Книга Йова, розділ 15❧Біблія в перекладі Івана Хоменка

Заговорив Еліфаз із Теману й мовив:

«Хіба ж відповідає мудрий пустим знанням, | сповняє своє нутро східнім вітром,

сперечаючись недоречними словами, | промовами, в яких немає користи?

Ти навіть відкидаєш богобоязливість, | і касуєш побожність перед Богом.

Твоя вина навчає уста твої, | ти вибираєш бесіду лукавих,

тим і осуджує тебе рот твій, а не я! | І власні твої уста свідчать проти тебе.

Хіба ти перший з людей народився, | побачив світ перед горбами?

Хіба ти слухав Божої наради, | присвоїв собі мудрість?

Що знаєш ти, чого б ми не знали? | Що розумієш, чого б ми не розуміли?

Є сивий та старий також між нами, | що перейшов віком і твого батька.

Хіба для тебе мала річ - Божа втіха | та тихе слово, сказане до тебе?

Чого пориває тебе твоє серце? | Чому очима гордо позираєш,

коли звертаєш проти Бога гнів твій | і твоїм ротом верзеш такі речі?

Що таке людина, щоб була чистою? | Як бути справедливим тому, хто родиться від жінки?

Якщо й своїм святим не йме він віри, | і небеса нечисті перед його очима,

оскільки більш гидка й зіпсована людина, | що, наче воду, п'є беззаконня.

Я поясню тобі, мене послухай! | Я оповім те, що сам я бачив,

що оповідають мудрі, | не таївши нічого, за предками своїми.

Їм одним земля дана була, | і ні один чужинець не скитався між ними.

Поки віку у злого - себе самого мучить; | протягом призначених гнобителеві літ

жахливий крик лунає у його вухах; | серед повного спокою на нього нападає грабіжник.

Не сподівається, що повернеться із пітьми, | і всюди меч перед собою бачить.

Його кидають на їжу коршакові. | Він знає, що над ним біда нависла.

День темряви його жахає, | нужда й тіснота на нього насідають, | немов той цар, готовий кинутись до бою.

Він здіймав свою руку проти Бога, | він хоробрував із Всемогутнім.

З випростаною шиєю біг проти нього | захоронений грубими щитами.

Обличчя його набрякло салом, | боки поросли жиром.

Він жив у зруйнованих містах, | у домах, де ніхто більше не жив, | бо вони були готові завалитись.

Не забагатіє він, розвіється його достаток, | і не простягнеться його тінь по країні.

Він не втече від мороку, | вогонь спалить його ніжне галуззя, | а цвіт його обіб'є вітер.

Нехай не покладається на свій зріст високий, | знаємо бо, що то - марнота.

Віття його зів'яне передчасно, | його галуззя не буде зеленіти.

Мов виноградина, він скине недоспілі грона | і, наче маслина, цвіт свій зронить.

Так! Кодло нечестивого буде безплідне, | і вогонь пожере шатра продажних.

Хто зачав зло, той породить нещастя; | нутро його готує злуду».