Книга Премудрості Соломона, розділ 14❧Новий переклад Рафаїла Турконяка (УТТ)

Знову хтось, готуючись плисти і бажаючи пройти бурхливі хвилі, прикликає дерево, що слабше від того корабля, що його несе.

Бо ж саме бажання користі придумало, а мудрість митця зробила.

Твоя ж, Батьку, передбачливість провадить, бо Ти дав і в морі дорогу, і серед хвиль певну стежку,

показуючи, що можеш з усього спасти, хоч як і без уміння хтось прийде.

А Ти хочеш, щоб діла Твоєї мудрості не були порожні. Через це і маленькому дереву люди довіряють душі й, проходячи хвилі, корабликом спасаються.

Адже і на початку, коли були винищені горді велетні, надія світу проваджена Твоєю рукою, втікши в кораблику, залишила вікові насіння буття.

Бо благословиться дерево, через яке буває праведність.

Та прокляте, зроблене руками, — воно саме і той, хто його зробив, бо він зробив, а воно, тлінне, назване богом.

Адже однаково зненавиджені Богом і безбожний, і його безбожність.

Тож зроблене мучитиметься з тим, хто зробив.

Через це й на ідолах народів будуть відвідини, бо між Божими створіннями стали гидотою і на спокусу душам людей, і на пастку для ніг безумних.

Адже видумка ідолів — початок розпусти, а винахід їх — це знищення життя.

Бо його як не було від початку, так і не буде до віку.

Адже марнославство людей увійшло у світ, і через це їх кінець став коротким.

Бо батько, виснажений передчасним плачем, як швидко забрано сина, зробивши образ того, що колись був мертвою людиною, тепер вшанував, як бога, і передав підвладним таїнства і обряди.

Пізніше безбожний звичай, закріпившись у часі, зберігається, як закон.

І приписами тиранів вшановуються боввани, яких люди не в змозі вшановувати в обличчя, тому що далеко живуть, здалека відобразивши явний вигляд, зробили образ шанованого царя, щоб ревно вшановувати — відсутнього, як присутнього.

А на розповсюдження вшанування і незнання наштовхнула любов митця до слави.

Бо ж він, швидко бажаючи вгодити тому, хто має владу, намагався вмінням якнайкраще передати подобу.

І безліч людей притягнуто красою праці, — того, кого недавно шанували, як чоловіка, тепер вважають богом.

І це стало пасткою для життя, бо люди, служачи чи обставинам, чи тиранству, передали виключне ім’я каменю і дереву.

А пізніше вони не задовольнялися блуканням у пізнанні Бога, але й, живучи у великій війні незнання, це зло назвали миром.

Бо чи звершуючи обряди дітовбивства, чи скриті таїнства, чи проводячи безумні святкування дивних обрядів,

вони більше не зберігають чистими ні життя, ні шлюби, а один на другого або засідаючи вбиває, або в розпусті завдає болю.

А все змішалося: кров і вбивство, крадіжка і обман, тління, невірність, замішання, заклинання,

заколот добра, забуття ласкавості, опоганення душ, зміна роду, безпорядок шлюбів, перелюб і розпуста.

Адже вшанування безіменних ідолів — початок усього зла, причина і кінець.

Бо коли веселяться, вони — безумні, коли пророкують — то обману, як живуть — то неправедно або швидко заклинають.

Адже поклавши віру на бездушних ідолів, зле клянучись, не очікують отримати відплату.

Та на них обох прийде справедливе, бо погане подумали про Бога, сприйнявши ідолів, і неправедно поклялися в обмані, зневажаючи праведність.

Адже не сила того, чим клялися, але суд грішників завжди приходить за переступ неправедних.