Пісня 14-та ("То яка ж та слава нині?")

³³У поетиці барокко було широко практиковано традицію поетичного переспіву (травестування). Поет зазначає, що він свою пісню травестував із давньої української, але не вказує, з якої саме.

³⁴Книга пророка Авакума, II — 1. У Г. Сковороди: "На сторожі своїй стану і зійду на камінь"

³⁸Кит — За Біблією, пророка Йону ковтнув кит і через кілька днів викинув на берег. Кит у Г. Сковороди — образ пристрасті, зажерливості, неспокою житейського моря.

ᵃ Мається на увазі стародавня байка про семиголового змія, що називається гідра чи змій водний. Із змієм боровся давній герой Іраклій³⁵. Відсічено одну голову - раптом на те місце виросло дві чи три. Що чинити? Іраклій за допомоюю друга свого Іолея³⁶ розпеченим залізом припалив кожну голову. Відтак спочив по битві.

ᵇ Сирен — по-еллінському Σειρὴν, тобто путо, кайдани. Цей виродок чудовим обличчям та найсолодшим голосом приваблює до себе і сон наводить мореплавцям. Тут вони, забувши шлях свій і зневаживши гавань та батьківщину, розбивають об підводне каміння кораблі.

ᵈ Кит³⁸ значить пристрасть. Що таке пристрасть? Це те саме, що смертний гріх. Що ж таке гріх? Гріх — це мучителька воля. Вона — це сріблолюбство, марнославство, ласолюбність. Ця-бо гідра й кит пожирає і мучить на морі світу цього всіх. Вона ж бо є і пекло. Блажен, хто не є рабом цього тригубого язика! Згадай сім гріхів. Цебто сім мучительних думок — і взнаєш гідру. Чи не відаєш, що думка є зерно і голова ділу? Омерзишся в починаннях своїх.

ᵉ Життя наше — це море, тільце — човник. Думки — це віяння вітрів. Гавань — це блаженство. Яка красна ця річ! Розуму твойого крила... Птиця- бо є серце наше, і коли воно не загрузло, можемо заспівати й ми: "Душа наша, наче птиця, збавиться".

ᵍ Кифа - правильніше ж кефа — це слово євреиське. По-еллінському — петра, тобто кам'яна гора; по- польському — скала. Вона часто для кораблів буває пристанню з містом. Це є образ блаженства, міста плідного, де людина від китів, від сирен і від хвилювань морських заспокоюється за таким словом: ”На місці пліднім посели мене” Це ім’я кифа дає Христос Петру-верховнику⁴¹ Чому? Тому, що те та інше живе у серці. Серце ж, а не плоть, є істинною ЛЮДИНОЮ. Чисте серце, святиня, християнин — це те ж саме. Тому всякий християнин, що має чисте серце, є і син голубиний, і кифа. Але Петро святий поміж усією церквою і архикифа і архибарюна як верховний наставник церкви Авакум стоїть на власній своїй сторожі - "Нехай я стану на сторожі своїй, і нехай я на кифу стану" Петро ж дбає про стадо, яке йому доручено і утверджено на ньому. Блювотина — це нечисте серце, що піниться і клекоче, ніби морськими хвилями, мирськими похотями. Вони — це честолюбство, срібнолюбство і ласолюбство. В той час серце є пекло і змій, що вибльовує гіркі й оскверненні ті води "Хвилюються нечестивії і спочити не зможуть" "Ґроб відчинений — горло їхнє" Всі вони у Святому Письмі не тільки китами і зміями, але і псом, Що блює, і до блювотини повертається, і мочиться до стіни, тобто випускає урину, утворюються ріки, бо серце їхнє — це таки урина і вода неджерельна, Що відрізняється від таких вод: "Розділив Бог поміж водою". "Ріки від черева його потечуть, води живії" "Відригну серце моє — слово благе” . Вся-бо церква, що утверджується на кефі, співає: "Господь пасе мене...". "На воді спокійній виховає мене". І всі вони є Іраклії оті: "Ліпший муж довготерпеливий, ніж той, що розорює міста", тобто той, що має державу над пристрастями. "Сотворив нас Бог нашому царю-ієрею"