Євангеліє від св. Матвія, розділ 13❧НПУ — Новий Переклад Українською

Того ж дня Ісус, вийшовши з дому, сидів на березі моря.

І зібрався біля Нього великий натовп, так що Він зайшов у човен та сів, а всі люди стояли на березі.

Він багато навчав їх притчами, кажучи: «Ось сіяч вийшов сіяти.

Коли він сіяв, деякі [зерна] впали біля дороги; птахи, налетівши, повидзьобували їх.

Інші впали на кам’янистий ґрунт, де не було багато землі, і відразу проросли, бо земля була неглибока.

Коли ж зійшло сонце, то опалило паростки, вони зів’яли й, не маючи коріння, всохли.

Ще інші впали поміж терни. Терни виросли та заглушили їх.

А інші впали в добру землю та дали врожай: одні в сто, інші в шістдесят, треті в тридцять разів більше.

Хто має вуха, нехай слухає!»

Підійшовши, учні запитали Його: ―Чому Ти говориш до них притчами?

Він же у відповідь сказав: ―Бо вам дано пізнати таємниці Царства Небесного, а їм не дано.

Адже тому, хто має, додасться, і матиме надмірно, а від того, хто не має, і те, що має, забереться.

Тому до них Я говорю притчами, бо вони, «дивлячись, не бачать, а слухаючи, не чують і не розуміють».

Щодо них збувається пророцтво Ісаї, що каже: «Ви будете слухати й слухати, але ніколи не зрозумієте; будете дивитись і дивитись, але ніколи не побачите.

Бо серце цього народу згрубіло, важко стали чути вухами й очі свої заплющили, щоб не побачити очима, не почути вухами, не зрозуміти серцем і не навернутись, щоб Я зцілив їх».

Блаженні очі, які бачать, і вуха, які чують.

Істинно кажу вам: багато пророків та праведників бажали побачити те, що ви бачите, і не побачили, та почути те, що ви чуєте, і не почули.

Отже, послухайте, [що означає] притча про сіяча.

До кожного, хто слухає Слово про Царство й не розуміє його, приходить лукавий і викрадає посіяне в його серці. Це те, що посіяне біля дороги.

Посіяне ж на кам’янисту землю – це той, хто, почувши Слово, відразу з радістю приймає його.

Але він не має коріння в собі, є тимчасовим. Коли настають труднощі або гоніння за Слово, він відразу відпадає.

Посіяне серед тернів – це ті, що чують Слово, але турботи цього віку й омана багатства придушують Слово, і воно залишається безплідним.

А посіяне в добру землю – це той, хто чує та розуміє Слово. Він насправді приносить врожай: у сто, у шістдесят або в тридцять разів більший.

[Ісус] розповів їм іншу притчу: «Царство Небесне подібне до чоловіка, який посіяв добре насіння на своєму полі.

Але коли чоловік спав, прийшов його ворог, посіяв кукіль серед пшениці та пішов.

А як зійшло посіяне та показався колос, тоді з’явився й кукіль.

Тоді прийшли слуги господаря та сказали йому: „Господарю, хіба ми не добре насіння посіяли на полі? Звідки ж узявся кукіль?“

Він відповів їм: „Це зробив ворог“. Раби запитали його: „Хочеш, щоб ми пішли та випололи його?“

Він сказав: „Ні, щоб, виполюючи кукіль, не повиривали й пшениці“.

Залиште, щоб обоє росли разом до жнив. А під час жнив я скажу женцям: „Зберіть спочатку кукіль та пов’яжіть його в снопи, щоб спалити, а пшеницю зберіть до моєї клуні“».

[Ісус] розповів їм іншу притчу: «Царство Небесне подібне до гірчичного зерна, яке чоловік узяв та посіяв на своєму полі.

Хоча воно і є найменшим серед усього насіння, але коли виростає, стає більшим за інші рослини й стає деревом, до якого прилітають птахи небесні та гніздяться на його гілках».

[Ісус] розповів їм ще іншу притчу: «Царство Небесне подібне до закваски, яку жінка взяла та поклала до трьох мір борошна,доки все вкисло».

Усе це Ісус говорив людям притчами й нічого не говорив їм без притчі,

щоб збулося сказане через пророка: «Відкрию в притчі вуста Мої, розповім про приховане від початку світу».

Тоді, відпустивши людей, [Ісус] зайшов у дім. Його учні підійшли до Нього, кажучи: ―Роз’ясни нам притчу про кукіль на полі.

Він, відповідаючи, сказав: ―Сіяч доброго насіння – це Син Людський.

Поле – це світ, добре насіння – це сини Царства, а кукіль – це сини лукавого.

Ворог, який його посіяв, – це диявол. Жнива – це кінець світу, а женці – це ангели.

Отже, як збирають кукіль та палять його у вогні, так само буде при кінці світу.

Син Людський надішле своїх ангелів, і вони зберуть з Його Царства всі спокуси та тих, хто робить беззаконня.

І викинуть їх у вогняну піч, де буде плач та скрегіт зубів.

Тоді праведники сяятимуть, як сонце, у Царстві Свого Отця. Хто має вуха, нехай слухає!

Царство Небесне подібне до скарбу, захованого в полі. Чоловік, знайшовши його, знов ховає і на радощах іде, продає все, що має, і купує те поле.

Ще Царство Небесне подібне до купця, який розшукує гарні перлини.

Знайшовши одну дорогоцінну перлину, він іде, продає все, що має, і купує її.

Ще Царство Небесне подібне до невода, закинутого в море, який зібрав багато всякої [риби].

Коли він наповнився, його витягли на берег і, сівши, відібрали все добре в посуд, а непридатне викинули геть.

Так буде й при кінці світу: вийдуть ангели, відділять злих з-поміж праведних

і викинуть їх у вогняну піч, де буде плач та скрегіт зубів.

Чи зрозуміли ви все це? Вони відповіли: ―Так!

Він сказав їм: ―Тому кожен книжник, навчений про Царство Небесне, подібний до господаря дому, який виносить зі своєї скарбниці нове й старе.

Коли Ісус закінчив розповідати ці притчі, то пішов звідти.

Він прийшов на Свою батьківщину й навчав людей у їхній синагозі, так що вони були здивовані та казали: «Звідки в Нього така мудрість та сила?

Чи Він не син теслі? Хіба Його мати не зветься Марією, а Його брати – Яків, Йосиф, Симон та Юда?

Хіба всі Його сестри не серед нас? Звідки в Нього все це?»

І вони спокушалися через Нього. Ісус же сказав їм: «Не буває пророка без пошани, хіба тільки на своїй батьківщині та у своєму домі».

І не зробив там багато чудес через їхнє невір’я.