Книга Псалмів, розділ 77❧Новий переклад Рафаїла Турконяка (УТТ)

Повчання Асафа. Прислухайся, мій народе, до мого закону, прихили своє вухо до слів моїх уст.

Я відкрию уста свої в притчах, розкажу давні загадки:

те, що ми почули і що зрозуміли, що розповіли нам наші батьки.

Воно в наступному поколінні не сховалося від їхніх дітей, які звіщали хвалу Господню, Його силу, усі Його дивовижні діла, які Він учинив.

Він дав свідчення в Якові й встановив закон в Ізраїлі, — те, що Він заповів нашим батькам, аби вони об’явили своїм синам;

щоби знало наступне покоління — сини, які народяться; тож вони піднімуться і сповістять це своїм синам,

аби ті покладали свою надію на Бога, не забували Божих діянь і шукали Його заповідей;

щоб не стали такими, як їхні батьки — родом лукавим і прикрим, який не виправив свого серця, а свій дух не довірив Богові.

Сини Єфрема, що натягали луки і стріляли, у день битви втекли.

Вони не зберегли Божого завіту, не забажали ходити в Його законі,

забули про Його добродійність і всі Його дивовижні діла, які Він їм виявив,

перед їхніми батьками — ті дивовижні діла, які Він вчинив у Єгипетській землі, на рівнині Танеос.

Він розділив море і провів їх, а води поставив, наче бурдюк,

і вів їх хмарою вдень і світлом вогню всю ніч.

Він розколов скелю в пустелі й напоїв їх, наче з великої безодні:

вивів воду зі скелі, — пустив води, наче ріки.

Та вони й надалі продовжували грішити проти Нього, бунтувалися проти Всевишнього в безводній пустелі,

випробовували Бога у своїх серцях, вимагаючи їжі для своєї душі.

Вони говорили проти Бога й казали: Хіба Бог спроможний приготувати обід у пустелі?

Адже коли вдарив Він об скелю, полилися води, та й наповнилися потоки, то чи не спроможний Він дати й хліба, забезпечити Свій народ їжею?

Тож Господь почув, піднявся, — і вогонь запалав посеред Якова, над Ізраїлем пронісся гнів,

бо не повірили Богові, не повірили в Його спасіння.

І Він з висоти звелів хмарам, відкрив небесні брами —

і, як їжу, дощем послав їм манну, — дав їм небесний хліб.

Людина їла ангельський хліб; Він послав їм вдосталь їжі.

Він послав з неба південний вітер, — і силою Своєю навіяв південний суховій;

посипав на них м’ясо, немов пил, і пернатих птахів, немов морський пісок:

їх багато нападало серед їхнього табору, довкола їхніх поселень.

Вони їли й надмірно наситилися, — Він задовольнив їхнє бажання.

Та своїх примх вони не позбавилися. Ще їхня їжа була в них у роті,

а на них зійшов Божий гнів і вигубив [багатьох] із них, — скував вибраних Ізраїля.

У всьому цьому вони продовжували грішити, — не повірили Його чудесам.

Їхні дні в марноті проминули, а їхні літа — дуже швидко.

Коли Він вигублював їх, вони Його шукали, поверталися, зранку вставали до Бога,

згадували, що Бог є їхнім помічником, що Всевишній Бог є їхнім визволителем.

Своїми устами вони підлещувалися до Нього, а своїм язиком зводили брехню на Нього.

Їхнє серце не було з Ним щире, і вони не були вірні Його завітові.

Та Він милосердний, Він простить їхні гріхи, не знищуватиме, а часто відвертатиме Свій гнів, не запалає Своїм всеохоплюючим обуренням.

Адже Він пам’ятав, що вони — тіло і вітер, який проходить і не повертається.

Як часто вони засмучували Його в пустелі, викликали Його гнів у безводній землі!

Вони відвернулися і кинули виклик Богові, викликали обурення Святого Ізраїлевого.

Не зберегли в пам’яті той день, коли Він своєю владою вирвав їх із рук гнобителя,

коли показав у Єгипті Свої знамення і Свої чудеса на рівнині Танеос.

Він перетворив їхні ріки й їхні потоки на кров, щоб не змогли пити.

Наслав на них псячих мух, — і ті їх кусали, а також жаб, і ті спустошували їх.

Він віддав їхній урожай тлі, а плоди їхньої праці — сарані.

Їхні виноградники знищив градом, а їхні шовковиці — морозом.

Він віддав їхню худобу градові, а їхнє майно — вогневі.

Наслав на них лють Свого гніву, гнів, обурення, скруту, нашестя злих ангелів.

Він дав вихід Своєму гнівові, не пощадив їхніх душ від смерті, а їхню худобу прирік на смерть.

Він уразив кожного первістка в Єгипті, — первоплоди їхніх болів у поселеннях Хама.

Свій народ Він забрав, як овець, і, наче отару, вів їх пустелею.

Провадив їх з надією, і вони не мали страху, а їхніх ворогів покрило море.

І привів їх до гори Своєї святості — до тієї гори, яку здобула Його правиця.

Прогнав з-перед їхнього обличчя народи і дав їм через жеребкування наділи спадщини, і розселив ізраїльські племена по їхніх поселеннях.

А вони випробовували і засмучували Всевишнього Бога, не зберігали Його настанов.

Вони, як і їхні батьки, відступили і порушили завіт, — стали покрученим луком.

Викликали Його гнів своїми жертовниками, — своїми ідолами збудили в Нього ревнощі.

Бог почув — і відвернувся та вельми погордував Ізраїлем;

Він покинув намет у Силомі — місце Свого перебування, де проживав між людьми.

І силу Він їхню передав у полон, і їхню красу — у руки ворога.

Він Свій народ віддав під меч і знехтував Своєю спадщиною.

Вогонь поглинув їхніх юнаків, і їхні дівчата не були оплакані.

Їхні священики загинули від меча, і їхні вдови не будуть оплакані.

Та Господь, наче від сну пробудився, наче велетень, розігрітий вином, —

і розгромив Своїх ворогів з тилу, піддав їх вічній ганьбі.

Він відкинув оселі Йосифа, не обрав племені Єфрема,

а вибрав плем’я Юди — гору Сіон, яку полюбив.

І звів Свою святиню, яка наче одноріг, заснував її на землі навіки.

І вибрав Давида, Свого раба, і забрав його від овечих отар, —

Він забрав його від овець з ягнятами, щоби пасти Свій народ — Якова, і Свій спадок — Ізраїля.

І той пас їх у простоті свого серця і провадив їх у мудрості своїх рук.