Третя книга Маккавейська, розділ 4❧Новий переклад Рафаїла Турконяка (УТТ)

Усюди, куди надійшов цей наказ, ставилося народам народне свято з веселістю і радістю, бо закореніла ненависть, що давно в них була в розумі, тепер явно стала очевидною.

Тож для юдеїв був безперервний плач і сумний крик зі сльозами, і стогін, коли всюди палало їхнє серце, оплакуючи несподіваний, раптово накладений на них присуд вигублення.

Яке місцеперебування чи місто, чи яка повністю заселена місцевість, чи які вулиці не наповнилися їхнім плачем і риданням?

Бо так з гіркою безпощадною душею відсилалися разом вождями, які на місцях, так що стосовно незвичайних кар і деякі з народів, маючи перед очима спільне милосердя і думаючи про невідомий кінець життя, сильно оплакували їхнє нещасне вигнання.

Адже вели безліч старців, покритих сивиною від старості, повільних ходом, згорблених життям, що без усякої пошани змушені йти, були змушувані до швидкої подорожі.

А ті молодиці, які щойно ввійшли до подружньої кімнати, до спільного життя, замість радості перейшли на плач, і, посипавши попелом запашне волосся, були ведені непокритими, а одностайно замість шлюбних пісень починали жалібний спів, як мучені жорстокістю чужоземців.

Зв’язаними публічно із силою їх тягнули аж до човна на посадку.

А їхні подружжя пов’язані шнурами замість вінків на шиї, у розквіті молодого віку, замість радості та молодечих веселощів решту днів шлюбу проводили в плачі, вже бачачи ад, що лежав біля ніг.

Їх вели, як худобу, вели в залізних кайданах, одні були прив’язані за шию до лавок кораблів, а ноги інших забиті в міцні колодки,

і ще на додаток були щільно обкладені дошками, щоби звідусіль було темно для очей, під час усього плавання отримували ставлення, як до зрадників.

Вони були привезені до місця, що назване Схедія, і коли закінчилося плавання, як і було постановлено царем, був виданий наказ розмістити їх на тому стадіоні, що перед містом, який стояв із величезним муром довкола, і стояв вигідно для спостереження всіма, що входили до міста, і для тих, що з них наставлені виходити до околиці, аби вони не спілкувалися з його силами, і повністю не удостоїлися оборони.

А коли це сталося, то цар, почувши, що ті співвітчизники, які з міста, потай дуже часто виходили, щоб гірко оплакувати на нещастя братів,

розлютившись, наказав і однаково із цими, тим самим способом, як і з ними зробити, не зменшуючи жодним чином їхньої кари,

а кожне плем’я записати по імені, не на виконання важких робіт, але щоби були мучені наказаними муками, а вкінці були вбиті в часі одного дня.

Отже, їх запис відбувався з великим поспіхом і з ревним служінням від сходу сонця аж до заходу, та до кінця не був доведений за сорок днів.

А цар постійно був сильно сповнений радістю, він робив бенкет для всіх ідолів, і розумом, що далеко заблудив від правди, і брудними устами вихвалював німе і те, що не може говорити чи їм допомогти, а на великого Бога виговорював те, що не годиться.

Після вищеназваного проміжку часу, писарі принесли цареві, що більше не можуть списувати юдеїв через їх незліченну множину,

оскільки ще є численні по околицях, а деякі ще є по домах, інші ж по місцях, так що це неможливо всім правителям, що в Єгипті.

А коли він їм дуже жорстоко пригрозив як підкупленим, аби знайти засіб для їхньої втечі, то, аби його в цьому явно переконати,

вони сказали за допомогою доказу, що вже забракло і паперу для письма, і тростин, які вони застосовували.

А це було діло непереможного передбачення Того, Хто з неба допомагав юдеям.