Книга Псалмів, розділ 77❧НПУ — Новий Переклад Українською

Повчання Асафові. Послухай-но, народе мій, настанову мою, схиліть вуха свої до слів моїх вуст!

Відкрию в притчі вуста мої, промовлю загадки прадавніх часів,

які ми чули й пізнали і які розповідали нам предки наші.

Не будемо приховувати їх від синів наших, розкажемо наступному поколінню про хвалу Господа й могутність Його, про чудеса, які Він здійснив.

Він засвідчив одкровення [Своє] Якову й встановив в Ізраїлі Закон [Свій], який заповідав предкам нашим, щоб вони навчили нащадків своїх,

щоб знало наступне покоління, щоб діти, що народитися мають, сповістили свого часу й своїм нащадкам.

Тоді вони сподівання своє покладуть на Бога, і не забуватимуть діянь Божих, і будуть дотримуватися Його заповідей.

Вони не будуть подібні до своїх предків, покоління впертого й бунтівного, роду, чиє серце непевне і чий дух невірний Богові.

Сини Єфремові, [хоча] й озброєні стрільці з лука, назад повернулися у день битви.

Не дотримувалися вони Завіту Божого й відмовилися ходити в Законі Божому.

Вони забули про Його звершення й чудеса, що Він їм показав.

Перед предками їхніми здійснив Він чудо в землі Єгипту, в околицях Цоану.

Він розділив навпіл море й провів їх через нього, і поставив води грудами.

Вів їх хмарою вдень, і цілу ніч – світлом вогню.

Він розсікав скелі в пустелі й напував їх, немов із великої безодні.

Із скелі вивів потоки, і потекли рікою води.

Але вони продовжували грішити проти Нього, бунтувати проти Всевишнього на висохлій землі.

Випробовували Бога в серцях своїх, вимагаючи їжу за своїми примхами.

Вони говорили [зухвало] проти Бога, кажучи: «Чи не міг би Бог накрити стіл у пустелі?

Ось Він вдарив скелю, і потекли води, хлинули потоки. Хіба ж не може Він дати хліба чи приготувати м’яса народові Своєму?»

Тому, коли почув це Господь, то розгнівався: вогонь загорівся проти Якова, і гнів [Його] спалахнув на Ізраїля,

бо не повірили вони Богові й не покладали надії на Його спасіння.

Тож наказав Він хмарам вгорі, і відчинив ворота небес,

і дощем пролив на них манну, щоб їли, і дав їм зерно небесне.

Хліб могутніх їла людина, Він послав їм їжі вдосталь.

Він здійняв східний вітер у небесах і навів Своєю могутністю вітер південний.

Дощем пролив Він на них м’ясо, немов пил, і, неначе пісок морський, – птахів крилатих,

яких розкидав Він серед табору, навколо помешкань їхніх.

Вони їли й добре наситилися – Він задовольнив бажання їхнє.

Та ще не встигли вони вгамувати своєї примхи, ще їжа була в них на вустах,

як гнів Божий піднявся проти них, і вигубив найбільш пишних із них, і повалив додолу юнаків Ізраїля.

Та попри все це вони далі грішили й не вірили чудесам Його.

Тому Він загубив дні їхні в марноті й роки їхні – у смутку.

Коли Він вбивав їх, тоді вони шукали Його, і наверталися, і прагнули Бога.

І згадували, що Бог – їхня скеля і що Бог Всевишній – їхній Визволитель.

Тоді промовляли Йому лестощі устами своїми і язиками своїми неправду перед Ним говорили;

та серцями своїми не були вони з Ним щирі й не берегли вірності Його Завітові.

Та Він, милостивий, прощав гріх і не знищував їх. Багато разів відвертав гнів Свій і не будив усієї Своєї люті.

Він пам’ятав, що вони – тіло, вітер, що йде й не повертається.

Скільки разів вони бунтували проти Нього в пустелі, засмучували Його в дикій землі!

Знову й знову випробовували Бога й засмучували Святого Ізраїлевого.

Не пам’ятали ні [діянь] руки Його, ні того дня, коли Він визволив їх від ворога,

коли ознаки Свої показав у Єгипті й чудеса Свої в околицях Цоану.

Він перетворив їхні ріки на кров, і з потоків своїх вони пити не могли.

Він послав на них рої комах, які пожирали їх, і жаб, що губили їх.

Він віддав врожай їхній гусені й збіжжя їхнє – сарані.

Побив виноградники їхні градом і шовковиці – кригою.

Він віддав на поталу градові їхню худобу й отари їхні – блискавкам.

Він послав на них полум’я Свого гніву, лють, обурення й біду – посольство злих ангелів.

Вирівняв стежку для гніву Свого; не утримав їхніх душ від смерті, але віддав життя їхнє на поталу моровиці.

І вразив усіх первістків у Єгипті – перші плоди сили чоловічої в шатрах Хамових.

Немов овець отару, Він вивів народ Свій, і, неначе стадо, провадив їх у пустелі.

Вів їх у безпеці, так що вони не боялися, а ворогів їхніх вкрило море.

І привів їх до границь святині Своєї, до тієї гори, яку здобула Його правиця.

Прогнав перед ними народи, і простягнув мотузку землемірну, щоб спадок їхній переділити, і в наметах їхніх поселив племена Ізраїлеві.

Але вони випробовували Бога Всевишнього, бунтували проти Нього й не дотримувалися Його одкровень.

І відступали, і зраджували, як і батьки їхні; викручувалися, як [висковзує з рук] кривий лук.

Гнівили Його [в капищах] на своїх пагорбах та ідолами своїми будили Його ревнощі.

Почув Бог, і запалав гнівом, і геть відцурався Ізраїля.

Покинув Оселю Свою в Шило – шатро, в якому Він мешкав серед людей.

І віддав Він могутність Свою у полон і красу Свою – у руки ворога.

Віддав Він народ Свій мечу на поталу й гнівом запалав на спадщину Свою.

Юнаків їхніх пожер вогонь, а їхнім дівчатам весільних пісень не співали.

Священники його попадали від меча, а вдови його не плакали.

Тоді прокинувся Володар, немов від сну, неначе воїн, що витверезився від вина.

І вразив ворогів його ззаду, вкрив їх вічною ганьбою.

Тоді відцурався Він шатра Йосифового й не обрав племені Єфремового.

Але вибрав Він плем’я Юди, гору Сіон, яку полюбив.

Він збудував, немов висоти [небес], святилище Своє, і, як землю, заклав основи його навіки.

І обрав Свого слугу Давида, узявши його від кошар овечих,

привів його від овечок дійних, щоб пасти Якова, народ Свій, Ізраїля, Свій спадок.

І він пас їх у невинності свого серця і вів їх розумно руками своїми.