Басня 26 – Щука и Рак

Рак точную Правду сказует. Без Бога и за Морем худо. А Му́дрому Человѣку весь Мір есть Отечеством. Вездѣ ему и всегда добро. Он добро не собирает по мѣстам, но Внутрь себе носит оное¹³⁷. Оно ему Солнцем во всѣх Временах, а Сокровищем во всѣх сторонах. Не его мѣсто, но Он посвящает мѣсто¹³⁸, не изгнанник, но Странник, и не Отечество оставляет, а Отечество перемѣняет. В коей Землѣ Пришлец¹³⁹, тóей Земли и Сын, имѣя Внутрь себе Народное Прáво¹⁴⁰ о кóем Пáвел:

“Закон Духовен есть”¹⁴¹.

Страх Господень – Источник Мудрости¹⁴² и Веселія, и долгоденствія. А невѣріе есть сладчайшая Ядь, сокрывающая Горчайшій Яд. Трудно сей Яд примѣтить. Трудно проникнуть Беззаконіе. “Грѣхопаденїя Кто разумѣет?”¹⁴³ Тот, кто проникнул Страх Божій. Корень его горкій, но Плоды сладчайшіе. А Беззаконіе есть Удка, сладостью обви́тая, уязвляющая Душу.

Честолю́біе ли тебе вáдит ко Грѣху? Оно есть сладость, обвившая Удку. Плотская ли Сласть плѣнила? Проглотил ты Удку. За Сребром ли погнался и впал в Неправду? Плѣнен ты Удкою. Зáвисть ли, Месть, Гнѣв или Отчаянность увязла в Душѣ твоей? Проглотил ты Удку, о кóей Пáвел: “Жáло же Смéрти Грѣх”¹⁴⁴. Безбожіе ли вселилося в Сердцѣ твоем? Проглотил ты Удку, о кóей Исáіа: “Нѣсть радоватися Нечестивым”¹⁴⁵. “Рече Безумен в Сердцы своем: Нѣсть Бог…”¹⁴⁶ Вражда ли с Богом воцарилася Внутрь тебе? Пожер ты Удку, о кóей Мойсей: “Проклят ты во Градѣ и проклят ты на Селѣ…”¹⁴⁷ Мучит Ду́шу твою Страх Смерти плотской¹⁴⁸? Увязла в ней Удка, о кóей Исаіа: “Беззаконныи взволнуются, и почити не возмогут”¹⁴⁹. Грѣх значит жить по Закону плотских Удов и страстей наших, воюющих противу Закóну Ума нашего¹⁵⁰. Таков гдѣ сокрыется? Кóе мѣсто увеселит его? Кáя Прибыль¹⁵¹ раскуражит Сердце Его? В Душѣ своей и в Сердцѣ своем вездѣ и всегда носит нещастіе. Взглянь и послушай нещаснаго Раба!

“Еже бо хотѣти прилѣжит мнѣ, а éже дѣяти, не Обрѣтáю”¹⁵².

Вот Истинная Плѣнь! “Всяк согрѣшáяй, Раб есть Грѣху”¹⁵³.

¹³⁵Натяк на українську народну пісню «Пливе щука з Кременчука, пливе собі стиха…».

¹³⁶Меандр (гр. Μαίανδρος; сучасна назва – Мендерес) – річка в Малій Азії, чиє річище дуже звивисте. Про неї Сенека в «Моральних листах до Луцілія» (CIV, 15) писав таке: “…Меандр – вічний предмет вправляння та гри для всіх поетів”, бо ця річка, “утворюючи незліченні коліна, то наблизиться до свого річища, то знов од нього відбіжить, так і не ввіллявшись сама в себе” [Луцій Анней Сенека. Моральні листи до Луцілія / Переклав з латини Андрій Содомора. – Київ, 2005. – С. 465].

¹³⁷Ці слова Сковороди означають не космополітичну настанову на взір “ubi bene, ibi patria” (“де добре, там і батьківщина”), а те, що справжнє щастя перебуває всередині нас самих [докладніше див.: Ушкалов Л. Сковорода та Україна // Ушкалов Л. Есеї про українське бароко. – Київ, 2006. – С. 142–143].

¹³⁸Парафраза прислів’їв: “Не місце чоловіка красить, а чоловік місце” [Номис, № 955; Франко, № 17607]; “Не человек местом красится, а место человеком”; “Не место человека красит, а человек – место” [Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. – Москва, 1957. – С. 249, 720].

¹³⁹Можливо, це парафраза Книги Псалмів 118 (119)

¹⁴⁰У християнській традиції така думка чи не вперше зринає в анонімному «Посланні до Діогнета» (5): “Вони [християни] мешкають у своїй вітчизні, але як приходьки; беруть участь у всьому, як громадяни, а терплять усе, як чужоземці. Для них всяка чужа країна є вітчизною, а всяка вітчизна – чужа країна… Перебувають на землі, але є громадянами неба” [Послание к Диогнету // Ранние отцы Церкви: Антология. – Брюссель, 1988. – С. 595–596].

¹⁴¹Послання св. ап. Павла до римлян 7: 14.

¹⁴²Очевидно, Сковорода має на думці слова: Начaло премdрости стрaхъ гDень (Книга Псалмів 110 (111): 10; Книга Притч Соломонових 1: 7; 9: 10).

¹⁴³Книга Псалмів 18 (19): 13.

¹⁴⁴Перше послання св. ап. Павла до коринтян 15: 56.

¹⁴⁵Книга пророка Ісаї 48: 22; 57: 21.

¹⁴⁶Книга Псалмів 13 (14): 1; 52: 2.

¹⁴⁷П’ята книга Мойсеєва: Повторення Закону 28: 16.

¹⁴⁸Людська душа, як гадали старі українські автори, найбільше потерпає від страху саме перед лицем смерті. “О смерте, смерте, чему ты так єстес страшна, – писав, наприклад, Климентій Зиновіїв. – Не толко ты, леч твоя и память ужасна” [Климентій Зіновіїв. Вірші. Приповісті посполиті. – Київ, 1971. – С. 36]. При тому “страшна и ужасна тайна смертная” [Алфа і Омега. – Супрасль, 1788. – Арк. 488] мала б завжди стояти перед очима набожної людини, адже та ніколи не повинна забувати про “чтыры остатечныи речи: смерть, суд Божій страшный, пекло и Царство Небесноє” [Могила П. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. – Київ, 1646. – С. 911; див. про це: Čyževśkyj D. Zu den slavischen Schriften über die “vier letzten Dinge” // Zeitschrift für slavische Philologie. – 1936. – Bd. XIII. – S. 76]. Навіть Христос, бувши непідвладним страхові Богом, як людина, обливався кривавим потом “з самаго уваженя наступуючои горкои муки” [Winnicki I. Ustawy rządu duchownego i inne pisma. – Przemyśl, 1998. – S. 71], “терпѣл на души” перед смертю “смуток, жаль, тоскность, боязнь, страх…” [Слово к народу каѳоліческому. – Почаїв, 1765. – Арк. 33 (зв.)].

¹⁴⁹Неточна цитата з Книги пророка Ісаї 57: 20.

¹⁵⁰Пор.: “Грѣх єсть… самоизволноє преступленіє заповѣдій Божіих, или єсть глаголаніє, дѣланіє или желаніє противу заповѣдѣ Божея” [Гізель І. Мир с Богом человѣку. – Київ, 1669. – С. 24].

¹⁵¹У списку: прибель.

¹⁵²Неточна цитата з Послання св. ап. Павла до римлян 7: 18

¹⁵³Неточна цитата з Євангелії від св. Івана 8: 34