Книга Йова, розділ 30❧Біблія в перекладі Івана Хоменка

«А тепер глузують з мене менші віком від мене, | яких батьками я нехтував занадто, | щоб їх поставити нарівні з псами в моїй кошарі.

Ба й сила рук їхніх навіщо була б мені здалася? | Міць їхня ж цілковито заниділа.

З-за браку страви та страшного голоду | вони гризли у степу коріння; | їхня мати - пустка та пустиня.

Вони мальвію й листя на кущах збирали, | коріння з дроку - це хліб їхній.

Їх із громади проганяли, | на них гукали, наче на злодіїв.

Вони жили у байраках при потоках, | у земних печерах та по скелях.

Вони ревіли поміж кущами, | під будяками тулилися в купу.

Рід упосліджених, нащадки безіменних, | вигнані з землі!

І нині я став їхньою піснею, | зробився байкою їхньою!

Вони гидують мною, тікають геть від мене, | не стримуються мені плювати в вічі.

Що він розв'язав мій мотуз і мене понизив, | то вони розгнуздуються передо мною.

Праворуч від мене підводиться ота наволоч, | у петлю спрямовує мої ноги | і вимощує путь свою згубну проти мене.

Вони зіпсували мені стежку на мою погибель; | вони деруться догори, ніхто їх не спиняє.

Мов крізь пролом широкий, прибувають, | викочуються з-під руїн.

Великий страх напав на мене, | вітром розвіялася моя гідність, | і щастя моє зникло, немов хмара.

І душа моя нині ниє в мені, | дні смутку мене посіли.

Уночі крутить мені у костях, | жили мої не дають мені спочити.

Він потужно схопив мене за одежу, | мов би коміром кереї моєї зашморгнув мене,

кинув мене в болото, | і я взявся попелом та пилом.

Кричу до тебе, та ти мені не відповідаєш; | встаю - та ти до мене уваги не прихиляєш.

Став єси до мене жорстоким, | твоєю сильною рукою мене бичуєш.

Здіймаєш мене вітром летіти, | в бурі спускаєш мене вниз водою.

Знаю, що ти ведеш мене до смерти, | дому, де збираються всі живучі.

Але я не здіймав руки на сіромаху, | як він кричав до мене у своєму горі.

Чи ж я не плакав над тим, кому живеться тяжко? | Чи ж моє серце до бідного не мало жалю?

Я сподівався щастя - і прийшло лихо; | я чекав світла - і наступила пітьма!

Нутро моє кипить, не угаває: | дні смутку надійшли на мене.

Ввесь ходжу почорнілий, без сонця; | встаю, кричу серед громади.

Братом зробився я шакалам, | і приятелем струсям.

Шкіра на мені почорніла, | кості мої горять від жару.

Цитра моя голосить, | сопілка моя плаче.»