Басня 27 – Пчела и Шéршень

Шéршень есть Образ Людей, живущих хищеніем Чуждаго и рожденных на то одно, чтоб ѣсть, пить и протч[ая]¹⁵⁵. А Пчела есть Герб му́драго Человѣка, в сродном дѣлѣ трудящагося. Многіи Шéршни без тóлку говорят: длячего сей, напримѣр, Студéнт научи́лся, а ничего не имѣет? На что, де, Учи́тись, если не имѣть Изоби́лія?.. Не разсуждáя Слов Сірáх[овых]: “Весéліе Сéрдца живóт Человѣка”¹⁵⁶, и не разумѣя, что сродное Дѣло есть для него сладчайшее Пи́ршество. Взгляньте на Правленіе Блаженныя Натуры и научитеся. Спросите вашу Борзу́ю Собáку, когда она веселѣе? – Тогда, – отвѣчает вам, – когда гоню Зáйца. Когда вкуснѣе Заец? – Тогда, – отвѣчает Охóтник, – когда ганя́ю. Взгляньте на сидящаго пред вами Кота. Когда он куражнѣе? Тогда, когда цѣлу Ночь бродит или сидит возлѣ Норóхи¹⁵⁷, хотя, уловивши, и не ѣст Мы́ши. Запри в Изобиліи Пчелу, не Умрет ли с тоски в то время, когда можно ей Лѣтать по цвѣтоносным Лугам? Что горестнѣе, как плавать в Изобиліи и смертно мучитись без сроднаго Дѣла? Нѣт мучителнѣе, как болѣть Мыслями, а болят Мысли, лишаясь сроднаго Дѣла. И нѣт радостнѣе, как жить по Нату́рѣ. Сладок здѣсь труд тѣлесный, терпéнье тѣла и самая Смерть его тогда, когда Душа, Владычица его, сродным Услаждается Дѣлом. Или так жить, или должно Умрѣть. Старик Катóн¹⁵⁸ чем мудр и щаслив? Не изобиліем, ни Чином. Тѣм, что послѣдует Натурѣ, как видно в Ціцерóновой Кни́жечкѣ «О Стáрости»¹⁵⁹. Сія одна есть премилосердная Мáти и Премудрая Путеводителница. Сія преблагая домостроителница несытому дарует много, а мало дает довольному малым.

Но раскусить же должно, что значит жить по Натурѣ. Не Закон скотских Удов и Похотей наших, но значит Блаженное оное ЕСТЕСТВО, называемое у Богословов ТРИСОЛНЕЧНОЕ¹⁶⁰, всякой Твари свою для нея Часть и сродность вѣчно предписующее. О сем-то Естествѣ сказал древній Епікур¹⁶¹ слѣдующее:

“БЛАГОДАРЕНІЕ БЛАЖЕННОЙ НАТУРѢ ЗА ТО, ЧТО НУЖНОЕ

ЗДѢЛАЛА НЕТРУДНЫМ, А ТРУДНОЕ НЕНУЖНЫМ”¹⁶².

А понеже в Богѣ нѣсть Мужескій Пол ни Женскій, но все в Нем¹⁶³, и Он во всем, для того сказует Пáвел: “Иже есть всяческая во всем…”¹⁶⁴

¹⁵⁴Думка про те, що бджоли працюють не так для себе, як для людей, належить до загальників. Досить пригадати хоч би рядок Горація: “Sic vos non vobis mellificatis, apes” (“Так ви не для себе збираєте мед, бджоли”) [Цимбалюк Ю., Кобів Й., Смурова Л., Латун Л. Біблійна мудрість у латинських афоризмах українською та англійською мовами. – Вінниця, 2003. – С. 307–308], або прислів’я: “Не на себя пчела работает” [Пословицы русского народа. Сборник В. Даля. – Москва, 1957. – С. 512]. Її можна знайти вже в найдавніших фізіологах [див.: Сумцов Н. Культурные переживания // Киевская старина. – 1890. – Т. XXVIII. – Февр. – С. 326]. В українській літературі XVIII ст. вона могла звучати, наприклад, так: “Трудолюбніи бо пчелы премудро труждающіися не себѣ, но людям в пріобрѣтеніє и сладость собирают…” [Максимович І. Θέατρον, или Позор нравоучи- телный царем, князем, владыком. – Чернігів, 1708. – Арк. 10].

¹⁵⁵Натурфілософи подавали такий “портрет” трутня: “Вони [трутні] від природи ліниві й дурні, сідають на невідомих тварин, про що говорить Вергілій («Георгіки», кн. IV). Крім того, трутні не мають жодних турбот, не знають, з яких квітів збирати їжу” [Прокопович Ф. Натурфілософія, або Фізика // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. – Київ, 1980. – Т. 2. – С. 473]. Про трутнів та бджіл писали й інші старі українські автори, наприклад, Данило Братковський (епіграма «Od pszczoł trutnie lecą smutnie» [див.: Братковський Д. Світ, по частинах розглянутий: Фототипічне видання. Переклад. Джерела. Студії. – Луцьк, 2004. – С. 346].

¹⁵⁶Книга Ісуса, сина Сирахового 30: 22.

¹⁵⁷За словником Бориса Грінченка, нороха означає “велика нора” [Див.: Словарь україн- ської мови. – Київ, 1908. – Т. ІІ. – С. 570].

