Євангеліє від св. Івана, розділ 12❧Новий переклад Рафаїла Турконяка (УТТ)

За шість днів до Пасхи Ісус прийшов до Витанії, де був Лазар, [який помер] і якого Ісус воскресив із мертвих.

Там Йому влаштували вечерю, а Марта обслуговувала. Лазар був одним із тих, хто був з Ним при столі.

Марія, взявши літру мира зі справжнього дорогоцінного нарду, помазала Ісусові ноги й своїм волоссям обтерла їх. Дім наповнився запахом мира.

Каже один з Його учнів, Юда Іскаріотський, [син Симона], який мав Його видати:

Чому б не продати це миро за триста динаріїв і не роздати бідним?

Він сказав це не тому, що турбувався про бідних, але тому, що був злодієм і, маючи скриньку на гроші, носив те, що вкидали.

А Ісус сказав: Облиш її, це вона на день Мого похорону зберегла:

бідних ви завжди із собою маєте, Мене ж — не завжди маєте.

Багато юдеїв довідалося, що Він там, і прийшли не тільки задля Ісуса, а й щоби побачити Лазаря, якого Він воскресив із мертвих.

Тож первосвященики змовилися, щоб і Лазаря вбити,

бо через нього багато хто відходив від юдеїв і починав вірити в Ісуса.

Наступного дня велика кількість людей, котрі, почувши, що Ісус іде в Єрусалим, прийшли на свято.

Вони взяли віття пальм, вийшли назустріч Йому і вигукували, [промовляючи]: Осанна! Благословенний, Хто йде в Ім’я Господнє! Цар Ізраїлю!

А Ісус, знайшовши осля, сів на нього, — згідно з написаним:

Не бійся, дочко Сіонська! Ось Цар твій іде, сидячи на молодому ослі.

Його учні спочатку не зрозуміли цього. Але коли Ісус був прославлений, тоді згадали, що це було про Нього написано, і це Йому зробили.

Свідчили люди, які були з Ним, коли Він викликав Лазаря з гробу і воскресив його з мертвих.

Тому і зустрів Його натовп, бо почув, що Він зробив це чудо.

А фарисеї гомоніли між собою: Дивіться, нічого не вдієте: ось увесь світ пішов за Ним!

Деякі з тих, хто прийшов поклонитися у свято, були греками.

Вони підійшли до Филипа, який був з Витсаїди Галилейської, і просили його, кажучи: Пане, ми хочемо бачити Ісуса!

Филип іде і каже про це Андрієві, а [далі] Андрій з Филипом ідуть, та й повідомляють Ісуса.

А Ісус сказав їм у відповідь: Прийшов час прославитися Синові Людському.

Знову й знову запевняю вас: якщо зерно пшениці, упавши на землю, не вмре, воно залишиться одне. Якщо ж умре, — принесе великий урожай.

Хто любить душу свою, той погубить її; хто ж ненавидить душу свою в цьому світі, той збереже її для вічного життя.

Якщо хто Мені служить, нехай іде за Мною, і де Я, там буде і Мій слуга. Якщо хто Мені служить, того пошанує [Мій] Отець.

Нині душа Моя стривожена. І що Я скажу? Отче, спаси Мене від цієї години! Але ж задля цього Я і прийшов — на цю годину.

Отче, прослав Своє Ім’я! Почувся тоді голос із неба: І прославив Я, і знову прославлю!

А люди, які стояли й чули це, говорили: То був грім. Інші казали: То ангел до Нього заговорив.

У відповідь Ісус сказав: Не для Мене був цей голос, а для вас.

Нині настав суд цьому світові; нині князь цього світу буде вигнаний геть.

Якщо Я буду піднятий від землі, то притягну всіх до Себе!

Він говорив це, зазначаючи, якою смертю мав померти.

А з юрби Йому відповіли: Ми чули із Закону, що Христос перебуває вічно, а Ти кажеш, що Син Людський має бути піднятий. Хто Цей Син Людський?

Тоді Ісус сказав їм: Ще деякий час Світло є між вами. Ходіть, доки маєте Світло, щоб вас не огорнула темрява, а хто ходить у темряві, не знає, куди йде.

Доки маєте Світло, вірте у Світло, щоб ви стали синами Світла! Сказавши це, Ісус скрився і відійшов від них.

Хоча Він зробив перед ними стільки чудес, вони не повірили в Нього,

щоби сповнилося слово пророка Ісаї, яке він сказав: Господи, хто повірив нашій вістці? І кому відкрилася Господня правиця?

Вони не могли вірити ще й тому, що, як казав Ісая:

Засліпив їхні очі, зробив кам’яними їхні серця, аби вони не побачили очима, не зрозуміли серцем і не навернулися, щоб Я оздоровив їх!

Це сказав Ісая, коли побачив славу Його і сповістив про Нього.

Усе ж таки багато зі старших повірило в Нього, але через фарисеїв вони не зізнавалися, щоб їх не вигнали із синагоги;

вони бо полюбили людську славу більше, ніж славу Божу.

Тож Ісус гучним голосом сказав: Хто вірить у Мене, той вірить не в Мене, а в Того, Хто послав Мене!

І хто бачить Мене, той бачить Того, Хто послав Мене.

Я — Світло, яке прийшло у світ, щоб кожний, хто вірить у Мене, не перебував у темряві.

Якщо хто почує Мої слова і не зберігатиме, Я його не суджу, бо Я не прийшов, аби судити світ, але щоб спасти світ.

Хто відрікається від Мене і не приймає Моїх слів, той має свого суддю: слово, яке Я сказав, — воно судитиме його останнього дня.

Бо не від Себе Я говорив, а Отець, Який послав Мене, це Він дав Мені заповідь, що маю сказати і що говорити.

І Я знаю, що Його заповідь — це вічне життя. А що Я кажу, то так кажу, як сказав Мені Отець!