Перше послання св. апостола Павла до коринтян, розділ 15❧Новий переклад Рафаїла Турконяка (УТТ)

Звіщаю вам, брати, Євангеліє, яке я вам сповістив, яке ви прийняли, в якому стоїте і

яким спасаєтеся, коли дотримуєте слово таким, яким я вам його сповістив; якщо ж ні, — ви повірили надаремно.

Найперше я вам передав те, що й прийняв, що Христос, згідно з Писанням, помер за наші гріхи,

і Він був похований, і третього дня воскрес, згідно з Писанням;

і з’явився Кифі, тоді дванадцятьом;

після того Він з’явився одночасно понад п’ятистам братам, з яких багато хто живе ще й донині, а деякі спочили.

Пізніше з’явився Якову, а тоді — усім апостолам;

нарешті з’явився і мені, — наче якомусь недоноскові.

Адже я найменший з апостолів, недостойний називатися апостолом, оскільки я переслідував Божу Церкву.

Та благодаттю Божою я є тим, ким є. Його благодать, що в мені, не була марною, бо я трудився більше за них усіх; втім, не я, а Божа благодать, що була зі мною.

Тож чи я, чи вони, але ми так проповідуємо, і так ви повірили.

Коли ж про Христа проповідується, що Він воскрес із мертвих, то як деякі з вас кажуть, що немає воскресіння мертвих?

Якщо немає воскресіння мертвих, то й Христос не воскрес.

А якщо Христос не воскрес, тоді марна й проповідь наша, марна й віра ваша.

Ми ж виявляємося неправдивими Божими свідками, бо засвідчили про Бога, що Він воскресив Христа, Якого не воскресив, якщо насправді мертві не воскресають.

Адже коли мертві не воскресають, то й Христос не воскрес.

Якщо ж Христос не воскрес, тоді віра ваша марна: ви все ще в гріхах ваших.

Тоді й ті, які упокоїлися у Христі, загинули!

Коли ми надіємося на Христа тільки в цьому житті, то ми найнещасніші з усіх людей!

Та тепер Христос устав з мертвих, — первісток з покійних.

Оскільки смерть через людину, — то через людину й воскресіння мертвих.

Як в Адамі всі помирають, так у Христі всі оживуть.

Кожний у своєму порядку: первісток Христос, потім ті, які Христові, — під час Його приходу,

а потім — кінець, коли Він передасть царство Богові й Отцеві, коли знищить усяку владу, усяке панування та силу.

Бо Йому належить царювати, доки не покладе всіх Своїх ворогів Собі під ноги.

Останній ворог, який буде знищений, — це смерть,

бо все підкорив Йому під ноги. Коли ж каже, що все вже підкорене, то ясно, що це за винятком Того, Хто підкорив Йому все.

Коли ж підкорить Йому все, тоді й Сам Син підкориться Тому, Хто підкорив Йому все, щоб Він був Богом усім і в усьому.

Бо що роблять ті, які хрестяться заради мертвих? Якщо мертві взагалі не встають, то навіщо хреститися задля мертвих?

Для чого ми постійно наражаємося на небезпеки?

Я щодня помираю; така ваша похвала, брати, яку маю в Христі Ісусі, нашому Господі.

Коли я боровся зі звірами в Ефесі як людина, то яка мені від того користь? Якщо мертві не встають, то «будемо їсти і пити, бо завтра помремо».

Не давайте себе обманути: погане товариство псує добрі звичаї.

Станьте насправді тверезими й не грішіть, бо деякі, кажу вам на сором, Бога не знають.

Але дехто скаже: Як же мертві встануть? В якому тілі прийдуть?

Нерозумний! Те, що ти сієш, не оживе, якщо не помре.

І те, що ти сієш, то не майбутнє тіло сієш, а тільки зерно, яке прийдеться, — пшениці чи чогось іншого.

А Бог дає йому тіло, яке забажає: кожному насінню — власне тіло.

Не кожне тіло є таким самим тілом; інше тіло в людей, інше — у тварин, інше — в риб, інше — у птахів.

Є тіла небесні й тіла земні. Але одна слава в небесних, а інша — у земних.

Інша слава в сонця, інша слава в місяця, інша слава в зірок, бо зірка від зірки відрізняється славою.

Так само й воскресіння мертвих: сіється в тлінні, встає в нетлінні;

сіється в неславі, встає в славі; сіється в немочі, встає в силі;

сіється тіло душевне, встає тіло духовне. Якщо є тіло душевне, то є й духовне.

Так і написано: Перша людина — Адам — став живою душею, а останній Адам — Дух, Який оживляє.

Але не духовний спочатку, а душевний; потім — духовний.

Перша людина — із землі, земна. Друга Людина, [Господь], — з неба.

Який земний — такі й земні, і Який небесний — такі й небесні.

І як ми носили образ земного, так носитимемо образ небесного.

Ось що кажу, брати: тіло й кров Божого Царства успадкувати не можуть, і тління нетлінного не успадковує.

Ось кажу вам таємницю: не всі ми впокоїмося, але всі перемінимося, —

раптово, миттєво, при останній сурмі; вона засурмить — і мертві воскреснуть нетлінними, а ми перемінимося.

Адже це тлінне має зодягнутися в нетління, і це смертне має зодягнутися в безсмертя.

Коли ж це тлінне зодягнеться в нетління, а смертне зодягнеться в безсмертя, тоді збудуться написані слова: Смерть поглинута перемогою!

Смерте, де твоя перемога? Де твоє, смерте, жало?

Жало смерті — це гріх, а сила гріха — Закон.

Та подяка Богові, що Він дає нам перемогу через Господа нашого Ісуса Христа.

Тому, мої любі брати, будьте стійкі, непохитні, завжди відзначайтеся в Господньому ділі, знаючи, що ваша праця в Господі не даремна.