Книга Йова, розділ 30❧Новий переклад Рафаїла Турконяка (УТТ)

А тепер найменші висміяли мене, тепер повчають мене частково ті, чиїх батьків я мав за ніщо, яких я не вважав гідними псів моїх черід.

І навіщо мені сила їхніх рук? Через них загинула повнота.

Бездітний у біді і голоді. Вони вчора втекли від біди і від скрути посухи.

Ті, хто оточує соляні місця при звуку, для яких солене було їм їжею, котрі без честі й знехтувані, зубожілі від усякого добра, які й коріння дерев жували від великого голоду.

Повстали на мене злодії,

доми яких були кам’яними печерами.

З-посеред милозвучних кущів закричать вони, — котрі жили під дикою зеленню.

Сини безумних і нечесних, їхні імена і слава згладжені із землі.

А тепер я — їхні гусла, і вони мене мають за притчу.

Гидували ж мною, відступивши далеко, а для мого обличчя не стримувалися від плювання.

Адже Він, відкривши Свій сагайдак, заподіяв мені зло, і вони позбулися уздечки моєї присутності.

З правого боку нащадків вони повстали, простягнули свою ногу і пішли проти мене стежками їхньої згуби.

Знищили мої стежки, бо Він скинув мій одяг.

Своїми стрілами Він мене прошив, учинив мені, як бажає, я на стражданнях замішаний.

Мої страждання повертаються, моя надія відійшла, наче вітер, і моє спасіння, наче хмара.

Тепер же на мені виллється моя душа, а мене охоплюють дні страждань.

Вночі мої кості розгорілися, а моє сухожилля послабло.

Великою силою схопила недуга мій одяг, оточила мене, наче облямівка мого одягу.

Схопила ж мене, наче глину, — моя частка в землі та в попелі.

І я заволав до Тебе, та Ти не чуєш мене, вони встали і подивилися на мене.

Ти ж напав на мене без пощади, бичував Ти мене сильною рукою.

Призначив Ти мене на страждання, і Ти відкинув мене від спасіння.

Знаю, що мене зітре смерть, бо кожному смертному земля — дім.

Якби добрим було на себе накласти руки, чи попросивши іншого, він зробив би це мені.

Я ж плакав над кожним немічним, стогнав, бачачи чоловіка в скруті.

Тож я, очікував добра, та ось, мене зустріли скоріше злі дні.

Моє нутро заклекотало і не замовчить, випередили мене дні бідноти.

Стогнучи, я пішов, не замикаючи уст, став у зборі, волаючи.

Я став братом сирен і другом страусів.

Моя шкіра сильно почорніла, а мої кості від спеки згоріли.

Мої гусла перейшли на плач, а мій спів — мені на ридання.