Книга Йова, розділ 37❧Біблія в перекладі Івана Хоменка

«Тому й здрігнулося моє серце | і зрушилось із свого місця!

Слухайте, слухайте гомін його голосу | і грюкіт, що з уст його виходить.

Під усім небом він його розпросторює, | і блискавка його аж до кінців землі сягає.

Позаду нього реве голос; | Бог гримить голосом величним | і блискавиць своїх не зупиняє, | коли лунає голос його.

Бог своїм голосом гримить предивно, | творить діла великі, нам незбагненні!

Він каже снігові: Падай на землю! | Великим зливам: Лийте чимдуж!

Кожній людині кладе печать на руку, | щоб усі, кого створив він, те могли знати.

Звір утікає у свій сховок, | сидить у своїх барлогах.

З півдня буревій надходить, | є холод із півночі.

Від Божого подуву лід береться, | й поверхня вод твердіє.

Він хмари вогкістю вантажить, | і оболок розпускає його світло,

що колами кружляє | і крутиться згідно з його наміром, | виконуючи все, що він йому накаже, | на овиді земного кругу;

воно виконує його волю чи то як кару, | чи як милосердя.

Слухай же це, Іове! | Стань і роздумуй про дивні діла Божі.

Чи знаєш, як Бог їм повеліває, | як його хмара блискає світлом?

Чи розумієш рівновагу хмари, | чудні діла Найзвершенішого у знанні?

Коли нагріється твоя одежа, | коли земля відпочиває під вітерцем із півдня, -

чи міг би ти з ним нап'ясти небо | тверде, мов дзеркало, вилите?

Навчи нас, що маємо йому сказати, | і не сперечатимемось більш, бо справа темна.

Чи буде йому звіщено, як я говорю? | Чи як хто скаже що, дійде до нього?

Та й тепер не видно було світла, | хмари його затьмили, | але повіяв вітер і їх геть розвіяв,

і надійшло з півночі золотисте сяйво. | Навкруги Бога страшна велич!

Всесильний! Не можем його осягнути! | Великий силою і правом, | повний правоти - не утискає.

Тому й бояться його люди, | він же й не споглядає на усіх, що у серці велемудрі.»