Дії святих апостолів, розділ 23❧Новий переклад Рафаїла Турконяка (УТТ)

Поглянувши на синедріон, Павло сказав: Мужі-брати, я до цього дня служив Богові з усієї доброї совісті!

Та первосвященик Ананій наказав своїм прислужникам бити його в уста.

Тоді Павло сказав йому: Бог тебе битиме, стіно побілена! Ти ж сидиш, щоб судити мене за Законом, а наказуєш, переступаючи Закон, бити мене!

А прислужники сказали: Ти докоряєш первосвященикові Божому?

Павло ж промовив: Не знав я, брати, що це первосвященик, адже написано, що начальника свого народу не лихословитимеш!

Зрозумівши, що одна частина тут — садукеї, а друга — фарисеї, Павло вигукнув у синедріоні: Мужі-брати, я ж фарисей, син фарисеїв! За надію на воскресіння мертвих мене судять!

Як тільки він це промовив, виникла незгода між фарисеями та садукеями, і збори поділилися.

Адже садукеї твердять, що немає ні воскресіння, ні ангела, ні Духа, а фарисеї це визнають.

І зчинився великий галас, і деякі книжники, які були з групи фарисеїв, підійнявшись, чинили опір, кажучи: Ми не знаходимо нічого лихого в цій людині. Що ж, як Дух заговорив до нього чи ангел? [Не будемо воювати з Богом!]

А як здійнялася велика колотнеча, тисяцький, боячись, щоб вони Павла не роздерли, наказав воїнам увійти, забрати його з-посеред них і відвести до казарми.

А наступної ночі Господь, ставши перед ним, промовив: Кріпися, [Павле]! Бо як ти свідчив про Мене в Єрусалимі, так тобі треба свідчити й у Римі!

А коли настав день, [деякі] юдеї, вчинивши змову, дали клятву, запевняючи, що не їстимуть і не питимуть, доки не вб’ють Павла.

Було понад сорок тих, які склали цю спільну клятву.

Вони, підійшовши до первосвящеників і старших, сказали: Ми дали клятву нічого не їсти, доки не вб’ємо Павла.

Тож ви тепер із синедріоном скажіть тисяцькому, щоби [завтра] привів його до вас, ніби бажаєте докладніше довідатися про нього. Ми ж, перш ніж він прибуде, готові його вбити.

А син сестри Павла, почувши про засідку, прибув і, ввійшовши до казарми, сповістив Павлові.

Павло ж, покликавши одного із сотників, сказав: Проведи цього юнака до тисяцького, бо має йому щось сказати.

А тоді той, узявши його, привів до тисяцького й сказав: В’язень Павло, покликавши мене, попросив провести до тебе цього юнака, який має щось тобі сказати.

Узявши його за руку й відвівши вбік, тисяцький запитав: Що ти маєш мені сповістити?

Той розповів: Юдеї змовилися попросити тебе, щоби завтра привів ти Павла до синедріону, ніби бажають вони докладніше випитати його.

Ти ж не вір їм, бо на нього чекають у засідці понад сорок чоловік із них, які між собою склали клятву не їсти і не пити, доки не вб’ють його. Тож тепер вони готові й очікують від тебе розпорядження.

Тоді тисяцький відпустив юнака, наказавши: Нікому не розповідай, що ти мене повідомив про це.

І, покликавши якихось двох сотників, сказав: Приготуйте двісті воїнів, сімдесят кіннотників і двісті стрільців, щоби після третьої години ночі вони вирушили до Кесарії;

і приведіть в’ючних тварин, щоби посадити Павла та відпровадити до намісника Фелікса!

І написав листа такого змісту:

Клавдій Лисій — шановному намісникові Феліксові: вітання!

Цього мужа, якого схопили юдеї та хотіли вбити, я врятував, приступивши з воїнами та довідавшись, що він римлянин.

Бажаючи дізнатися про причину, у чому його звинувачували, я повів [його] до їхнього синедріону.

Я виявив, що його звинувачували в питаннях їхнього Закону і що немає жодної провини, вартої смерті або кайданів.

Коли мені стало відомо про лихий задум, який мали [юдеї] проти цього мужа, негайно послав я його до тебе, наказавши і обвинувачам говорити перед тобою те, що мають проти нього. [Будь здоровий!]

Тож воїни, згідно з наказом, взяли Павла, повели вночі до Антипатриди,

а наступного дня, залишивши кіннотників, щоб ішли з ним, повернулися до табору.

А ті прибули до Кесарії й, давши листа намісникові, поставили перед ним і Павла.

Прочитавши листа та запитавши, з якого він краю, і довідавшись, що з Килікії,

Фелікс сказав: Вислухаю тебе, коли твої обвинувачі прийдуть! І наказав його стерегти в преторію Ірода.