Книга Приповістей Соломонових, розділ 8❧Біблія в перекладі Івана Хоменка

Хіба мудрість не кличе, | розум не здійма свій голос?

На верху горбів при дорозі, | стає вона й на розпуттях.

Коло воріт, при вході в місто, | при вході в двері вона голосно гукає:

“Це вас я кличу, люди; | до синів людських мій голос.

О простодушні, обачности навчайтесь, | і ви, безглузді, ума набирайтесь!

Слухайте, бо я про важливе говоритиму, | і з уст моїх вийдуть слова правдиві.

Уста мої виповідають правду, | і зло моїм устам огидне.

Всі слова уст моїх правдиві, | нема нічого в них нещирого, кривого.

Всі вони ясні тому, хто їх розуміє, | і слушні тому, хто придбав знання.

Прийміть мою науку, а не срібло, | і радше знання, ніж золото добірне,

бо мудрість ліпша понад перли; | ніщо дорогоцінне не зрівняється з нею.

Я мудрість, з обачністю я перебуваю; | я посідаю знання розважливе.

Страх Господній то ненависть до зла. | Пиху та гордість, лиху поведінку | й уста нещирі я ненавиджу

У мене рада й помисл; | я - розум, у мене сила.

Мною царі царюють | і князі встановляють право.

Мною старшини правлять, | вельможі судять усю землю.

Я люблю тих, які мене люблять; | хто шукає мене пильно, той знаходить.

Багатство й слава в мене, | постійні блага й справедливість.

Плоди мої ліпші від золота, від щирого золота; | прибуток мій - над срібло добірне.

Я ходжу путями правди, | стежками права,

щоб дати блага тим, які мене люблять, | щоб наповнились їхні скарбниці.

Господь створив мене почином путі своєї, | першою з його чинів споконвічних.

Я настановлена була від віку, | від початку, раніше, ніж; земля постала;

коли не було ще безодень, я народилась, | коли не було ще джерел багатоводних.

Перед тим, як були засновані гори, | раніше від пагорбів я народилась;

тоді, як він не створив був ще ні землі, ні степу, | ні первнів пилу світового.

Як він укріпляв небо, я там була; | як він рисував круг поверх безодні,

як він згущав угорі хмари, | як установляв бездонні джерела,

як призначав край морю, | щоб води з його берегів не виступали, | як закладав підвалини землі, -

я була при ньому, при роботі, | я була його втіхою щоденно, | усміхалась перед ним повсякчасно,

гралась на його земному крузі, | моя бо втіха: бути; з людськими синами.

Отож, тепер, діти мої, слухайте мене: | щасливі тії, що дороги мої пильнують!

Слухайте науки й будьте мудрі, | не гордуйте нею.

Щасливий чоловік, що мене слухає, | що день-у-день біля дверей моїх чуває, | біля моїх одвірків стоїть на сторожі!

Бо хто мене знаходить, той життя знаходить | й осягає від Господа ласку.

Кому ж мене бракує, той свою душу кривдить; | всі мої ненависники - смерть полюбляють.”