Перша книга Маккавейська, розділ 12Біблія в перекладі Івана Хоменка
І побачивши, що час був сприятливий, Йонатан вибрав мужів і послав їх у Рим, щоб затвердити й відновити з римлянами дружбу.
Так само й до спартанців і в інші місця вислав листи в тій же справі.
Пустились ті в дорогу до Риму і, виступивши перед Радою, сказали: «Йонатан первосвященик та юдейський народ прислали нас, щоб відновити дружбу й союз із вами, як то було перше.»
І римляни дали їм листа до влади в кожній країні, щоб ті провели їх мирно в Юдею.
Ось відпис листів, що Йонатан був написав до спартанців:
«Йонатан первосвященик, народна Рада, священики й увесь юдейський народ братам спартанцям, привіт!
Уже в минулому Онія, первосвященик, одержав був листи від Арія, що царював над вами, в яких писалося, що ви брати наші, як про це свідчить залучений тут відпис.
Онія прийняв вашого посла з пошаною й узяв від нього листа, в якому говорилося про союз і дружбу.
Хоч ми його й не потребуємо, бо маємо втіху - святі книги, що в руках наших, -
нам усе ж таки приємно спробувати відновити братерство й дружбу з вами, щоб не зробитись вам чужими, багато бо часу упливло, відколи ви до нас писали.
Ми ввесь час вас згадуємо, безнастанно, чи то на свята, чи при будь-яких інших святкових нагодах, коли приносимо жертви, чи у молитвах наших, як воно личить і годиться про братів пам'ятати.
Ми раді вашій славі.
На нас же налягло з усіх сторін багато злиднів і воєн багато; усі бо навколишні царі на нас воювали.
Ми не хотіли під час тих воєн ні вам, ні іншим нашим союзникам та друзям надокучати,
бо маємо з неба допомогу й були врятовані від наших ворогів, які були принижені.
Тому ми й вибрали Нуменія, сина Антіоха, й Антипатра, сина Ясона, і вислали їх до римлян, щоб відновити з ними дружбу й союз, який мали ми з ними перше.
Ми звеліли й до вас завернути, привітати вас і доручити вам нашого листа про віднову нашого братерства.
Ви, отже, зробите гаразд, коли дасте нам відповідь у цій справі.»
А ось відпис листа, що спартанці вислали Онії:
«Арій, цар спартанський, Онії, великому первосвященикові, привіт!
В якімсь письмі про спартанців та про юдеїв знайшлося, що вони брати та з роду Авраама.
І от тепер, тому що ми це знаємо, ви добре зробите, якщо нам напишете, як вам ідеться;
а щодо нас, то ми вам відписуємо: Худоба ваша й ваше майно - наші, так само як усе наше - ваше. Даємо, отже, наказ, щоб вас про те повідомили.»
Довідався Йонатан, що начальники Димитрія повернулися з більшим військом, ніж перше, щоб воювати проти нього,
і виступив з Єрусалиму й пішов проти них в Амафітін-край, не дав бо їм часу вступити у край свій.
Він вислав розвідувачів у їхній табір, які, повернувшись, оповіли йому, що сирійці готові напасти вночі на юдеїв.
Тому, коли зайшло сонце, Йонатан звелів своїм бути напоготові й зі зброєю в руках усю ніч сподіватися бою, і розставив передові чати навколо табору.
Почули вороги, що Йонатан із своїми приготувався до бою, і зо страху впали серцем і запалили вогонь у таборі в себе й відступили.
Та Йонатан зо своїми не знали того аж до ранку, бо бачили, що горів огонь.
Аж потім кинувся Йонатан навздогінці за ними, та не встиг, бо ті перейшли вже Елевтер-річку.
Тоді Йонатан повернувсь проти арабів, що звуться завадеї, розбив їх, узяв з них здобич
і, знявши табір, пішов у Дамаск, пройшовши через цілу країну.
Симон теж вирушив у похід і пройшов аж до Аскалону й до сусідніх твердинь, потім звернув на Яффу й заволодів нею,
бо почув, що мешканці хотіли були видати ту кріпость прибічникам Димитрія, тим і поставив там залогу для її охорони.
Повернувшись назад, Йонатан скликав на збори старших народних і ухвалив з ними збудувати кріпості в Юдеї,
підвищити мури єрусалимські й вивести високий мур між кріпостю та містом, щоб її від міста відділити, щоб стояла окремо, отже, щоб залога не могла нічого ні купити, ні продати.
От і зібралися, щоб місто будувати, - аж ось частина муру коло рову, що була на сході, завалилась. Йонатан відновив дільницю, що зветься Хафената.
А Симон збудував Адіду на поділлю й укріпив її, додавши їй ворота з засувами.
Тим часом Трифон намагався стати царем над Азією, покласти вінець собі на голову і простягнути руку на царя Антіоха,
але боявся, що Йонатан йому цього не дозволить, буде воювати проти нього. Тому й шукав, як би то його схопити та вбити. Він рушив у дорогу і прибув у Бетшан.
Йонатан із 40 000 добірних до бою мужів вийшов йому назустріч і теж прибув у Бетшан.
Побачив Трифон, що той прибув з великим військом, і побоявся на нього простягнути руку,
тому й прийняв його з честю, появив його всім своїм друзям, дав йому гостинців і наказав своїм друзям та військам слухатись його, немов себе самого,
та й сказав до Йонатана: «Навіщо ти томив народ цей? Таж війни нема між нами!
попусти їх додому, а для себе вибери кілька чоловік, щоб були при тобі, і йди зо мною у Птолемаїду. Я дам тобі її разом з іншими твердинями й рештою військ та всіма старшинами, а сам повернусь назад, бож тільки для того я й прибув сюди.»
Повірив йому Йонатан і зробив так, як той сказав був: відпустив війська, що пішли собі в Юдею.
При собі лишив він 3000 чоловік, з яких 2000 залишив у Галилеї, а 1000 ходила з ним.
Скоро Йонатан увійшов у Птолемаїду, птолемаїдяни замкнули за ним браму, схопили його і вбили мечем тих, що ввійшли з ним.
Тоді Трифон послав війська й кінноту в Галилею та на велику рівнину, щоб вигубити всіх, що були з Йонатаном.
Та ці, довідавшися, що його взято й убито разом з тими, які були при ньому, один одного підбадьорили та й густими лавами двигнулися, готові до бою.
Як же побачили ті, які за ними гналися, що юдеям ідеться про життя, то відступили.
І тим робом прибули всі в мирі в Юдею й, сповнені страху, оплакували Йонатана й тих, що були при ньому; увесь Ізраїль плакав вельми.
Усі народи навколо намагалися їх стерти з лиця землі; вони казали: «Нема в них ні начальника, ні помічника; ходім лишень на них війною й зітрімо з-поміж людей пам'ять про них.»