Послання св. апостола Павла до римлян, розділ 8❧Біблія в перекладі Івана Хоменка

Нема, отже, тепер ніякого засуду для тих, що в Христі Ісусі.

Бо закон духа, (що дає) життя в Христі Ісусі, визволив тебе від закону гріха і смерти.

Бо те, що було неможливим для закону, ослабленого тілом, Бог, - пославши свого Сина в тілі, схожім на гріховне тіло, ради гріха, осудив гріх у тілі,

щоб оправдання закону здійснилося на нас, що ходимо не за тілом, а за духом.

Бо ті, що живуть за тілом, думають про тілесне; ті ж, що за духом, - про духове.

Бо прагнення тіла (веде) до смерти, а прагнення духа - до життя і миру;

тому що прагнення тіла вороже Богові - бо не кориться законові Божому, та й не може.

Тілесні не можуть подобатись Богові.

Ви ж не тілесні, але духовні, якщо Дух Божий живе у вас. Коли ж хтось Духа Христового не має, той йому не належить.

А як Христос у вас, то тіло мертве через гріх, але дух живий через праведність.

І коли Дух того, хто воскресив Ісуса з мертвих, мешкає у вас, то той, хто воскресив Христа з мертвих, оживить і ваші смертні тіла Духом своїм, що живе у вас.

Тим то, брати, ми боржники не тілу, щоб за тілом жити;

бо коли живете за тілом, то помрете. Якже ви духом умертвляєте тілесні вчинки, будете жити.

Усі бо ті, що їх водить Дух Божий, вони - сини Божі.

Бо ви не прийняли дух рабства, щоб знову підлягати боязні, але прийняли дух усиновленя, яким кличемо: «Авва! -Отче!»

Сам цей Дух свідчить разом із нашим духом, що ми - діти Божі;

а коли діти, то й спадкоємці ж Божі - співспадкоємці Христа, якщо ми страждаємо разом із ним, щоб разом з ним і прославитися.

Гадаю бо, що страждання нинішнього часу негідні майбутньої слави, яка має нам з'явитися.

Бо створіння очікує нетерпляче виявлення синів Божих.

Створіння було підпорядковане суєті не добровільно, а через того, хто його підкорив, у надії,

що й саме створіння визволиться від рабства тління, на свободу слави дітей Божих.

Бо знаємо, що все створіння разом понині стогне і разом страждає у тяжких муках.

Не тільки вони, а й ми самі, що маємо зачаток Духа, ми самі в собі стогнемо, очікуючи усиновлення, визволення нашого тіла,

бо ми надією спаслися. Коли ж хтось бачить те, чого надіється, то це не є вже надія; бо що хтось бачить, хіба того надіється?

Якже ми сподіваємося, чого не бачимо, очікуємо його витривало.

Так само й Дух допомагає нам у немочі нашій; про що бо нам молитися як слід, ми не знаємо, але сам Дух заступається за нас стогонами невимовними.

А той, хто досліджує серця, знає, яке бажання Духа і що він заступається за святих згідно з Божою волею.

Ми знаємо, що тим, які люблять Бога, - покликаним за його постановою, усе співдіє на добро.

Бо яких він передбачив, тих наперед призначив, щоб були подібні до образу Сина його, щоб він був первородний між багатьма братами;

яких же наперед призначив, тих і покликав; а яких покликав, тих оправдав; яких же оправдав, тих і прославив.

Що скажемо на це? Коли Бог за нас, хто проти нас?

Він власного Сина свого не пощадив, а видав його за всіх нас, - як же разом із ним не подарує нам усього?

Хто буде винуватити вибраних Божих? Бог - той, що оправдує;

хто ж той, що засудить? Христос Ісус, який умер, ба й воскрес, що по правиці Божій, - він заступається за нас.

Хто нас відлучить від Христової любови? Горе чи утиск, чи переслідування, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч?

Як написано: «За тебе нас увесь день убивають, уважають нас за овець (призначених) на заріз.»

Але в усьому цьому ми маємо повну перемогу завдяки тому, хто полюбив нас.

Бо я певний, що ні смерть, ні життя, ні ангели, ні князівства, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили,

ні висота, ні глибина, ані інше якесь створіння не зможе нас відлучити від Божої любови, що в Христі Ісусі, Господі нашім.