Книга Премудрості Соломона, розділ 2Біблія в перекладі Івана Хоменка
Вони бо один до одного мовляють, міркуючи невірно: «Коротке й журливе життя наше, | і нема ліків на кончину людині, | та й невідомо про такого, що визволяв би з аду.
Бож випадком ми народились | й опісля будемо, наче нас ніколи й не було. | Бо дим - віддих у наших ніздрях, | а думка - іскра, коли б'ється наше серце.
Згасне вона, і тіло розсиплеться на попіл, | і дух розвіється, як легіт.
І наше ім'я забудеться з часом, | і ніхто й не згадає про наші діла; | і промине життя наше, немов сліди хмари, | розвіється, мов мряка, | розігнана промінням сонця, | його жаром прибита.
Наш вік - тінь минуща, | і кончина наша вороття не знає: | печать прикладено, і не повернеться ніхто.
Отож користуймося з теперішніх дібр, | вживаймо світ із запалом юнацтва.
Упиймось дорогим вином та пахощами, | нехай не втече наш весняний виквіт!
І вінчаймось розквітлими рожами, поки не зів'яли!
Нехай нікого з нас не бракує в нашій гульні, | по всіх усюдах сліди радощів лишімо, | бо наша це частка, наша це доля.
Гнобімо бідака праведного; | не жалуймо вдовиці, | і не вважаймо на довголітню сивину старого!
Хай наша сила буде законом справедливости, | бо що безсиле, те являється безкорисне.
Засядьмо на праведника, бо він нам невигідний | і противиться нашим учинкам; | він закидає нам гріхи проти закону, | винує нас у вадах нашого виховання;
гадає, нібито він знає Бога, | сином Господнім себе самого називає.
Він - утілений докір думкам нашим, | нам тяжко і глянути на нього.
Життя ж його не таке, як в інших, | і поведінка його дивацька.
Для нього ми - та підроблена монета, | він уникає доріг наших, як нечести, | щасливу називає кончину справедливих | і вихваляється, що Бог йому за батька.
Гляньмо, чи слова його правдиві, | та провірмо, що з ним буде накінець.
Якщо праведник справді є син Божий, то захистить його | і вирве його з рук противників.
Випробуймо його зневагою й мукою, | щоб ми пізнали його лагідність, | і випробуймо його терпеливість.
Засудімо його на смерть ганебну, бо, за його словами, допомога йому прийде.»
Отак собі гадали, та помилились, | бо їхня злоба їх засліпила.
Вони не відають таємних судів Божих | і не надіються нагороди за святість; | не вірять у заплату для душ непорочних.
Бог же створив безсмертною людину | і вчинив її за образом власної природи.
А через заздрість диявола смерть увійшла у світ, | скуштують її ті, що йому належать.
Джерела
