Друге послання св. апостола Павла до коринтян, розділ 4❧НПУ — Новий Переклад Українською

Тому, маючи це служіння згідно з милістю, що нам явилася, ми не втрачаємо відваги.

Ми відреклися від прихованих та ганебних [учинків], не живемо в хитрощах і не перекручуємо Слова Божого. Навпаки, показуючи істину, ми представляємо себе перед Богом на суд кожного людського сумління.

І якщо наша Добра Звістка закрита, то лише для тих, що гинуть, –

для невіруючих, яким бог цього віку засліпив розум, щоб не засяяло [над ними] світло Доброї Звістки про славу Христа, Який є образом Бога.

Ми проповідуємо не себе, а Ісуса Христа [як] Господа, себе ж – як ваших рабів заради Ісуса.

Адже Бог, Який сказав: «Нехай з темряви засяє світло», є Тим, Хто засяяв у наших серцях, щоби просвітити розуміння слави Бога в особі Ісуса Христа.

Проте ми носимо цей скарб у глиняних горщиках, щоб надмірність сили була від Бога, а не від нас.

Ми в усьому обтяжені, та не роздавлені; збиті з пантелику, але не впадаємо в розпач;

нас переслідують, та ми не покинуті; нас збивають із ніг, та ми не гинемо.

У своєму тілі ми завжди носимо смерть Ісуса, щоб життя Ісуса виявилося в наших тілах.

Адже ми, живі, постійно віддаємо себе на смерть заради Ісуса, щоб Його життя виявилося в наших смертних тілах.

Тому в нас діє смерть, а у вас – життя.

Маючи один дух віри, згідно з тим, що написано: «Я вірив і тому говорив», ми віримо й тому говоримо,

оскільки знаємо, що Той, Хто воскресив Господа Христа, воскресить і нас разом з Ісусом та представить разом із вами.

Адже все – для вас, щоб благодать, примножена багатьма, щедро принесла подяку на славу Божу.

Тому ми не падаємо духом. І, навіть якщо наша зовнішня людина гине, наша внутрішня людина оновлюється день у день.

Адже наше тимчасове й легке страждання приносить нам більш вагоме багатство вічної слави.

Ми дивимося не на видиме, а на невидиме, бо видиме минає, а невидиме вічне.