Євангеліє від св. Матвія, розділ 13❧Новий переклад Рафаїла Турконяка (УТТ)

Того дня Ісус вийшов з дому і сидів біля моря;

і зібралося біля Нього безліч людей; Він увійшов у човен і сів, а всі люди стояли на березі.

І Він багато розповідав їм притчами, кажучи: Ось вийшов сіяч сіяти.

І коли сіяв, одне зерно впало при дорозі, і прилетіли птахи та визбирали його.

Інше впало на кам’янистий ґрунт, де не було багато землі, і швидко зійшло, бо не мало глибокої землі,

а як піднялося сонце, — зів’яло і, не маючи кореня, засохло.

Інше впало в терня, а терня виросло й заглушило його.

А інше впало на добру землю і давало плід: одне в сто, одне в шістдесят, одне в тридцять разів.

Хто має вуха [щоби слухати], нехай слухає!

Підійшовши, учні запитали Його: Чому Ти говориш до них притчами?

А Він у відповідь сказав їм: Бо вам дано пізнати таємниці Царства Небесного, а їм не дано.

Адже хто має, тому дасться, і матиме понад міру, а хто не має, то й те, що має, буде забране від нього.

Я тому говорю до них притчами, що, дивлячись, вони не бачать, а слухаючи, — не чують і не розуміють;

і збувається щодо них пророцтво Ісаї, в якому говориться: Слухом будете чути, та не зрозумієте, і вдивляючись, будете дивитися, та не побачите.

Адже серце цього народу огрубіло, і вухами недочувають, і очі свої замружили, аби не побачити очима і не почути вухами; та й серцем не зрозуміли і не навернулися, щоб Я зцілив їх.

Ваші ж очі та ваші вуха блаженні, бо бачать і чують.

Запевняю вас, що багато пророків і праведників бажали бачити те, що ви бачите, але не бачили; і чути хотіли те, що ви чуєте, але не чули.

Отже, послухайте притчу про сіяча.

До кожного, хто слухає слово про Царство, та не розуміє, приходить лукавий і викрадає посіяне в його серці; це те, що посіяне при дорозі.

А посіяне на кам’янистому — це той, хто слухає слово і відразу з радістю його приймає,

але, не маючи в собі кореня, він є непостійний, і коли настають труднощі або переслідування за слово, він відразу спокушується.

Посіяне в тернях — це той, хто слухає слово, але клопоти віку та омана багатства заглушають те слово, і воно залишається без плоду.

А посіяне в добру землю — це той, хто слухає слово і розуміє, тому приносить плід — один родить у сто разів, інший — у шістдесят, а ще інший — у тридцять.

Іншу притчу подав їм, кажучи: Подібне Царство Небесне до людини, яка посіяла добірне насіння на своєму полі.

Коли люди спали, прийшов ворог, посіяв кукіль серед пшениці, та й пішов.

А як зійшло збіжжя і дало колос, тоді ж з’явився і кукіль.

Тож прийшли слуги господаря і сказали йому: Пане, хіба не добірне насіння ти сіяв на своєму полі? Звідки ж узявся кукіль?

А він сказав їм: Людина-ворог це зробила. І кажуть йому раби: Хочеш, щоб ми пішли й випололи його?

Він же сказав: Ні, щоб ви часом, виполюючи кукіль, не повиривали разом з ним і пшениці.

Залиште, щоб і те, і друге разом росло до жнив, а під час жнив скажу женцям: зберіть спершу кукіль та пов’яжіть його в снопи, аби спалити його, а пшеницю зберіть до моєї клуні.

Іншу притчу подав їм, кажучи: Царство Небесне подібне до зерна гірчиці, що його людина взяла, та й посіяла на своєму полі;

воно, хоч і найменше з усіх зерен, та коли виросте, стає більшим за всю городину і стає деревом, так що прилітають птахи небесні й гніздяться на його гілках.

Іншу притчу навів їм: Царство Небесне подібне до закваски, що її жінка взяла й поклала до трьох мірок борошна, поки все вкисло.

Усе це промовляв Ісус людям у притчах, а без притчі нічого їм не говорив,

щоби збулося сказане через пророка, який говорив: Відкрию уста Мої в притчах, виявлю сховане від початку світу!

Відпустивши натовп, Він прийшов у дім. І підійшли до Нього учні Його, кажучи: Роз’ясни нам притчу про польовий кукіль.

Він же, відповідаючи, сказав: Той, Хто сіє добірне насіння, — це Син Людський,

а поле — це світ; добірне ж насіння — це сини Царства; кукіль — це сини лукавого;

ворог, що його посіяв, — це диявол; жнива — це кінець світу, а женці — це ангели.

Отже, як збирають кукіль і палять у вогні, так буде при кінці світу:

Син Людський пошле Своїх ангелів, які зберуть з Його Царства всі спокуси й тих, хто чинить беззаконня,

і вкинуть їх у вогняну піч; там буде плач і скрегіт зубів.

Тоді праведні засяють, як сонце, у Царстві Отця Свого. Хто має вуха, нехай слухає.

Царство Небесне подібне до скарбу, схованого в полі, який людина, знайшовши, ховає і з тієї радості йде та продає все, що має, і купує те поле.

Ще Царство Небесне подібне до людини, — до купця, який шукає гарних перлин;

знайшовши одну дорогоцінну перлину, іде, продає все, що має, і купує її.

Царство Небесне подібне також до закинутого в море невода, який назбирав усякої всячини,

а коли він наповниться, його витягнуть на берег та, сівши, виберуть усе добре до посудин, а непридатне викинуть геть.

Так буде при кінці віку: вийдуть ангели і відділять злих з-поміж праведних,

і їх повкидають у вогняну піч; там буде плач і скрегіт зубів.

[Каже їм Ісус]: Чи зрозуміли це все? Відповідають Йому: Так.

Він же сказав їм: Тому-то кожний книжник, котрий навчений про Царство Небесне, подібний до людини-господаря, яка витягає зі своєї скарбниці нове і старе.

Коли закінчив Ісус ці притчі, Він пішов звідти.

Прийшовши на Свою батьківщину, Він навчав їх у їхній синагозі, так що дивувалися вони й говорили: Звідки в Нього ця мудрість і сила?

Хіба Він не син теслі? Хіба не Його мати зветься Марією, а брати Його — Яків, Йосиф, Симон і Юда?

Хіба Його сестри не всі між нами? Тож звідки у Нього це все?

І вони спокушувалися Ним. Ісус же сказав їм: Пророк не буває без пошани, — хіба тільки на своїй батьківщині та у своєму домі.

І не зробив там багатьох чудес через їхнє невірство.