Євангеліє від св. Луки, розділ 23❧Біблія в перекладі Івана Хоменка

Тоді встала вся їхня громада, і повели його до Пилата.

І заходились його винуватити, кажучи: “Цього ми знайшли, що він підбурює народ наш, забороняє давати кесареві податок і каже, що він - Христос-Цар.”

Пилат спитав його: “Ти цар юдейський?” А Ісус у відповідь сказав до нього: “Ти кажеш.”

Тоді Пилат промовив до первосвящеників і юрби: “Я не знаходжу ніякої провини на цій людині.”

Вони ж наполягали і кричали: “Народ бунтує, навчаючи по всій Юдеї, почавши з Галилеї аж сюди.”

Почувши це Пилат, спитав, чи цей чоловік галилеянин;

а довідавшися, що він з-під влади Ірода; відіслав його до Ірода, який тими днями перебував також у Єрусалимі.

Ірод дуже зрадів, побачивши Ісуса; бажав бо здавна бачити його, тому, що чув про нього й сподівавсь побачити від нього якесь чудо.

Силу питань він йому ставив, але Ісус не відповідав йому нічого.

Первосвященики ж та книжники стояли там і сильно його винуватили.

Тоді Ірод з вояками своїми, зневаживши його й насміявшись з нього, надів на нього білу одіж і відіслав його назад до Пилата.

І того ж самого дня Ірод і Пилат стали приятелями між собою, раніш бо ворогували.

Скликавши, отже, первосвящеників, старшин і народ,

Пилат промовив до них: “Ви привели до мене цього чоловіка як бунтаря народу; ото я, розсудивши справу перед вами, не знайшов на цьому чоловікові (ніякої) провини в тому, про що оскаржуєте його.

Та й Ірод ні, бож відіслав його до нас. Виходить, отже, що він не допустився нічого, гідного смерти.

Тож я його покараю і відпущу.”

Треба ж було їм одного випустити з-за празника.

Та вони всі разом закричали: “Убий цього, а відпусти нам Варавву!”

Цього (останнього) за якийсь заколот у місті та за вбивство кинули були у в'язницю.

Пилат, бажаючи їм відпустити Ісуса, промовив до них знову.

Та вони закричали: “Розіпни, розіпни його!”

І втретє він до них промовив: “Яке ж бо зло вчинив він? Я не знайшов на ньому нічого, гідного смерти. Тож, покаравши його, відпущу.”

Але вони наполягали сильним криком і вимагали, щоб його розіп'яти. І крик їхній переміг.

Тоді Пилат присудив, щоб сталося згідно з їхньою просьбою.

І він відпустив того, що за повстання і вбивство був вкинутий у темницю і що про нього вони просили; Ісуса ж видав їм напризволяще.

І як вони його повели, схопили якогось Симона Киринея, що повертався з поля, і поклали хрест на нього, щоб ніс за Ісусом.

Ішов за ним натовп людей великий і жінки, що плакали за ним та голосили.

Ісус же обернувся до них і сказав: “Дочки єрусалимські, не плачте надо мною, а плачте над собою і над вашими дітьми!

Бо ось настануть дні, коли скажуть: Щасливі неплідні та й лона, що не родили, і груди, що не годували.

Тоді почнуть вони горам казати: Впадьте на нас! - і горбам: Покрийте нас!

Бо коли так обходяться з деревом зеленим, що тоді з сухим буде?”

З ним вели також двох інших, злочинців, щоб їх скарати на смерть.

І як прийшли на місце, що зветься Череп, там його розіп'яли і злочинців, одного по правиці, а другого по лівиці.

Ісус же сказав: “Отче, відпусти їм, не знають бо, що роблять.” Коли ж ділили його одіж, то кидали жереб.

Люди стояли й дивились. Навіть князі їхні насміхалися, кажучи: “Інших спасав, нехай спасе себе самого, коли він - Месія Божий, Вибраний!”

Вояки також глузували з нього; підходячи до нього й подаючи йому оцет,

примовляли: “Коли ти цар юдейський, спаси себе самого!”

А був над ним і напис грецьким письмом, латинським і єврейським: “Це - Цар Юдейський.”

Один із повішених злочинців зневажав його, кажучи: “Хіба ти не Христос? Спаси себе і нас!”

А другий, озвавшися, скартав його й мовив: “Чи не боїшся Бога, ти, що покутуєш ту саму кару?

Бож ми приймаємо кару, гідну наших учинків, цей же не зробив нічого злого.”

І додав: “Ісусе! Згадай про мене, як прийдеш у своє Царство.”

Сказав (Ісус) до нього: “Істинно кажу тобі: Сьогодні будеш зо мною в раї.”

Було вже близько шостої години, і темрява по всій землі настала аж до дев'ятої години,

бо затьмарилось сонце; а й завіса храму роздерлася посередині.

Ісус закликав сильним голосом: “Отче, у твої руки віддаю духа мого!” Сказавши це, він віддав духа.

Побачивши, що сталося, сотник почав прославляти Бога, кажучи: “Справді цей чоловік був праведний.”

Всі люди, що були збіглися на те видовище, побачивши, що сталось, поверталися (додому), б'ючи себе у груди.

Усі ж його знайомі стояли оподалік, а жінки, що були прийшли слідом за ним з Галилеї, дивилися на це.

І ось був чоловік, на ім'я Йосиф, радник, - людина добра й праведна,

що не пристав був до їхньої ради, ані вчинків. Походив він з Ариматеї, юдейського міста й очікував Божого Царства;

цей прийшов до Пилата й просив тіла Ісуса.

Зняв він його з хреста й, обгорнувши його в полотно, поклав у гробниці, висіченій у скелі, де ще ніхто не лежав.

День цей був п'ятниця, і вже заходила субота.

Жінки ж, які були прийшли з Ісусом з Галилеї, ідучи слідом за Йосифом, бачили гробницю і як покладено тіло Ісуса.

Повернувшись, вони приготовили пахощів та мира, але в суботу, за приписом, відпочивали.