Книга Йова, розділ 4❧Біблія в перекладі Івана Хоменка

Заговорив Еліфаз із Теману й мовив:

«І словом нам звернутися до тебе? | Тебе пригнобить, та стримати слова хто зможе?

Оце навчав ти багатьох, | і скріпляв знеможені руки.

Хто спотикався, словами ти підводив, | хистким колінам давав сили.

Тепер же, як найшло на тебе лихо, ти прибитий! | Торкнулося до тебе, і ти збентеживсь!

Твоя побожність, чи не вона ж твоя надія? | Чи ж не твоє вповання - путів твоїх невинність?

Згадай лишень, хто гинув, бувши безвинний, | і де праведні бували знищені?

Оскільки сам я бачив: хто орав лихо | й сіяв загибель, той пожинав їх.

Від Божого подуву вони гинуть,| від подиху гніву його зникають.

Ревіння лева й голос леопарда вмовкає, | і зуби левенят кришаться.

Лев гине без здобичі | й левенята йдуть урозтіч.

І надійшло до мене стиха слово, | і я почув ледь-неледь щось із нього,

серед примар, нічних привидів, | як на людей находить сон глибокий.

Я задрижав і затремтів у страсі, | всі кості мої стряслися,

і над моїм обличчям промайнув вітер, | волосся в мене стало дуба.

Став хтось, | виду його я не міг розпізнати, | привид, постать перед очима у мене | і чую тихий голос:

Чи ж може бути чоловік праведний перед Богом? | Чи може смертний перед своїм Творцем бути чистим?

Коли і власним слугам він не йме віри | і в ангелів своїх знаходить недоліки,

оскільки ж їх більше в тих, що мешкають у глиняних хатинах, | підвалини яких у поросі; у тих, що їх, неначе міль, давлять.

Між ранком та смерком на порох їх стерто, | і не помітиш, як загинули навіки.

Мотуз від їхнього намету відривають, | і вони вмирають, бо немудрі.»