Книга Йова, розділ 31❧Біблія в перекладі Івана Хоменка

«Я вчинив умову з моїми очима, | щоб на дівицю й не дивились!

І яка доля з висоти від Бога? | Яка спадщина від Всесильного з неба?

Чи ж не погибель для безбожних? | Чи ж не нещастя лиходіям?

Чи ж він доріг моїх не бачить? | Чи ж він не лічить усіх моїх кроків?

Чи ж я ходив колись у неправді? | Чи мої ноги бігли за обманом?

Хай мене зважить на вазі правдивій, | хай розпізнає Бог мою невинність!

Коли ж мій крок схибив з дороги, | і моє серце ходило слідом за очима, | коли до рук моїх прилипла якась пляма,

то хай я сію, а їсть хтось інший, | і пагінці мої хай будуть вирвані з корінням!

А коли якась жінка звела моє серце, | коли я робив засідку під дверима мого ближнього, -

то нехай моя жінка для другого меле, | інші нехай злягають з нею!

Бо це безславний вчинок; | переступ, що під суд підпадає,

вогонь, що пожирає до загуби, | що ввесь мій урожай нищить дощенту.

Якщо я правом мого раба легковажив | чи рабині, як вони правувалися зо мною,

то що чинитиму, коли Бог устане | та розслідить? Що йому відповім я?

Хіба не той, що створив мене, створив і його в лоні? | Хіба ж не той самий сотворив нас в утробі?

Хіба відмовляв я злиденним того, чого вони бажали, | або тьмарив очі вдовиці?

Хіба я сам з'їдав мій шматок хліба? | Хіба не їв його й сиротина?

Таж я з мого дитинства плекав її, неначе батько, | водив її вже з лона матері моєї!

Коли я бачив бідолаху без одежі, | чи злидаря, який не мав чим укритись,

хіба мене не благословляли його стегна? | Хіба він вовною з моїх овець не грівся?

А коли на сироту здіймав я руку, | бо бачив оборонця мого в брамі, -

то хай відпаде в мене від плеча моє рамено, | і хай моя рука відломиться від ліктя!

Бо страх Божий упав би на мене, | і перед величчю його не міг би я устоятись!

Коли б на золото я покладав свою надію, | коли б до щирого золота казав: Ти - моя безпека,

коли б я тішився моїм великим статком, | рукою моєю багато назбиравши,

коли б дививсь на сонце, як воно сяє, | та як пливе велично місяць,

і тайкома пускав моє серце зблудити, | і цілував устами мою руку, -

це теж був би тяжкий переступ, | бо я б відрікався Бога, що на небі.

Чи я радів з нещастя мого супротивника? | Чи веселився, як його спіткало лихо, -

я, що устам моїм не дозволяв грішити, | домагаючись його життя з прокльоном?

Хіба челядь мого шатра не говорила: | Кого ж він не наситив м'ясом?

Чужинець не спав ніколи на вулиці, | перехожому я відчиняв мої двері.

Чи ж я ховав, як то звичайно люди, мої переступи, | скривав у грудях мої хиби,

боявся бо великої юрби, | лякався погорди кревних, і тому мовчав й не наважився підійти до дверей?

О, коли б уже хтось та мене переслухав! | Ось мій знак! Хай відповість мені Всесильний!

Щождо книги, що написав мій позивайло, | то я носитиму її на плечах у себе, | я покладу її, немов вінець, на себе.

Я виявлю йому всі мої кроки; | неначе князь, я наближусь до нього!

Якщо кричало проти мене моє поле, | і разом з ним плакали його борозни,

бо я його врожай з'їдав без грошей, | смутив життя його робітників, -

то хай замість пшениці вродить будяки, | замість ячменю - бур'ян!»