Книга Йова, розділ 5❧Біблія в перекладі Івана Хоменка

«Клич, отже, коли є хто, щоб озвавсь до тебе! | До кого із святих хочеш звернутись?

Отак безумного досада вбиває, | і дурного губить завзяття.

Я бачив, як дурний пускав коріння, | але прокляв умить свою домівку.

Далеко від спасіння його діти, | їх топчуть, вони без оборонця при брамі.

Те, що вони пожали - голодний поїдає, | та ще й до сховку забирає, | а спрагнений глитає їхнє майно.

О, ні! Біда не з-під землі береться, | й не на ниві родиться недоля.

Ні! Чоловік призводить лихо, | як іскри, що летять угору.

Я б, однак, звернувсь до Бога, | я виклав би мою справу перед Богом,

що творить діла великі й недослідимі, | чуда без ліку,

що дає дощ на землю і що на ниви посилає воду;

щоб смиренних підійняти вгору | і засмученим дати дізнати щастя.

Він розбиває думки хитрих | і руки їхні не виконують їхніх задумів.

Він ловить мудреців їхнім же лукавством | і рада крутіїв сходить нінащо.

Вони вдень натикаються на пітьму, | немов уночі, ходять навпомацки опівдні.

Він бідного рятує з їхньої пащі, | і з руки сильного сіромаху,

й отак є нещасному надія, | і неправда затуляє рот свій.

Блажен той чоловік, якого Бог картає! | Тож не цурайся Всемогутнього науки.

Бо він поранить і сам він перев'яже рану, | він ударить, та його ж руки й загоять.

Шість разів з біди тебе він урятує, | а на сьомий не доторкнеться тебе лихо.

У голоді спасе тебе від смерти, | а на війні з рук меча.

І ти сховаєшся від бича язика, | і не злякаєшся нещастя, як надійде.

Сміятимешся з спустошення та голоднечі, | звірів, що на землі, боятися не будеш.

Бо будеш у змові з камінням, що на полі, | і дикий звір буде з тобою в мирі.

Знайдеш намет твій цілим, | а як оглянеш свою хату, не обманешся.

Побачиш, що розмножилось твоє потомство, | і пагінці твої, мов билля, на землі ростимуть.

Зійдеш зрілий літами у гріб, | немов копа снопів, яку складають своєчасно.

От чого ми дізнались, - це свята правда! | Слухай же й затям собі це добре.»