Пісня дванадцята ("Не піду я до багатого міста – буду жити на полях")

Не піду я до багатого міста – буду жити на полях,

Буду свій вік вікувати там, де тихо час іде.

О діброво! О зелена! Мати моя рідна!

В тобі життя звеселене, в тобі спокій, тишина.

Славні міста спихають чоловіка на море печалі,

Широкі, гарні ворота ведуть у гірку неволю.

О діброво! О зелена… і т. д.

Не хочу їздити морем, не хочу гарної одежі,

Бо під нею криється горе, сум, страх і мятеж.

О діброво… і т. д.

Не хочу, ідучи за бараном, воювати міста,

Не хочу і в статськім чині лякати маленьких чиновників.

О діброво… і т. д.

Не хочу і наук нових, окрім здорового розуму,

Окрім наук Христових, в котрих солодиться душа.

О діброво… і т. д.

Нічого я не хочу, окрім хліба та води.

Бідність мені приятель, ми з нею давно свати.

О діброво… і т. д.

З усіх маєтків тілесних – спокій та свята свобода,

Окрім вічностей небесних – тільки одно таке життя для мене є святим.

О діброво… і т. д.

А коли б до тих усіх благ додати ще побіду над гріхом

То не знаю, що й могло би бути краще.

О діброво… і т. д.

Здоров будь, милий мій покою! Вовіки ти будеш мій.

Добре мені бути з тобою. Будь ти вовік моїм, а я твоїм.

О діброво! О свобода! Тут я тільки став мудрим.

Сюди тягне мене моя природа, тут хочу я й умерти.