Книга Премудрості Соломона, розділ 19❧Біблія в перекладі Івана Хоменка

А на безбожних аж до кінця виллявся гнів немилосердний, | бо він знав наперед, що буде з ними, -

що вони, дозволивши вийти | і відпустивши їх поспішно, | роздумають і кинуться навздогін за ними.

Справді, ще в жалобі були, | ще плакали над гробами померлих, | а таки вже вхопилися в нестямі за інший намір | і тих, кого просили вийти, переслідували, немов утікачів.

На цю бо крайність штовхнула їх присуджена доля, | яка вибила їм з пам'яті те, що було сталося, | щоб доповнити кару, якої бракувало до їхніх мук;

і коли народ твій ступив на чудесну дорогу, | ті - знайшли нечувану смерть.

Бо все творіння, підлягаючи твоїм наказам, | перетворилося знов у своїй природі, | щоб твої діти збереглися цілі.

І видно було хмару, що отіняла табір, | і суху землю, що виринала звідти, де раніш вода стояла. | Червоне море стало битим шляхом, | зеленою рівниною - буруни могутні.

Ним увесь народ пройшов, під захистом руки твоєї, | оглядаючи дивні чудеса.

Вони паслися, наче коні, | стрибали, мов ягнята, | славлячи тебе, Господи, що врятував їх.

Вони пам'ятали те, що сталося з ними на вигнанні, | як замість тварин земля вивела комарів із себе | і замість водяних створінь ріка виригнула без ліку жаб.

Пізніше бачили, як виникали нові птахи, | коли, спонукаю жадобою, вони домагались вибагливих страв;

їм бо на втіху знялись від моря перепелиці.

На грішних же спали кари, | і не без попередніх знаків - сильних громів; | вони страждали слушно за свої власні лукавства, | бо виявили ненависть запеклу до чужинців.

Одні бо не приймали знайомих, коли ті прибували, | другі ж гостей-добродіїв у рабство обернули.

Та не тільки це, - бо для перших буде якась кара, | вони бо відразу вже прийняли чужинців ворожо;

другі ж прийняли тих врочисто, | і які вже зажили однакових з ними прав, | страшними опісля роботами гнобили їх.

Тож і були побиті сліпотою, | як ті під дверима праведника, | коли, огорнуті страшною пітьмою, | кожен шукав власних дверей порогу.

Отак і первні змінювались між собою, | так, як на гарфі звуки змінюють лад, | хоча й зберігають саме властиве звучання, | - як це й можна докладно виснувати з того, що сталося.

Тварини сухопутні на водяних обертались, | а ті, що плавають, вилазили на землю.

Вогонь збільшував у воді власну силу, | а вода забувала свою гасильну властивість.

Полум'я ж не шкодило тілу кволих тварин, що в ньому ходили, | ані не танув, схожий на іней, | той рід небесної поживи, який так легко тане.

Так, Господи, ти всяким робом звеличив люд твій і прославив, | і не покинув його, а повсякчас і скрізь стояв при ньому.