зроджені. Відбилось козля на зваблення біса З отари, аж вовк вискакує з ліса.Козля оте сперш гайнуло тікати, Та потім взялось Драпіці казати:"Я знаю, мені не збутися смерті Й зубів твоїх теж, та будь милосердий.Ти милість, прошу, зроби лиш єдину, На флейті заграй мені на кончину.Життя хай моє завершиться мило, Ти ж мудрий, розваж — в кінці ж бо вся сила"."Про себе не знав я слави такої", — Подумав був вовк, та з флейти простоїВін дути почав. Танцює козлятко, Хвалою дудька підмазує гладко.Та юрта собак, як вихор, примчала, Аж флейта із рук музиці упала.На вовка — мерщій! Щипають, кусають, І вже капельмейстр стрибать починає.Кусь Чорногривко його в поясницю, А Жук із Білком у горла цівицю,Кудлай та Гривко вп’ялися у ноги — Вищання та крик в долині розлогій!А Хвіст ще надбіг — і рило вже пхає, Не втовпляться, бач. Наш вовк лиш зітхає:"На що, — сам собі, — ти став капельмейстром, Проклятий! Родивсь лише кухармейстром!Не краще-бо кіз справлять до розсолу, Ніж музики тут заводити школу...А-а... Доста... Лишіть..." Собаки ж бо рила Втопили та рвуть. І смерть наступила.
ПРИКАЗКА
Не дбай, як тобі не дано від Бога, Без Бога усяк ані до порога.Коли не зродивсь — не сунься в науку. Агей! Скільки їх, упалих у муку!Так, мати не всіх зродила до школи, Як щастя захтів, довірся ти долі.КінецьЦя казка про музиканта Вовка сприяла тому, що пастир добрий Йоасаф Миткевич більше сорока отроків та юнаків звільнив від училищного іга на шлях їхньої природи, наслідуючи людинолюбству — не марнославству. Цьому і я наслідуючи, написав книжицю "Алфавіт миру". Г. С[коворода]."Езопова байка" є частиною твору "Буквар миру".
Джерела
⚠️ Ми намагалися зберегти оригінальне форматування тексту, проте адаптація тексту для електронного читання має побічні ефекти. Попереджуємо про можливі відмінності між форматуванням на сайті та форматуванням в оригіналі.