¹⁵⁸Ідеться про видатного римського державного діяча та письменника Марка Порція Катона (Старшого) (Marcus Porcius Cato Superior) (234–149 рр. до н. е.), автора «De re rustica» та «Origines»

¹⁵⁹Марк Туллій Ціцерон (Marcus Tullius Cicero) (106–43 рр. до н. е.) – видатний римський оратор, державний діяч (консул у 63 р.) та письменник, чия творчість була добре відома в старій Україні, де його вважали неперевершеним майстром красномовства. Це засвідчують самі назви києво-могилянських курсів риторики: «Penarium Tullianae…», «Arbor Tulliana…», «Orator e mente Tulliana…», «Rostra Tulliana…», «Hortulus Tullianus…», «Oriens illustrissimus Iasinscianae Cynthiae Tulliano coelo currenti…», «Classis oratoria inter Tulliana flumina…», «Hortus Tullianus…», «Thesis principis Tullii…». Ціцерон писав, зокрема, філософські діалоги. Один із них – «De senectute» (його вивчали в нижчих класах колегіумів [див.: Ulčinaite E. Teoria retoryczna w Polsce i na Litwie w XVII wieku: Próba rekonstrukcji schematu retorycznego. – Wrocław; Warszawa; Kraków; Gdańsk; Łódź, 1984. – S. 39]) – Cковорода переклав книжною українською мовою. Персонажем цього діалогу є Катон Старший.

¹⁶⁰“Трисолнечноє єстество” – окреслення Бога в церковній службі. Див., наприклад: “Єдино тя пою трісолнечноє єстество…” [Октоїх, сирѣчь Осмогласник. – Київ, 1739. – Арк. 5 (зв.)]; пор.: “…О безсмертне трисолничне Содѣтелю, темной области отступити от мене повели и свѣту вѣчному твоєму причастника мене сотвори” [Вѣнец в честь тревѣнчанному Богу. – Чернігів, 1712. – Арк. 5 (зв.)].

¹⁶¹Сковороді дуже імпонували моральні настанови Епікура. Принаймні він кілька разів цитував по-українському та по-грецькому Епікурову сентенцію: “Спасибі Богу, що потрібне зробив легким, а важке непотрібним” (трактати «Начальная дверь ко христіянскому добронравію», «Silenus Alcibiadis», діалоги «Наркісс», «Бесѣда, нареченная двое», «Разговор пяти путников о истинном щастіи в жизни», «Разговор, называемый Алфавит, или Букварь мира», «Брань архистратига Михаила со Сатаною»), ба навіть, услід за Михайлом Козачинським, захищав Епікура від несправедливих закидів на його адресу, характерних, зокрема, для переважної більшості українських філософів та богословів XVII–XVIII ст. “Епікурейці, – писав, наприклад, Касіян Сакович, – визнавали цілковиту смертність душі, тому, як правило, проводили свої дні в насолодах і надмірностях, кажучи: їж, пий, веселися, після смерті немає ніякого блаженства” [Сакович К. Трактат про душу // Пам’ятки братських шкіл на Україні. Кінець XVI – початок XVII ст. – Київ, 1988. – С. 490] (тут Сакович цитує старовинну студентську пісню: “Edite, bibete, post mortem nulla voluptas”). Так само поціновували науку Епікура й Іпатій Потій, Петро Могила, Стефан Яворський, Георгій Кониський та інші. Натомість Сковорода ладен тлумачити самого Христа як “єврейського Епікура” [про стосунок Сковороди до філософії Епікура див.: Ушкалов Л. “Епікур – Христос” // Ушкалов Л. Григорій Сковорода і антична культура. – Харків, 1997. – С. 69–76].

¹⁶²У діалозі «Брань архистратига Михаила со Сатаною» Сковорода подає цю сентенцію по-грецькому: “Χάρις τῇ μακαρίᾳ Φύσει. ὅτι τα ἀναγκαῖα ἐποίησεν εὐπόριστα. τὰ δε δυσπόριστα, οὐκ ἀναγκαῖα”. Схожі слова є в третьому листі Епікура до Менекея (130, 8–9) [пор.: Диоген Лаэртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов. – Москва, 1979. – С. 435]. На думку Амфіана Лебедєва, Сковорода цитував Епікура за Климентом Олександрійським (Cant., X; De virtute, 785–795; Stromata, IV, 23) [див.: Лебедев А. Г. С. Сковорода как богослов // Вопросы философии и психологии. – 1895. – 196 Кн. 27 (2). – С. 172; пор.: Tschižewskij D. Skovoroda: Dichter, Denker, Mystiker. – München, 1974. – S. 175, 180].

¹⁶³Парафраза Послання св. ап. Павла до галатів 3: 28

¹⁶⁴Парафраза Послання св. ап. Павла до ефесян 1: 23. Пор.: ћже є4сть тёло є3гw2, и3сполне1ніе и3сполнsющагw всsчєскаz во всёхъ. Див. також: да бyдетъ бг7ъ всsчєскаz во всёхъ (Перше послання св. ап. Павла до коринтян 15: 28). Бог як “все в усьому” – популярна неоплатонівська тема, яку можна знайти, наприклад, у Прокла, Діонісія Ареопагітського, Еріугени, Ніколая Кузанського та інших [див.: Erdmann E. von. Unähnliche Ähnlichkeit. Die Onto-Poetik des ukrainischen Philosophen Hryhorij Skovoroda (1722–1794). – Köln; Weimar; Wien, 2005. – S. 271–272]. Наприклад, Діонісій Ареопагітський (Божі імена, 9. 5) писав: “…перебуваючи неподільним та залишаючись неодмінно самототожним, він [Бог], заради порятунку всесвіту промислительно стає всім у всьому” [Святой Дионисий Ареопагит. Божественные имена // Мистическое богословие. – Киев, 1991. – С. 80].