Друга книга Маккавейська, розділ 15❧Новий переклад Рафаїла Турконяка (УТТ)

А Никанор, довідавшись, що ті, котрі з Юдою, є в місцях Самарії, наказав з усякою безпекою на них напасти в день відпочинку.

Як силою з ним юдеї були змушені йти, вони казали: Не вбивай так жорстоко і по-варварськи, а віддай славу дневі, що дуже вшанований Тим, Хто все бачить святістю.

А тричі безбожний запитав, чи є на небі Сильний, що заповів проводити суботній день?

Коли ж вони відповіли: Є живий Господь, Він на небі, сильний, Він наказав святкувати сьомий день.

А той каже: І я сильний на землі, що наказую взяти зброю і виконати потрібне для царства. Однак він не зміг довершити свою злу раду.

І Никанор, піднесений усією гордістю, задумав поставити загальний пам’ятник перемоги над Юдою.

А Маккавей безперервно надіявся всякою надією отримати заступництво від Господа,

і підбадьорював тих, що з ним, аби не боятися приходу народів, маючи в розумі отриману раніше допомогу, очікувати від Вседержителя з неба допомоги, які їм були раніше, і перемогу, яка тепер їм буде.

І, заохочуючи їх із закону і пророків, а пригадавши їм і подвиги, які вони звершили, він їх зробив веселішими.

І, розбудивши душами, враз сповістив їм, вказавши на невірність народів і порушення клятв.

Озброївши кожного з них не так безпекою щитів і списів, як потіхою добрих слів, і він розповів достовірний сон, яким він усіх розвеселив.

Було ж це видіння таке: Онія, колишній первосвященик, гарний і добрий чоловік, тихої поведінки, лагідний у житті та приємний мовою, явно і з дитинства вправний, у всіх чеснотах обізнаний, він, простягнувши руки, молився за всю юдейську спільноту.

Пізніше так з’явився чоловік, сивий і осяяний славою, хтось дивовижний і з великою величністю довкола нього, славний.

Тоді Онія відповів, промовляючи: Це є братолюбець, що багато молився за народ і святе місто, Божий пророк Єремія.

Коли Єремія простягнув правицю, щоб дати Юді золотий меч, то, даючи, він так заговорив:

Візьми святий меч, дар від Бога, яким поб’єш ворогів!

А потішені дуже гарними словами Юди, які спроможні пробудити до мужності та зробити молоді душі відважними, вони вирішили не отаборитися, а відважно напасти, і, увійшовши з усякою мужністю, розсудити діла, тому що і місто, і святе, і храм були в небезпеці.

Бо за жінок і дітей, а ще й братів і рідних їм менше залежало, а найбільший і перший страх був за освячений храм.

І ті, що залишилися в місті, не переймалися, турбуючись боєм під відкритим небом.

І коли всі вже очікували присуду, що мав настати, і вороги вже наблизилися, і військо було розставлене, і тварини приготовлені на вигідній частині, а кіннота розставлена по крилах,

то Маккавей, бачачи прихід безлічі, підготовку різної зброї і розлюченість тварин, піднявши руки до неба, прикликав Того, Хто творить чуда, — Господа, знаючи, що не через зброю, а тільки як Він розсудить, щоб гідним дати перемогу.

А промовив він, закликавши таким чином: Ти, Владико, послав Твого ангела за Езекії, юдейського царя, і знищив з табору Сеннахиріма до сто вісімдесяти п’яти тисяч.

Тож тепер, Сильний на небі, пошли нам доброго ангела на жах і тремтіння.

Нехай величчю Твого рамена жахнуться ті, що з хулою прийшли проти Твого святого народу! Він так промовив.

Ті, що з Никанором, пішли з трубами і співами.

А ті, що з Юдою, із закликанням і молитвами вступили в бій з ворогами.

І руками борючись, а з Богом маючи серця, поклали на землю не менше тридцяти тисяч п’ятсот, сильно зрадівши появою Бога.

А закінчивши битву і з радістю повертаючись, довідалися, що Никанор поліг з повною зброєю.

Коли був крик і замішання, вони поблагословили Сильного батьківським голосом.

І той, хто всім тілом і душею є першою особою для громадян, той, хто протягом життя зберіг любов до співвітчизників, наказав відрубати у Никанора голову і руку з плечем, аби принести до Єрусалима.

А прийшовши туди, прикликавши співвітчизників і священиків, і поставивши перед жертовником, він послав по тих, що у твердині.

І, показавши голову препоганого Никанора і хульну руку, яку той простягнув проти святого дому Вседержителя і вихвалявся,

і, відрізавши язика безбожного Никанора, сказав подробити на частини для птахів, а винагороду за безумство повісити перед храмом.

Усі до неба поблагословили славного Господа, кажучи: Благословенний Той, Хто зберіг чистим Своє місце.

А голову Никанора він повісив на твердині, — для всіх явний і ясний знак Господньої допомоги.

Усі спільним рішенням постановили ніколи не пропустити без святкування цей день, а мати свято на тринадцятий день дванадцятого місяця, що сирійською мовою називається адар, — один день перед Мардохеєвим днем.

Тож ось як відбулося те, що пов’язане Никанором, і з тих часів місто було втримано євреями, і тут я закінчу слово.

І якщо гарно, належно викладено, я і сам цього бажав. Якщо ж негарно і повільно, — на це я був спроможний.

Адже пити саме вино, а також і знову воду, — недобре. А так, як вино, змішане з водою, миле і приємне, дає задоволення, так і прикраса слова веселить слух тих, що слухають твір. Тут же нехай буде закінчення.