Пісня двадцять третя ("О найдорожчий життя час!")

О найдорожчий життя час!

Як ми тебе не шануємо.

Як ми тебе, мов яку зайву вагу,

Всюди кидаємо, не дивлючись –

Неначе прожита хвилина вернеться назад,

Неначе ріки вернуться до своїх джерел,

Неначе в нашій власті продовжати собі життя,

Неначе наш вік складається з нещислимих днів.

І пощо ж нам хочеться жити у світі

Літ хоч би й з вісімсот,

Коли ми ті літа тратимо

На всяку дурницю?

Краще годину чесно пожити, ніж огано цілий день;

Один день святий краще безбожного року;

Краще один рік чистий, ніж десяток поганих;

Краще в пользі десять літ, ніж увесь вік без плода.

Кинь, друже, бездільство,

Перестань творити такий вред,

Сю ж хвилю візьмися до якого діла,

Бо от-от час мине.

Не наше те вже, що пройшло мимо нас.

Не наше й те, що породить будуча пора.

Сьогоднішній день тільки наш, а не завтрашній –

Ми не знаємо, що принесе нам вечірня зоря.

Коли ж ти не вмієш жити,

Ти вчися сій мудрості.

Ах, не може розум умістити

В собі тої усеї хитрості.

Знаю, що наше життя повне суєтливих брехень,

Знаю, що людина – се глупе сотворіння

І чим довше живе, тим глупішою стає;

Знаю, що сліпий той, хто закладає собі життя⁸⁷.