Книга Йова, розділ 16❧Біблія в перекладі Івана Хоменка

Заговорив Іов і мовив:

«Чув я багато вже такого, | гіркі з вас усіх утішителі!

Чи буде край словам на вітер? | Яка біда спонукує тебе відповідати?

Я теж базікав би, як ви, | якби ви були на моєму місці. | Я б теж засипав вас словами, | кивав над вами б головою

та додавав би вам відваги моїми устами | й не перестав би рухати губами.

Та чи я говорю - не притихає біль мій, | чи мовчу - він мене не покидає.

Ось і тепер виснажив мене завидющий, | уся його ватага мені допікає.

Він устає свідком проти мене, | кидає мені ввічі клеветою.

Гнів його рве й лютує проти мене, | він скрегоче на мене зубами. | Противники мої очима блискають на мене,

роззявили на мене свою пащу, | у зневазі б'ють мене по щоках, | зібравшися на мене разом.

Бог видав мене нечестивцям, | у руки безбожникам мене кинув.

Я був щасливий, та він струсив мене, | схопив мене за шию і розбив на кавалки, | прицілом собі мене поставив.

Стріли його мене навколо оточили, | він прошиває моє нутро без пощади, | він жовч мою на землю розливає.

Він пробиває в мені пролом за проломом, | мов велетень, кидається на мене.

Веретище я зшив собі на шкіру, | й обличчя своє занурив у порох.

Вид мій почервонів від плачу, | на віях моїх тінь смерти, -

хоч і нема в руках у мене насильства, | і хоч молитва моя чиста!

Земле, не закривай моєї крови,| і хай не буде місця для мого крику.

Тепер також на небі є у мене свідок, | мій оборонець на висотах.

Думки мої глибокі - мої оборонці, | і око моє ллє до Бога сльози.

О, якби чоловік міг правуватись з Богом, | як людський син із своїм ближнім!

Іще бо кілька літ, що прийдуть, | і я піду в дорогу, з якої не повернуся.»