Пісня 1-ша ("Боїться народ зійти гнить у гроб")

Боїться народ зійти гнить у гроб

І впасти в жереб нещасний,

В якому вогонь незгасний.

А смерть є свята, зло певне стопта,

Зведе навіть війни в спокій.

О смерть ця свята!

Коли совість в тебе чиста, не страшний Перун огнистий, ні!

Пекла вогнем він не палить,

А має життя райське, хвалить.

Гріхи смерть народять — живу смерть наводять,

Із смерті — ад; тлить душу глад.

О люта смерть та!

Блажен, о блажен, хто з перших пелен

Себе присвятив Христові,

День-ніч в його мислить слові,

Взяв іго благеє, ярмо взяв легкеє,

До того звик, до цього навик —

Це жереб святий!

Солодке це взнавши, впасти не зможеш в мирське й пропасти, ні!

В горі й біді не скучить,

Ні меч, ні вогонь не розлучить —

Все сладість розводить, на серце не сходить,

Хіба тому, знати кому

Скус далось дорогий.

Життя ти, — Христе, за мене вмер теж!

Мав початки дати швидко

Літ моїх, а дав послідки,

Зітри серця твердість, вогню пали щедрість;

На смерть марноті і злому в житті

Живу тобі, мій світ!

Коли ж від гріхів воскресну, вдягну я плоть небесну,

Ти в мені — в тобі вселюся

І солодкого нап’юся,

З тобою в бесіді, з тобою в совіті,

Сонце зайде, сонце зійде —

Це вік злотих літ!