Книга Йова, розділ 36❧Біблія в перекладі Івана Хоменка

І знову Елігу взяв говорити:

«Зажди но трошки, і я тобі з'ясую, | бо ще чимало можна сказати про Бога.

Сягну знанням моїм далеко | і визнаю Творцеві моєму слушність.

Воістину в словах моїх нема неправди, | і звершений знанням стоїть біля тебе.

Так! Бог силою великий, однак, не гордує чистим серцем.

Він не дає грішникові жити, | він бідолашним чинить правосуддя,

і праведника не позбавляє права. | Він царів ставить на престолі, | саджає їх назавжди! Але що загорділи,

тому вони закуті в кайдани, | обплутані мотуззям нужди!

Він виявляє їм діла | й переступи їхні, бо вони загорділи.

Він відкриває їм вухо на навчання, | від беззаконства велить відвернутись.

І як вони послухаються, почнуть йому служити, | то проведуть свої дні у щасті, літа свої в утісі.

А коли не послухаються, то пройдуть через Яму | і пропадуть у невіданні.

Щождо лукавих серцем, що гнів свій зберігають, | і що не звали на допомогу, коли їх в'язано,

то їхня душа загине замолоду, | життя їхнє - між розпусниками.

Він бідного рятує власною його бідою | і в злиднях об'являється для його вух.

Отож і тебе він вирве з пащі скрути, | її тобі заступить достаток щедрий, | і стіл твій буде повен туку.

А наповнишся нечестивими осудами, | то спіткають тебе суд і розправа.

Вважай, отже, щоб не звели тебе достатком | і щоб дар великий не збив тебе з дороги!

Хіба твої багатства безконечні щось тобі допоможуть? | Або твоєї сили всі потуги?

О, не бажай тієї ночі, | коли народи з своїх місць ізникають!

Остерігайсь, не нахиляйсь до кривди: | тим бо й випробувано тебе стражданням.

Бог, справді, силою великий, | і хто такий учитель, як він?

Хто йому вкаже його дорогу? | Хто скаже: Ти дієш кривду.

Тож пам'ятай: ти маєш величати його діло, | яке оспівують люди.

Усі люди над ним розважають, | кожний здалека дивиться на нього.

Так! Бог великий, не нам його збагнути! | Число його років не має ліку.

Він притягає води краплі | і прочищує їх на дощ у парі;

спускають його хмари, | і на натовп людей виливають.

Хто зможе зміркувати, | доки сягають хмари | або гуркіт грому у його наметі?

Він розстелює над ним свій оболок | і вкриває вершини гір.

Ними годує він народи, | дає поживу подостатком.

Він бере блискавицю обома руками, | велить їй бити у ціль.

Він нею чабана попереджає, | та й скот, що нюхом чує бурю.»