Книга Йова, розділ 21❧Біблія в перекладі Івана Хоменка

Заговорив Іов і мовив:

«Вважайте, слухавши, на моє слово, | і нехай воно втішить вас.

Стерпіть мене, я буду говорити; | як виговорюся - насміхайтесь.

Чи ж то на людину моя скарга? | Як тут не бути нетерплячим?

Вважайте ж мені: ви вжахнетесь, | затулите рукою уста ваші.

Я сам, коли подумаю про те, здригаюсь, | і моє тіло охоплює тремтіння.

Чому живуть оті нечестиві, | старіються та й ще багатіють?

Їхні діти гараздують перед ними, | нащадки їхні ростуть у них перед очима.

Домівки їхні від страху безпечні, | і бича Божого нема над ними.

Їхній бик запліднює, не знемагає; | корова їхня телиться, не скидає.

Вони пускають бігати дітей своїх, мов овець, | й малеча їхня гарцює.

Виспівують під бубон та під цитру, | і веселяться під сопілки голос.

Провадять дні свої у щасті, | і сходять до Шеолу в мирі.

А, проте, Богові казали: „Відступи від нас! | Доріг твоїх не хочемо ми знати!

Що він таке, отой Всемогутній, щоб нам йому служити? | І що за користь нам його благати?

Чи ж їхнє щастя не в них у руках? | Чи ж рада злих від нього не далека?

Чи, може, світло у безбожних раз-у-раз гасне | і падає на них нещастя? | Чи часто у своєму гніві він їх губить,

так, що вони стають, немов солома перед вітром, | немов полова, що її здіймає вихор?

А, може, Бог зберігає його кару для його дітей? | Ні! Нехай відплатить йому самому, щоб сам теє відав!

Нехай побачить власними очима своє горе, | і з гніву Всемогутнього хай вип'є!

Яка йому журба про дім свій після нього, | коли число місяців у нього пораховане?

Чи то ж нам Бога знання вчити, | коли він судить щонайвищих?

Один умирає повний сили, | повнотою щасливий та безпечний.

Стегна у нього повні ситі, | кості його набиті шпигом.

А другий умирає наболілою душею, | не скуштувавши щастя.

Разом лягають у порох, | їх черва вкриває!

Я знаю добре думки ваші | та замисли, що проти мене куєте.

Ви кажете: Де дім вельможі? | Де намет, що грішники у ньому жили?

Хіба ви не питали тих, що у світах бували, | над досвідом їхнім не розмишляли,

що в день біди лихий щаджен буває, | що у день гніву він веселий?

Хто йому закине його поведінку ввічі, | і те, що він накоїв, хто йому відплатить?

Коли ж його внесуть на цвинтар, | над гробом своїм він чатує.

Скиби землі йому солодкі. | За ним ідуть усі люди, а перед ним - нема й ліку!

Що вони варті, ваші втіхи марні? | Таж відповіді ваші - лиш омана!»